“Полтавагаз” на чолі з Лелюком викрито у корупційній схемі з газом

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.

Заступник начальника Державної екологічної інспекції Придніпровського округу Дмитро Шибко опинився в центрі уваги через можливу невідповідність між офіційними доходами та рівнем життя. Журналістські розслідування, оприлюднені OBOZ.UA з посиланням на відкриті реєстри та матеріали правоохоронних органів, вказують на активи, які посадовець нібито контролює без прямого відображення у власних деклараціях.

Згідно з офіційними даними, задекларований дохід Шибка на державній службі становить менш ніж 43 тисячі гривень на місяць до оподаткування. Водночас журналісти повідомляють, що він проживає в елітному заміському комплексі «Рівер-Клаб», де вартість оренди нерухомості істотно перевищує можливості, які випливають із задекларованих заробітків. Окрім житла, увагу привертає й інше майно, оформлене на близьких осіб або пов’язані структури.

Окрему увагу привертає особа Владислава Бордуна, якого ЗМІ називають імовірним персональним водієм та охоронцем чиновника. Формально Бордун є власником кількох компаній і двох квартир загальною площею понад 140 квадратних метрів разом із паркомісцем у ЖК «Панорама» в Дніпрі — одному з найдорожчих житлових комплексів міста. Орієнтовна вартість такого майна становить близько 250 тисяч доларів. Водночас у сервісах ідентифікації номерів телефонів користувачі підписують його як «водій Шибка» або «водій шефа».

Як випливає з матеріалів кримінального провадження №757/55802/25-к, які аналізували журналісти, під час негласних слідчих дій Бордун нібито повідомляв знайомим, що елітні квартири в ЖК «Панорама» фактично оформлені на нього за дорученням Дмитра Шибка. Ці обставини наразі перевіряються слідством.

Активи оформлені й на родичів посадовця. Зокрема, на доньку Шибка Марію у 2022 році, коли їй було 22 роки, за договором дарування оформили чотирикімнатну квартиру площею понад 246 квадратних метрів у центрі Києва на вулиці Богдана Хмельницького. Орієнтовна вартість такого житла нині становить близько 600 тисяч доларів. На сина Романа, який працює адвокатом, зареєстрована квартира на вулиці Бойчука в столиці, а також автомобіль BMW 750Li, придбаний у 2016 році приблизно за 100 тисяч доларів. За даними ДБР, фактичним користувачем авто був сам чиновник.

Окрема історія стосується дорожньо-транспортної пригоди у березні 2025 року. Згідно з постановою поліції, Дмитро Шибко, керуючи автомобілем Mercedes-Benz GLC 200 своєї знайомої — дніпровської косметологині Марини Лазарєвої, — не впорався з керуванням і виїхав за межі проїзної частини. У документі зазначено, що від водія був запах алкоголю, а від проходження алкотесту він відмовився. За інформацією слідства, для компенсації шкоди чиновник придбав Лазарєвій новий автомобіль Mercedes-Benz вартістю понад 4,5 мільйона гривень із додатковими опціями ще на 74 тисячі гривень — загалом понад 110 тисяч доларів.

Журналісти також звертають увагу на майно 85-річного тестя посадовця. На нього та пов’язану компанію ТОВ «Серпень-9» зареєстровано нежитлову нерухомість загальною вартістю на десятки мільйонів гривень, зокрема приміщення площею понад 330 квадратних метрів і будівлю майже на тисячу квадратних метрів.

Контексту ситуації додає і той факт, що Державна екологічна інспекція є органом із широкими повноваженнями щодо накладення багатомільйонних штрафів на підприємства за порушення екологічного законодавства. За версією правоохоронців, в інспекції могла діяти схема, коли чиновники ініціювали перевірки і пропонували підприємствам або укладати договори з пов’язаними структурами, або сплачувати значні штрафи. Під час одного з обшуків у працівниці Придніпровської Держекоінспекції було виявлено готівку в еквіваленті понад мільйон доларів.

Сам Дмитро Шибко вже фігурував у кримінальних зведеннях: у 2019 році його затримували за підозрою в отриманні хабара, однак тоді провадження було закрите, і він продовжив роботу в системі.

Наразі всі наведені факти є предметом журналістських розслідувань і матеріалів досудового слідства. Остаточну правову оцінку діям посадовця та його оточення має дати суд.

Протистояння між мобілізаційними структурами та частиною цивільного населення в Україні дедалі помітніше виходить за межі кулуарних дискусій і переходить у публічну площину. Останнім каталізатором став резонансний коментар Київського територіального центру комплектування, оприлюднений після серії інцидентів, пов’язаних із нападами на працівників ТЦК. Замість стриманого офіційного тону у заяві пролунала різка, емоційно забарвлена оцінка людей, які уникають призову, що миттєво викликало хвилю обговорень у медіа та соціальних мережах.

У тексті заяви представники мобілізаційної структури використали формулювання, які багато громадян сприйняли як принизливі та узагальнювальні. Осіб, що переховуються від мобілізації, охарактеризували образами на кшталт «сірої маси», наголошуючи на їхній нібито безвідповідальності та відсутності громадянської позиції. Така лексика, замість того щоб знизити напругу, лише посилила відчуття розколу між державними інституціями та частиною суспільства.

На цьому тлі особливо показовими виглядають цифри, оприлюднені уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем. За його словами, кількість звернень громадян щодо дій працівників ТЦК зросла в рази. Якщо у 2022 році було зафіксовано лише 18 скарг, то у 2024 році їх кількість перевищила 3400.

Омбудсмен підтверджує наявність системних порушень, серед яких незаконне фізичне утримання громадян, вилучення особистих речей, обмеження свободи пересування та застосування сили. Окремою проблемою він називає формальний підхід військово-лікарських комісій, коли особу визнають придатною до служби лише на підставі документів, тоді як військові частини згодом відмовляються приймати таких мобілізованих через реальний стан здоров’я.

Правозахисники зазначають, що ситуацію ускладнює відсутність ефективного діалогу між сторонами. Представники ТЦК апелюють до обов’язку захисту держави в умовах війни, тоді як громадяни вказують на масове ігнорування процесуальних прав, зокрема права на правову допомогу та належні медичні огляди.

Дмитро Лубінець наголошує, що відповідальність за порушення закону має бути невідворотною для всіх учасників конфлікту. За його словами, війна триває, і мобілізація є необхідною, однак вона повинна здійснюватися виключно в межах чинного законодавства та з дотриманням прав людини.

Водночас радикальні висловлювання окремих представників ТЦК та ігнорування юридичних процедур лише поглиблюють прірву між армією і суспільством. У підсумку дедалі гостріше постає питання про межу між державною безпекою та свавіллям, яке, за оцінками експертів, може дискредитувати саму ідею захисту держави в очах громадян.