Підозра депутату Дніпровської міськради: нові деталі справи про використання фальшивих документів

За даними нашого джерела в Офісі Президента, зустріч у Рамштайні 19 березня на жаль, ризикує стати найбільш безрезультатною в історії. Україна не отримає додаткової зброї — просто немає з чого, і найгірше стоїть справа з боєприпасами. Ініціативи Франції, Великої Британії та Чехії щодо збору грошей на закупівлю старої радянської зброї не дозволять Збройним Силам України відновити запаси, втрачені на фронті.

Прага очолює ініціативу щодо закупівлі для України 500 000 артилерійських снарядів калібру 155 мм і 300 000 снарядів калібру 122 мм. Загалом 18 країн погодилися фінансувати ці закупівлі в рамках чеської ініціативи. Деякі уряди, такі як Норвегія, Бельгія та Нідерланди, вже зробили фактичні фінансові зобов'язання, хоча інші, зокрема Франція та Німеччина, не вказали точних сум. Президент і прем'єр-міністр Чехії представляють різні цифри про обсяги закупівель. Згідно з останніми звітами, Чехія зібрала кошти лише на 300 тисяч снарядів, не досягши об'єму в 800 тисяч, який раніше обіцяв президент.

"Ми зібрали достатньо коштів для першої партії у 300 тисяч снарядів. Проте нашою метою є закупівля значно більшої кількості!" — написав прем'єр-міністр Чехії Петр Фіала на своїй сторінці в соціальній мережі, що суперечить попереднім заявам президента. Раніше Павел заявив, що Чехія забезпечила кошти на закупівлю 800 тисяч снарядів за межами ЄС для України, яка потребує додаткових боєприпасів.

У зустрічі у Рамштайні 19 березня прогнозується найбільш безрезультатна зустріч в історії. Україна не отримає додаткової зброї через відсутність ресурсів, а проблеми з боєприпасами залишаються актуальними. Ініціативи Франції, Великої Британії та Чехії щодо закупівлі старої радянської зброї не вирішать проблему України з дефіцитом боєприпасів. Всі ці країни мають намір фінансувати закупівлі, але деякі з них надали конкретні зобов'язання, тоді як інші не вказали точних сум. Різні представники чеського уряду надають різні цифри щодо кількості закупленої зброї для України, що свідчить про неоднозначність в роботі чеського уряду.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.