Поліція затримала зловмисника з бойовою гранатою

Законопроєкт №14025, що стосується оподаткування доходів користувачів цифрових платформ, викликав серйозні зауваження від компанії OLX. Вони виступили з жорсткою критикою та закликали парламент до доопрацювання документа. Як зазначає пресслужба компанії, запропоновані зміни можуть мати серйозні негативні наслідки для звичайних громадян, які час від часу продають свої речі через інтернет, а не для великих бізнесів, на яких, на думку авторів законопроєкту, цей закон і мав би бути спрямований.

Однією з основних проблем, яку піднімає компанія, є вимога платити податки навіть за разовий продаж товару, наприклад, книги чи куртки. У новій редакції закону така операція буде вимагати від продавця або сплати податку, або проходження складних бюрократичних процедур для повернення податків через податкову службу. Це, в свою чергу, може значно ускладнити процес продажу для звичайних людей, яких не можна порівнювати з професійними підприємцями.

Компанія також попереджає: додаткові бюрократичні кроки та витрати при сплаті податків підвищать ціни і на вживані речі. Водночас OLX підтримує ідею податкової прозорості й узгодження українського законодавства зі стандартами ЄС, але пропонує конкретні зміни до проєкту: винятки для приватних осіб при річному обсязі продажів до 2000 євро, поетапне впровадження норм та діалог із ринком перед ухваленням закону.

OLX закликає уряд і парламент врахувати думку платформи та користувачів, аби не загнати ринок онлайн-торгівлі в тінь і не погіршити захист покупців.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Попович зазначив, що збільшення кількості випадків СЗЧ зумовлено не лише окремими інцидентами, а й системними труднощами. За його словами, серед причин самовільного залишення частин є помилки командування, неадекватна підготовка і розподіл особового складу для виконання бойових завдань, а також відсутність належної мотивації у багатьох мобілізованих.

Попович наголосив, що в армію часто потрапляють люди, яких призвали без попередньої перевірки здоров’я чи рівня підготовки. Дехто з них має небажання служити, що може впливати на їхню здатність виконувати завдання. Часто мобілізовані відчувають недостатню підтримку з боку командування, що посилює їхню демотивацію.

“У широкому сенсі вони не хочуть служити. Їх просто знайшли на вулиці та мобілізували, не враховуючи особисті обставини чи фізичний стан. Як наслідок, брак мотивації призводить до того, що вони не бажають перебувати на передовій і шукають способів уникнути служби,” – підкреслив Попович.

Експерт зазначив, що системні проблеми, пов’язані з переведеннями та мобілізаційними процесами, створюють додаткові перешкоди для особового складу. Попович вважає, що без реформ на найвищому рівні, таких як спрощення процедур переведення та оптимізація мобілізаційних процесів, військові підрозділи змушені самостійно вирішувати ці проблеми.

“Відсутність належного контролю і комплексного підходу до мобілізації призводить до того, що бригади на місцях намагаються розв’язувати ці питання самостійно,” – додав Попович.

Вирішення проблеми СЗЧ в армії потребує змін у військовій системі та командуванні, включаючи:

На думку експертів, вирішення цих проблем має стати пріоритетом, щоб забезпечити ефективність військової служби та зменшити кількість випадків самовільного залишення частин.

24 лютого 2022 року стало точкою неповернення для Україна. Саме цього ранку Росія розпочала повномасштабний воєнний наступ, прагнучи блискавично зламати державність, посіяти паніку та встановити маріонетковий режим. Перші ракетні удари пролунали по всій території країни, а основний напрямок ворожого руху був спрямований на Київ — серце політичного та символічного життя держави.

Агресор розраховував на швидкий сценарій захоплення, однак реальність виявилася зовсім іншою. Українське суспільство згуртувалося з перших годин вторгнення. До лав оборони стали не лише військові, а й добровольці, медики, волонтери, представники різних професій і поколінь. Міста й села перетворилися на форпости спротиву, а синьо-жовтий прапор — на символ світової боротьби за свободу.

За сучасним православним календарем 24 лютого вшановують перше і друге знайдення голови святого Іоанна Хрестителя. У вірян прийнято просити святого про зцілення, здоров’я для дітей, благословення родини та позбавлення від шкідливих звичок. За старим стилем цього дня також згадують святителя Власія Севастійського.

У світі 24 лютого відзначають кілька неофіційних міжнародних подій. Серед них — Всесвітній день бармена, присвячений людям, які працюють у сфері гостинності та створюють авторські напої. Також цього дня згадують День лотерей, День ненависті до коріандру та День стерилізації домашніх тварин.

У народному календарі ця дата пов’язана з очікуванням весни. Предки звертали увагу на прикмети: якщо вночі видно багато зірок — слід чекати похолодання; сильні морози обіцяють теплий березень; поява шпаків вважається ознакою ранньої весни. Мокрий сніг віщує відлигу, а сухий — подальші заморозки. У цей період господарі починали готуватися до польових робіт, приводили до ладу інвентар, пекли круглі короваї та млинці як символи сонця.

Водночас існують і заборони. У народних віруваннях вважається, що 24 лютого не варто сваритися, заздрити чи зловживати алкоголем. Хліб рекомендують ламати руками, а не різати ножем. Також не радять обрізати дерева й кущі, аби не нашкодити майбутньому врожаю.

Таким чином, 24 лютого для українців поєднує в собі пам’ять про трагічні події новітньої історії, духовне осмислення війни та традиції, що збереглися з давніх часів.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

За словами Волошина, атаки можуть створити нову точку тиску для українських військових, які й так відступають на сході. Хоча поки незрозуміло, чи буде це один масштабний наступ росіян, чи окремі штурми.

«Штурми можуть розпочатися найближчим часом, ми навіть не говоримо про тижні, ми очікуємо, що це станеться в будь-який день», – сказав речник.

Він додав, що російські війська в цьому районі чисельно значно перевищують українських військових.

Раніше повідомлялося про наступ росіян у напрямку Гуляйполя Запорізької області.