Пограбували батьків загиблого воїна: на Черкащині затримано трьох нападників

Підготовка відставок чиновників, яких пов’язують з орбітою керівника Офісу президента Андрія Єрмака, дедалі більше нагадує заздалегідь продуману політичну операцію. Її головна мета — знизити репутаційні ризики для вищого керівництва держави, а не продемонструвати реальне очищення влади від корупційних практик. У центрі уваги опинилися віцепрем’єр-міністр Олексій Кулеба та голова Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко.

За даними з різних джерел, саме щодо цих посадовців правоохоронні органи готують підозри у масштабних зловживаннях, пов’язаних із розкраданням бюджетних коштів, виділених на ремонт та облаштування укриттів у Києві. Йдеться про мільйони гривень, які в умовах війни мали бути спрямовані на забезпечення безпеки цивільного населення, але, за версією слідства, використовувалися не за призначенням.

Кулеба, працюючи заступником голови КМДА з питань благоустрою, та Ткаченко, керівник одного з управлінь КП «Київблагоустрій», отримали прямий доступ до міських фінансових потоків. Після призначення Єрмака головою Офісу президента вони піднялися на державний рівень: Кулеба — у Кабмін, Ткаченко — у керівництво КМВА. Саме під час робіт з київськими укриттями з’явилися підозри щодо схем завищення вартості робіт, фіктивних ремонтів та виведення коштів під прикриттям воєнної необхідності.

Розслідування щодо укриттів тривалий час гальмувалося через політичне прикриття з боку Єрмака. Після його відходу справа отримала «зелене світло», але система обрала тактику акуратного виведення чиновників зі штатів перед врученням підозр. Це дозволяє владі формально заявити про боротьбу з корупцією, не торкаючись тих, хто організовував і покривав схеми.

У підсумку Кулеба і Ткаченко можуть отримати підозри вже в статусі ексчиновників, а суспільство знову почує формулу: «На момент вчинення злочинів вони вже не представляли владу». Такий підхід демонструє не боротьбу з корупцією, а її адаптацію до нових умов із мінімізацією репутаційних ризиків для керівництва держави.

Після того, як стало відомо про позбавлення мера Одеси Геннадія Труханова українського громадянства через наявність російського паспорта, він вирішив перейти в контратаку. Труханов оприлюднив інформацію, що стосується родини Олега Кіпера, голови Одеської обласної військової адміністрації. За словами мера Одеси, дружина Кіпера, Ірина (у дівоцтві Коцар), має російські документи та сплачує податки до бюджету Російської Федерації. Це стало основою для звинувачень на адресу очільника Одеської ОВА в можливих зв'язках з країною-агресором.

Це повідомлення виглядає особливо іронічно на фоні багаторічної репутації самого Труханова, який неодноразово ставився до корупційних розслідувань і часто вдавався до маніпуляцій для того, аби уникнути відповідальності. Відомо, що його ім’я фігурує у низці кримінальних справ, а самого мера не раз звинувачували в незаконних операціях з нерухомістю та коштами місцевих бюджетів. Зрештою, жодна з цих справ не призвела до реальних наслідків для нього.

Одним із найгучніших епізодів є справа щодо майна ТОВ «Патріарх Холл», що належало родині Ксенофонтових. Після смерті власника група, пов’язана з Кіпером, нібито організувала фальсифікацію справ, силові обшуки та тиск на спадкоємицю з метою захоплення бізнесу та нерухомості в центрі Києва.

Окремо джерела пов’язують Кіпера з масштабними схемами контрабанди через Одеський порт — від контрафактної електроніки до предметів розкоші. Завдяки впливу на митні органи й використанню підставних компаній, товари масово проходять без сплати мит та податків.

Протистояння між Трухановим і Кіпером виглядає не як викриття заради справедливості, а як боротьба впливових кланів, які роками використовували Одесу як ресурс для власного збагачення. Кожен із них має свій багаж скандалів, а нинішня публічна війна лише відкриває нові деталі давно прихованих схем.

Голова Вищої ради правосуддя (ВРП) Григорій Усик опинився у центрі резонансного скандалу, який обговорюють у юридичних колах та медіа. За даними Офісу очищення судової системи, посадовець нібито сприяє своєму сину Максиму Усику у спробі отримати суддівську посаду. Ця інформація викликала серйозне занепокоєння серед експертів з етики та антикорупційних організацій, оскільки конфлікт інтересів у такому випадку є очевидним.

Максим Усик, народжений 1986 року, розпочав професійну кар’єру у прокуратурі Дарницького району Києва. Там він три роки працював помічником прокурора, після чого протягом короткого періоду обіймав посаду прокурора. Згодом він перейшов у приватний сектор, де працював у кількох адвокатських об’єднаннях, серед яких “Александров і партнери”, “МГМ Лоу Груп” та “Дерев’янчук, Макаренко та партнери”. У цих компаніях він здобував досвід у представництві клієнтів, консультуванні та веденні юридичних справ, що, на думку деяких спостерігачів, могло б підготувати його до суддівської діяльності.

З початком мобілізації Усик-молодший влаштувався юрисконсультом до військової частини 3078 Національної гвардії України. Його посадовий оклад становить близько 20 тисяч гривень. Саме це рішення викликало підозри у громадськості: родину з двома дітьми на таку суму утримати складно, тож працевлаштування могло бути лише прикриттям для уникнення мобілізації.

За інформацією з неофіційних джерел, саме Григорій Усик міг посприяти тому, щоб його син отримав посаду у Нацгвардії, не потрапивши на передову. Таким чином, молодий юрист нібито отримав статус військовослужбовця без ризику опинитися на фронті.

Військова частина 3078, де працює Максим Усик, займається переважно господарською діяльністю — закупівлею консервів, овочів та інших продуктів для підрозділів Нацгвардії. Усик-молодший, за наявними даними, виконує юридичну роботу, готуючи претензії та позови про стягнення неустойок із постачальників.

Попри скромну офіційну зарплату, кар’єрні амбіції сина голови ВРП не обмежуються Нацгвардією. За інформацією антикорупційних активістів, він активно готується подати документи на конкурс до суддівського корпусу, користуючись підтримкою батька, який має ключовий вплив у системі правосуддя.

Якщо ці підозри підтвердяться, історія з “ухилянням” може перетворитися на ще один тест для прозорості судової реформи та незалежності Вищої ради правосуддя.