Подерев’янський: В Україні немає еліти — є лише жл*би, які бояться професіоналів

У робочих кабінетах Верховної Ради України активно обговорюється новий законопроєкт, що спрямований на активну боротьбу з проблемою дезертирства у Збройних Силах України (ЗСУ). Цей ініціативний крок відображає прагнення держави до вдосконалення системи військової дисципліни та підвищення морально-психологічного клімату серед військовослужбовців.

Однією з ключових пропозицій у цьому законопроєкті є зміна підходу до покарання бійців, які здійснили самовільне залишення військової частини. Зокрема, пропонується відмовитися від накладання тюремного строку на військовослужбовців, які добровільно повернулися до своєї військової частини до завершення розслідування. Такий підхід передбачає більш гуманне ставлення до військовослужбовців і може стимулювати їх до власної ініціативи щодо врегулювання ситуацій, пов'язаних із залишенням військової служби.

Необхідно визнати, що цей законопроєкт відображає розуміння складності сучасних умов бойових дій та важливість підтримки військового персоналу в умовах стресу та небезпеки. Його прийняття може сприяти покращенню дисципліни та внутрішньої стабільності в Збройних Силах, а також зміцненню їхньої бойової готовності та ефективності виконання поставлених завдань.

Зазначений законопроєкт є важливим кроком у напрямку модернізації військового законодавства та підвищення його відповідності сучасним вимогам міжнародного гуманітарного права. Його ухвалення стане важливим досягненням на шляху до створення сучасних, гнучких та гуманних механізмів управління військовими силами України.

Відповідний законопроєкт вже розміщено на сайті Верховної Ради. Серед ініціаторів закону – відомі депутати від “Слуги народу”: Федір Веніславський, Сергій Іонушас, Олександр Бакумов, Мар’яна Безугла, Юрій Здебський та інші. Це свідчить про високі шанси на ухвалення документа.

За даними законопроєкту, лише за січень-квітень 2024 року було відкрито понад 10,5 тисяч кримінальних справ щодо СЗЧ і понад 7 тисяч – за дезертирство. Чинне кримінальне законодавство не передбачає можливості звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності за перше вчинення таких правопорушень, навіть за умови щирого каяття та бажання повернутися до служби. Відсутність таких положень не дозволяє військовослужбовцям продовжити захист суверенітету і територіальної цілісності України від агресії РФ.

Законопроєкт пропонує змінити цю ситуацію. Якщо злочин (СЗЧ чи дезертирство) вчинено вперше, а до закінчення розслідування людина добровільно повернеться до частини, її звільнять від кримінальної відповідальності.

Проблема дезертирства є значущою для України. Офіційні дані свідчать про десятки тисяч кримінальних проваджень щодо СЗЧ та дезертирства. Держава змушена вдаватися до заохочувальних заходів, таких як звільнення від відповідальності у випадку каяття та повернення до частини.

Причини, через які деякі українці залишають місця служби, включають хронічну перевтому, психологічні проблеми, відсутність чітких критеріїв та строків демобілізації, а також випадки примусової мобілізації з фізичним тиском на особу.

Останні заклики влади до повернення українців з-за кордону викликали різні реакції у суспільстві. З одного боку, представники влади наголошують на економічних вигодах, які можна отримати через залучення робочої сили та податків від повернутих громадян. З іншого боку, деякі експерти та громадяни висловлюють занепокоєння стосовно забезпечення потреб та безпеки повернутих мігрантів, особливо жінок з дітьми.

Питання повернення мігрантів має велике значення для економіки України, оскільки може сприяти збільшенню податкових надходжень та розвитку ринку праці. Однак важливо забезпечити їхню соціальну інтеграцію та надати доступ до роботи, освіти та житла.

Економічні аспекти повернення мігрантів також підкреслюються фахівцями, які вважають, що прибуття людини сприяє активізації споживання та розвитку економіки. Навіть непрацездатні діти можуть внести свій внесок у економіку країни через споживання та податки, що створює позитивний ефект для розвитку.

Українська влада повинна уважно розглянути всі аспекти цього питання, забезпечивши баланс між економічними вигодами та соціальною відповідальністю перед громадянами, які розглядають можливість повернення додому.

