Половина українців вважає, що Зеленський не виконав більшість своїх обіцянок

Український шеф-кухар та ресторатор Євген Клопотенко повідомив про те, що йому відмовили у відкритті ресторану української кухні в Японії, пояснюючи це тим, що японці вважають борщ російською стравою. Цю інформацію він оприлюднив у своєму фейсбук-пості. У своєму коментарі посол України в Японії, Сергій Корсунський, відреагував на цю ситуацію, зазначивши, що відкрито вже кілька ресторанів української кухні в Японії, де подають борщ, і проводяться фестивалі борщу, що свідчить про популярність української кухні серед японців. Посол також вважає, що думка одного японця, який відмовив Євгену Клопотенку, є необґрунтованою, оскільки ця ситуація не відображає загального ставлення японців до української кухні.

Українська книга "Україна. Їжа та історія", яка продається в Японії, отримала значну кількість позитивних відгуків, вказала авторка. У книзі, яка доступна японською мовою, представлено шість різних видів борщу. Вона зазначила, що проблема може полягати у заголовках, які часто намагаються підсилити ефект. Японський журналіст, дипломат і письменник Такаші Хірано, що давно проживає в Україні, порадив не узагальнювати враження про борщ за однією ситуацією. Він зазначив, що думка одного японця, що відмовив Євгену Клопотенку, не може бути представницькою для всіх. Хірано зауважив, що багато японців тепер усвідомлюють, що борщ є українською стравою, і цю інформацію активно поширюють серед інших. Інциденти, подібні до того, про який розповідає Євген Клопотенко, можуть бути результатом несправедливих узагальнень і неправильного сприйняття української культури.

У світі кулінарних дискусій неабиякою популярністю користується український борщ, але ця популярність часто стає об'єктом спорів і непорозумінь. Згадують його і в політичних виступах, і в кулінарних рейтингах, що лише підсилює цікавість до цієї страви.

Справжню хвилю розмов підняла заява МЗС Росії про борщ як символ російської кухні, що викликало активні реакції з боку українських користувачів соцмереж. Виявляється, борщ – це не лише смачна страва, а й політичний символ, що зумовлює виникнення справжніх гарячих дискусій.

Україна вирішила офіційно відстояти свої права на цю страву, включивши подібну ініціативу до кампанії щодо включення культурної спадщини в список ЮНЕСКО. Зараз український борщ став предметом не лише гастрономічних вражень, а й політичних дебатів, що ще раз підтверджує його значення в українській культурі та національній ідентичності.

У рамках акції на захист українського борщу активно діяв Євген Клопотенко, який з великим захопленням збирав рецепти цієї культової страви з усіх куточків України. Його зацікавленість у борщі не обмежувалася лише його приготуванням, він також досліджував історичний та культурний контекст цієї страви, щоб зрозуміти, як вона вплетена в українську спадщину та національну ідентичність. Його зусилля спрямовані на популяризацію та збереження української кулінарної традиції, щоб кожен міг насолодитися смаком та історією цієї унікальної страви.

Український борщ став предметом уваги не лише у кулінарному світі, а й на політичній арені через спроби приписати його до російської кухні. Це свідчить про важливість культурної спадщини для національної ідентичності. Активна реакція громадськості та захисників української кухні, таких як Євген Клопотенко, свідчить про глибоке значення цих кулінарних традицій для українського народу. Такі акції та заходи спрямовані на збереження та популяризацію української культури в усьому світі, що є важливим аспектом у зміцненні національної свідомості та самоідентифікації українського суспільства.

Харківська область продовжує лишатися відзначеною як приклад жахливої корупції, що стає проблемою першочергового характеру. Розслідування українських журналістів демонструє наявність ознак викрадення грошей у сферах влади регіону, зокрема, у проведенні будівництва фортифікаційних споруд. Інформація, зібрана журналістами, свідчить про те, що департамент Харківської обласної державної адміністрації, відповідальний за оборонні закупівлі, надавав перевагу лише що зареєстрованим ноунейм-фірмам та ФОПам. Ці так звані "фірми-прокладки" стають очевидним прикладом системного зловживання та корупції, що потребує термінового втручання та реформування.

Нагадаємо, раніше Зеленський особисто приїжджав і дивився за перебігом будівництва фортифікаційних споруд, на які кабмін України виділяв мільярди: за його словами, все практично готово, залишилося кілька місяців, а на деяких ділянках фронту вже готовність на 98%.