Навіть якщо українець виїхав за кордон, але продовжує платити податки в Україні, працюючи віддалено, доходи та податки від його споживання за кордоном повністю компенсують витрати на послуги, які він отримує в країні проживання, зазначає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. Загалом, з точки зору економіки, заклики влади до повернення мають сенс та є обґрунтованими, переконані експерти. Згідно з Ольгою Пищуліною, експерткою Центру Разумкова з гендерних та соціальних питань, для того, щоб Україна розвивалася як держава і щоб бюджет заповнювався, необхідно мати працездатних людей. За даними одного з провідних українських сервісів з пошуку роботи Work.ua, на ринку праці вже відчутний кадровий дефіцит. Як свідчать дані, на початку конфлікту кількість вакансій різко зменшилася, водночас кількість претендентів на роботу зросла в рази. Однак, як стверджує Євгенія Кузенкова, аналітичка та редакторка Work.ua, через два роки ситуація на ринку праці змінилася. Тепер, замість дефіциту вакансій, спостерігається дефіцит кадрів. Нерівномірний розподіл попиту характеризується найменшим числом вакансій у регіонах, що найближче знаходяться до фронту, таких як Харківська, Запорізька, Миколаївська і Херсонська області, у порівнянні з центральними та західними областями, де кількість робочих місць значно більша. Наприклад, на Закарпатті ринок праці відновився на 167%, що свідчить про значний попит на роботодавців у цьому регіоні. Серед найбільш дефіцитних фахівців виділяються лікарі, фармацевти, а також представники робітничих професій, таких як гірники, бляхарі, порізчики, пилорамники, тонувальники та покрівельники.

При закликах до повернення на батьківщину, влада можливо не бере до уваги тих, хто перебував в Україні на соціальних виплатах, мав інвалідність або мав родичів з інвалідністю, і не мав інших джерел доходу. Після повернення вони, швидше за все, стануть тягарем для бюджету. “Наразі цей тягар прийняли на себе інші країни, переважно країни Західної Європи, які надали значну підтримку,” – заявляє Ольга Пищуліна. Навіть при рості попиту на робочу силу далеко не всі категорії населення відчувають цей ефект, зауважує Євгенія Кузенкова з Work.ua. “В Україні зараз не лише дефіцит робочої сили, але і дефіцит кваліфікованих працівників. Роботодавці отримують багато відгуків на вакансії, які не потребують спеціальної освіти, але важко знайти працівників для посад, що вимагають певної кваліфікації або навичок,” – пояснює вона.

Єдиним винятком є сфера ІТ. Тут ринок перенасичений пропозицією. Кількість резюме, які надходять на одну вакансію, у 20-30 разів перевищує середній показник ринку праці. Щодо категорій населення, які потребують державної підтримки, українська економіка здебільшого не може впоратися з виплатами соціальної допомоги, які потрібні. Навіть більше. З 1 березня уряд повідомив про скорочення виплат для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Зараз в країні майже 5 мільйонів ВПО, половина з них отримує щомісячні виплати. Це невеликі суми – від 2 до 3 тисяч гривень на місяць. У Німеччині чи Італії біженці отримують близько 300-500 євро на місяць на кожного члена сім’ї. Крім того, у західних країнах часто біженців забезпечують безплатним житлом. Проте навіть такі суми для України – великий тягар. За даними Міністерства фінансів, у 2023 році на виплати ВПО з бюджету було витрачено понад 73 мільярди гривень – це вдвічі більше, ніж витрати на усі комунальні субсидії в країні. Від березня претендувати на цю підтримку зможе лише обмежена кількість осіб.

Віце-прем’єр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук заявила, що це “вимога наших партнерів”. “Вразливі мають продовжити отримувати виплати, а ті, хто вже, наприклад, адаптувалися або отримали житло, або мають роботу з високим доходом… підходи мають бути більш справедливими,” – пояснила Верещук. Уряд встановив планку високооплачуваної роботи на рівні 9444 гривні на місяць на людину.

Євген Сосновський, який покинув окупований Маріуполь та втратив все, включаючи житло, висловив своє обурення цим рішенням влади. “Цих 9444 гривень має вистачити на оренду житла в розмірі 12 тисяч гривень, оплату комунальних послуг у розмірі 3 тисяч гривень, на їжу, транспорт, одяг та багато іншого”, – зазначив він. “Якщо влада хоче залучити людей з-за кордону назад до України, то вона повинна спочатку звернутися до тих, хто вірив у країну і не залишив її”.

Програми відновлення пошкодженого та зруйнованого житла в Україні працюють нерівномірно і не ефективно, багато залежить від ініціатив місцевої влади та іноземних донорів. Сосновський також скаржиться, що ті, чиє житло було зруйноване на окупованій території, подібно до нього, не мають механізму отримання якоїсь компенсації. І ймовірно, економічна ситуація не сприятиме тому, що країна зможе забезпечити фінансову підтримку тим, хто найбільше постраждав.

Наразі практично всі гроші, які заробляє сама Україна, витрачаються на армію. Здатність покрити інші витрати – на державний сектор, медицину, освіту, пенсії – держава має завдяки коштам, що надходять від союзників. У минулому році, щоб покрити дірку в бюджеті, Київ отримав майже 37,5 мільярдів доларів від міжнародних партнерів і сподівався отримати 42 мільярди цього року. Проте вже зараз очевидно, що суми будуть меншими, ніж планувалося. Цього року Євросоюз виділив свою частину коштів з великою затримкою, а США досі не узгодили свою частку допомоги.

Адекватна безпека та освіта для дітей є ключовими аспектами повернення біженців назад до України. Ольга з Київщини, яка за часів війни вивезла своїх трьох дітей за кордон, відзначає, що до недавнього часу навіть не розглядала можливість повернутися, оскільки навчальні заклади у її місті не працювали офлайн через відсутність укриття. “Повернення до роботи на повний робочий день з дітьми було б нереально”, – визнає вона. “Тепер в школах заклали вікна піском, а садочок ходить у сусіднє укриття”, – додає жінка. – “Це, звичайно, символічно, але чому цього не зробили раніше? Школа фактично протягом півтора роки не працювала”.

За останній рік держава вклала чимало зусиль у поліпшення ситуації з укриттями, свідчать дані, надані ВВС Україна в Міносвіти. Понад 83% садочків в Україні мають укриття, або власне, або знаходяться не далі, ніж за 100 метрів. У школах ситуація ще краща – укриття є в понад 88% шкіл. Найбільше проблем із укриттями в прифронтових областях – Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській та Херсонській. Навіть у тих місцях, де є укриття, очна освіта недоступна через постійні обстріли. Містам, таким як Харків, доводиться вдаватися до проєктів підземних шкіл і садочків, щоб діти могли отримати можливість навчатися очно. “Сховища – це проблема”, – визнає співзасновниця організації “СмартОсвіта” Іванна Коберник. – “Не в усіх місцях, де є укриття, їх достатньо. Тому школи працюють у другу зміну або в змішаному форматі. Кілька днів в школі, а кілька днів дистанційно”.

Чи вистачить українській системі освіти місць для дітей, які перебувають за кордоном, якщо їхні батьки збираються повернутися – це одне з ключових питань. Експерти впевнені, що місць буде достатньо, як у школах, так і у садочках, а також у наявності вчителів.

“Система освіти зможе впоратися. Ми мали опасіння щодо цього у лютому, але зараз ми адаптуємося”, – зауважує Володимир Стадник, депутат від партії “Слуга народу” та голова парламентського комітету з освіти, науки та інновацій. За його оцінками, в українських школах наразі навчається 3,7 млн дітей. Із них 2 млн навчаються очно, приблизно 900 тис. – дистанційно і близько 900 тис. – у змішаному форматі. За кордоном, за його словами, перебуває близько 390 тис. дітей. З них 245 тис. продовжують навчатися дистанційно у українських школах. “Якщо вони повернуться, це не зміниться для них нічого. Якщо їхні школи знаходилися в небезпечних районах або не мали укриття, вони все одно продовжать навчатися дистанційно”, – пояснює Стадник. Він визнає, що через внутрішню міграцію система отримала дисбаланс – дітей з небезпечних районів перевезли у більш безпечні. Тому деякі школи майже порожні. Однак проблеми переповнених шкіл зараз немає, переконують експерти.

За даними Міністерства освіти, в Києві кількість учнів за останні роки зменшилася майже на 10 тис. (загалом 286 тис. учнів). У Львові кількість дітей зросла на 3 тис. (загалом 89 тис. дітей), а в Ужгороді і Чернівцях залишилася на тому ж рівні (17 та 28 тис. учнів відповідно). “У деяких районах Києва серйозний дефіцит дитячих садочків, особливо в Печерському районі”, – вказує Стадник.