Першої лінії фортифікацій і мін просто не було. За 2 роки на українському кордоні мали стояти бетонні укріплення в мінус 3 поверхи, обурюються українські журналісти. «Зуби дракона» знайшли валяними на узбіччях, мінно-вибухові загородження, протитанкові рови – відсутніми, а оборонні окопи – напівзасипаними, такими, що не з’єднуються один з одним. Що це було, задаються питанням журналісти, божевільна крадіжка чи навмисний саботаж.

За даними, опублікованими в Мережі, середній відсоток вкраденого на фортифікаціях становить близько 60%, до того ж на деяких об’єктах гроші були розкрадені повністю. Наразі для заперечення корупції на будівництві оборонних споруд, в ОП вигадали виправдання, що ХОВА будувала тільки третю лінію оборони, яка знаходиться на відстані від 10 до 30 кілометрів від російського кордону. Однак російські війська перебувають уже на глибині 20 км від окружної дороги Харкова, а оборонної лінії все ще не видно.

Військовий експерт Ігор Романенко висловив думку, що головною метою є "перерізати" ланцюги постачання західної зброї, що стало причиною гострої обговореності в контексті нинішнього конфлікту в Україні. Стрімкі події в регіоні та збройні столкнення між Росією та західними країнами надихнули Романенка на аналіз поточної ситуації.

Експерт акцентує увагу на важливості військово-технічного співробітництва між Україною та західними партнерами, а також на стратегічних аспектах перекриття ланцюгів постачання зброї. Він розглядає це як один із ключових аспектів в контексті глобальної безпеки та військово-політичних відносин.

Зазначені коментарі Ігоря Романенка нагадують про важливість розуміння геополітичних динамік, що визначають поточну міжнародну сцену. Його аналіз вказує на необхідність стратегічного підходу до військових питань та розуміння взаємозв'язків між постачанням зброї та безпекою у світі.

Таким чином, погляди військового експерта стають важливим внеском у розуміння сучасних викликів та загроз, що впливають на стабільність і безпеку у регіоні та в світі загалом.

Зараз терористичній Росії немає сенсу застосовувати ядерну зброю, проте населення західної України має бути поінформоване про потенційну загрозу, про це заявив військовий експерт, колишній заступник начальника Генштабу Ігор Романенко.

Ядерна зброя РФ За його словами, погрози від кремлівського диктатора Володимира Путіна звучать не вперше, але наразі немає об’єктивних підстав для використання ядерної зброї Росією.

Експерт вважає, що зараз не той час, коли Росії доцільно застосовувати ядерну зброю, адже окупанти наступають і використовують звичайне конвенційне озброєння для вирішення завдань. Крім того, з військової точки зору, застосування ядерної зброї на лінії зіткнення створить серйозні проблеми для тієї сторони, яка її застосує, що матиме важкі наслідки, відзначив Романенко.

Втім, на думку експерта, інформацію про можливу ядерну загрозу необхідно доносити до цивільного населення західних регіонів України. “Людям потрібно розповідати, як саме діяти в умовах ядерної загрози, де шукати укриття, як себе поводити та убезпечити. Таку роботу потрібно виконувати, цивільне населення має бути готовим до можливих викликів та наслідків”, — відзначив Романенко.

На запитання, чому британська розвідка вказує на можливий ядерний удар саме по західному регіону України, експерт відзначив, що терористична Росія вважає, що через цей регіон проходять основні логістичні маршрути постачання озброєння та військової техніки. Саме тому, на його думку, окупанти хочуть зробити цю територію непридатною для проживання, щоб обірвати всі можливі логістичні маршрути. Райони з радіаційним забрудненням потрібно буде оминати. Як додав Романенко, саме в цьому росіяни бачать військовий сенс.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

До 30-річного ювілею культового “Кримінального чтива” розберемося, чому другий фільм Квентіна Тарантіно досі вважається найкращим його творінням? “Кримінальне чтиво” входить до топ 10 рейтингу IMBD, на Rotten Tomatoes критики дають стрічці 92%, глядачі — 96%. І всі визнають, що найнезвичайніша для бойовика сцена — це знаменитий танець Вінсента Веги (Джон Траволта) і Мії Воллес (Уми Турман). Однак багато хто стверджує, що це “вставний” епізод — для оригінальності. Фокус доведе, що нічого тут випадкового немає — це ключова сцена стрічки, де режисер дав останній шанс цим своїм героям — змінитися.

Тарантіно — постмодерніст. Хлопець працював у відеосалоні і почав знімати фільми, надивившись американського, європейського та азіатського кіно. Прийоми брав у видатних режисерів. Наприклад, шість новел ідуть не в хронологічному порядку — як у французьких класиків Жан-Люка Гадара і Франсуа Трюффо. Діапазон жанрів, який використовує Тарантіно, гранично широкий: від вестерну до тортурного порно. Здавалося, така солянка має привезти до того, що картина розвалиться. Але що ж це все тримає?