“Вільних місць в школах достатньо”, – підтверджує експертка Іванна Коберник. – “В гімназіях і ліцеях, куди раніше було важко потрапити, можна знайти місце в класі”. Крім того, систему допомагає відкриття виключно дистанційних класів у всіх областях для звільнення фізичних місць для дітей там, де є можливість вчитися очно, зазначає Стадник.

У тилових регіонах допомагає демографічна криза, яка загрожувала ще до початку війни, додають експерти. “Прогнозувався спад кількості дітей в школах через низьку народжуваність, тобто навіть без війни кількість дітей в школах все одно б зменшувалася. Тому фізично місця в школах будуть, якщо батьки вирішать повертатися”, – каже Коберник. І наголошує на тому, що якість освіти, яку пропонуватимуть українські школи, є важливим фактором. При обмежених ресурсах, спрямованих на безпеку, якість може постраждати. “Чимало жінок лишаються за кордоном через освіту. Через можливість побути в іншій системі, вивчити іноземну мову. Тож важливий фактор – яким змістом буде наповнена ця фізична наявність місць”, – додає експертка.

Насамперед, експерти роблять ключовий висновок про значення повернення працездатних осіб та їхніх дітей для економіки країни. Проте, спосіб, яким українська влада закликає громадян повертатися, нарікається критикою. “Тут треба бути обережними”, – зауважує Ольга Пищуліна. “У нашій країні починають відчуватися деякі лінії розколу – між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився, тими, хто воював, і тими, хто не воював. Ми повинні уникнути цього розколу”.

Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до “бенефіціарів країни”. “Ми ставимось до громадян, як до рабів, наче це кріпацьке право”, – вказує експерт. “Якщо продовжувати розглядати громадян як доходний ресурс, то у нашій країні ніхто не залишиться. Це потрібно змінювати, і тоді люди повернуться”.

За словами експерта, недопомагають поверненню громадян корупційні скандали та гучні переслідування бізнесменів. Він переконаний, що комфортний бізнес-клімат є ключовим фактором для залучення людей назад. І війна в цьому не завада. “Ізраїль або Південна Корея з першого дня свого існування перебувають у стані війни, а кількість громадян зростає кожен рік, економіка розвивається”, – стверджує Амелін. “Вони вклалися в технології та інновації. Україна не стимулює інновації. Як тільки ти відкриваєш підприємство, податкові служби негайно приходять до тебе, а коли ти щось робиш, до тебе з’являються силовики”.

Згідно з експертами ВВС Україна, країні доведеться боротися за повернення своїх громадян, оскільки багато європейських країн не зацікавлені у їхньому поверненні. І жодна з цих країн не буде переглядати свої програми соціальної підтримки біженців заради України, як закликає до цього президент Зеленський. Згідно з Вишлінським, до кожної групи необхідний свій підхід. Щодо тих, хто втратив все під час війни, Україна має запропонувати більше, ніж просто “місце для сну в спортзалі та невелику соціальну підтримку”. Тут потрібні комплексні заходи, такі як створення кластерів у безпечних, але депресивних до війни регіонах за допомогою донорських коштів. У таких кластерах одночасно будуються бізнес-центри з робочими місцями, житло та інфраструктура. “Люди можуть приїздити на роботу, отримати житло, облаштуватися і негайно приступити до роботи”, – запропонував Вишлінський. Найважче буде вплинути на умовних трудових мігрантів, для яких війна стала можливістю швидко легалізуватися у західних країнах.

Значно перспективнішою є група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Для багатьох з них рішення про повернення може залежати від наявності роботи, шкіл чи садочків. Дослідження Центру Разумкова показує, що головними факторами повернення для українців з-за кордону є економічне відновлення, питання безпеки і комфорт життя, а також значні виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть зацікавлені в участі у відбудові країни і віддали б перевагу уже відновленій країні.

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, зауважує, що навіть у найбільш оптимістичному сценарії повернеться лише половина тих, хто виїхав. Після війни на Балканах у свої країни повернулася лише третина населення. “Якщо ми думаємо, що європейські країни почнуть масово витісняти українців, — не почнуть. Вони дуже зацікавлені в такій робочій силі”, – каже експертка.

У висновку можна сказати, що повернення біженців та їхніх сімей є складним і багатогранним процесом, який залежить від різних факторів, таких як економічні можливості, питання безпеки, доступ до освіти та медичних послуг, а також сприятливі умови для підприємництва та роботи. Дослідження показують, що більшість біженців виявляють невеликий інтерес до повернення в Україну, переважно обираючи стабільні та розвинуті країни для оселення.

Однак для тих, хто все-таки планує повернутися, важливою є готовність української влади створити сприятливі умови для їхнього інтегрування в суспільство та економіку. Це включає в себе розробку програм підтримки, забезпечення доступу до робочих місць, житла, освіти та медичних послуг, а також боротьбу з корупцією та створення сприятливого бізнес-клімату.

Нарешті, потрібно враховувати індивідуальні потреби та ситуації кожної групи біженців, надавати їм підтримку та можливості для успішного повернення та інтеграції в українське суспільство.

Українська держава знову стоїть перед надзвичайною випробуванням, під час якого Пентагон затримує поступове постачання військового обладнання нашій країні. Офіційні особи в Києві висловлюють серйозні обурення щодо повільності надходження допомоги, підкреслюючи, що на даний момент можливо вже надто пізно змінити хід конфлікту на користь України. Українські чиновники визнали, що їм важко утримувати лінії фронту, й відзначили, що наразі нічого не може допомогти країні. За їхніми словами, Захід не має потрібних технологій для надання ефективної допомоги, а постачання військового обладнання здійснюється надто повільно. Навіть прибуття винищувачів F-16, які вже мали бути українській армії, незначно полегшить ситуацію, оскільки це могло б бути зроблено ще рік тому. Очікувалося, що ці літаки прибудуть до кінця минулого року, однак тепер їх чекають лише наприкінці цієї весни після завершення навчання пілотів. У той же час, рішення Зеленського знизити мінімальний вік для мобілізації відображає зростаючу відчайдушність українського керівництва, що свідчить про погіршення ситуації в країні.

У висновку можна зазначити наступне:

Затримка у постачанні військової допомоги з боку Пентагону ускладнює оборону України та ставить під загрозу успішний вигідний вихід із конфлікту.Недостатньо швидке надходження військового обладнання зі сторони Заходу поглиблює кризу та зростає відчуття безпеки й нестабільності в країні.Рішення про зниження мінімального віку для мобілізації свідчить про зростаючу відчайдушність українського керівництва та їхню готовність вживати радикальні заходи для забезпечення національної безпеки.Потрібно активізувати зусилля на міжнародному рівні для швидкого постачання необхідної військової допомоги та підтримки України в умовах загострення конфлікту.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

Голова Національного банку України Андрій Пишний під час брифінгу зазначив, що завдяки зваженій процентній та валютно-курсовій політиці НБУ, а також послабленню зовнішнього інфляційного тиску, інфляцію вдасться сповільнити до 6,6% у 2025 році. У 2026 році інфляція має повернутися до цільового показника НБУ у 5% на тлі поступової нормалізації функціонування економіки та поліпшення ситуації в енергетиці.

Андрій Пишний також підкреслив, що економічне відновлення України триватиме, хоч і буде обмеженим через вплив війни, зокрема через значні пошкодження енергосистеми. У першому півріччі 2024 року економічне зростання тривало, але сповільнилося через масштабні атаки Росії на енергетичну інфраструктуру. Попри це, бізнес частково адаптувався до постійних відключень електроенергії, а стабільна робота морського коридору підтримувала економічну активність.

“Попри дефіцит електроенергії та менші врожаї порівняно з минулим роком, НБУ навіть дещо поліпшив прогноз економічного зростання на цей рік – до 3,7%. Це зумовлено кращими результатами першого кварталу та очікуваним розширенням бюджетних стимулів, а також розбудовою розподіленої генерації, зокрема за підтримки масштабних програм кредитування”, – зазначив Пишний.

На думку голови НБУ, поступова нормалізація умов функціонування економіки, збереження м’якої фіскальної політики, розбудова експортних шляхів та пожвавлення зовнішнього попиту сприятимуть пришвидшенню темпів зростання реального ВВП до 4-5% у 2025-2026 роках.

За даними Держстату, споживча інфляція в Україні у червні у річному вимірі склала 4,8%, прискорившись з 3,3% у травні. Інфляція на споживчому ринку у червні порівняно із травнем становила 2,2%, з початку року – 4,3%.

Згідно з Макроекономічним та монетарним оглядом НБУ, споживча інфляція прискорилася в червні через вичерпання минулорічного врожаю та падіння курсу гривні. Проте подальше зниження цін на продукти відбувалося завдяки більшій пропозиції через теплу погоду на початку року, а також завдяки великому торішньому врожаю і переорієнтації виробників на внутрішній ринок.