На старті фільму пара дрібних грабіжників Рінґо (Тім Рот) та Іоланда (Аманда Пламмер) за філіжанкою кави в придорожній забігайлівці вирішують “потрусити” відвідувачів кафе. Зважившись, вони вихоплюють пістолети: у цьому місці стрічки починаються вступні титри — інтрига стартувала. Далі з’являються два гангстери, Вінсент Вега (Джон Траволта) і Джулс Віннфілд (Семюел Л. Джексон). Але не будемо переказувати сюжет — його всі знають. Одразу перейдемо до танцю, щоб відповісти, чому це ключовий епізод стрічки.

Новела про Вінсента Вегу і дружину мафіозі Мію (Ума Турман) починається з того, що Вінсент заїжджає за дружиною шефа. Вона — акторка, яка не здобула визнання (знялася в пілоті серіалу, який забракували), від безвиході вийшла заміж за мафіозі, про що вона сама розповіла в ресторані. Вінсент — вкрай нікудишній кілер. Це ми розуміємо, проаналізувавши його дії: він агресивний, нестриманий, недалекий і робить купу помилок: випадково вбив поплічника в авто; грубо ображає боксера Бутча, провокуючи майбутній конфлікт боксера і мафії; нерозумно гине на унітазі, читаючи комікс, бо залишив автомат у засадній квартирі на плиті. Навіть героїн йому продали не в “кульках”, через що Мія дістала передоз, вважаючи, що це кокаїн. З хорошого: він же і врятував Мію, вколовши адреналін у серце. Але, зрозуміло, що якби дружина боса померла — Вінсенту теж не минути лиха.

На конкурсі твісту в ресторані в танці (до речі, “твіст” кіномовою — несподіваний хід) — Вінсент і Мія раптом знаходять себе. Чому?

Мія професійно танцює, хоч і не стала кінозіркою. А Вега — раптом з’ясовується — чудовий танцюрист. Ким, звісно, є сам Джон Траволта — зірка мюзиклів “Лихоманка суботнього вечора” (1977) і “Бріолін” (1978). Він навіть ходить у бойовику, граціозно пританцьовуючи.

Вони, нарешті, займаються тим, що у них класно виходить, зриваючи у публіки заслужені овації, і привозять додому нагородний кубок за номер. Але, як співається в хіті Чака Беррі, під який вони витанцьовували, You Never Can Tell (“Ніколи не знаєш, що трапиться”): Мія незабаром мало не помре від передозування, а Вінсент Вега — загине. Однак Вінсент міг залишитися в живих, якби звертав увагу на знаки долі.

Грабіжники Йоланда і Рінґо знахабніли, але нарвалися на кримінальний “крупняк” і ледве живими втекли з халепи. Цей струс їм дасть шанс оцінити ризики такого способу життя. Чи створені вони для цього?

Гангстер Джулс, сприйнявши проліт куль повз нього як Боже диво, йде після цього знака долі з криміналу — у набагато світліше майбутнє, ніж у нього було.

Джулс запитував у хлопців, які взяли дипломат із грошима у його шефа: “Марселлас Воллес — сучка? Ви хотіли його ошукати? Ні, він тут усіх має”. Але збоченець Зед зґвалтував боса мафії, того, хто “сам усіх мав”. Однак доля в особі Бутча дає мафіозі можливість стратити ґвалтівника.

Боксер Бутч (Брюс Вілліс), здійснивши свої подвиги і довівши, що він справжній боєць, тікає на мотоциклі вбитого збоченця Зеда з кушем, красунею і батьківським годинником на руці. Шеф мафії пообіцяв його забути. Бутч — найбільший переможець у фільмі.

Вінсент Вега, який глухий і сліпий до знаків долі (хоча дав у кав’ярні блискуче визначення Божого дива: “Коли неможливе стає можливим”), гине в найбезглуздіший спосіб, оскільки займається справою, до якої непридатний.

Подальшу долю Мії Квентін залишає під питанням: вибір за дівчиною. Але кубок за танці, який стоїть вдома, можливо, їй нагадуватиме про те, що пора б повернутися до кар’єри актриси.

Ви сміятиметеся, але хто скаже після цього, що Тарантіно — не режисер-мораліст? Формула “Кримінального чтива”: активні герої — випробування долею, яка посилає знаки — кожному по заслугах.