Президент заблокував призначення голів РДА Києва: у чому причина

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Євросоюз пішов на зустріч своїм фермерам, вживаючи заходи, які мають вплинути на імпорт сільськогосподарської продукції з України. Згідно з повідомленням телеканалу Das Erste, на великі партії деяких українських сільськогосподарських товарів незабаром знову будуть стягуватися мита.

Представники Європарламенту та країн-членів ЄС досягли попередньої угоди щодо нових правил імпорту аграрної продукції з України. Однак ця угода ще потребує схвалення від країн-членів та парламенту ЄС.

Нові правила будуть застосовуватися лише до певних продуктів харчування з України, таких як м'ясо птиці, яйця, цукор, вівсяні крупи, кукурудза та манна крупа, а також мед. Ці сільськогосподарські товари можуть бути ввезені в ЄС безмитно лише до певної кількості, після чого необхідно буде сплатити митні збори.

Головна мета цієї угоди — підтримка фермерів у ЄС. Проте деяким країнам-членам Євросоюзу цього здається недостатньо. Наприклад, Угорщина виступила за можливість безмитного імпорту української пшениці лише до певної кількості.

Голоси також лунають зі сторони Франції, яка закликає до посилення митних правил. Хоча наразі ці правила не поширюються на пшеницю, Єврокомісія може вжити заходів, якщо ціни на пшеницю в ЄС раптово знизяться через український імпорт.

Вплив українського імпорту на ринок ЄС є предметом активних дискусій. Після схвалення Європарламентом і країнами ЄС нові правила почнуть діяти з 6 червня і будуть в силі протягом року. Нинішні митні пільги для України закінчуються влітку, і якщо до цього часу не буде затверджено нову постанову, пільги будуть скасовані без заміни.

У вищезгаданій статті висвітлено ситуацію, пов'язану з введенням Євросоюзом нових правил імпорту сільськогосподарської продукції з України. Зокрема, зазначено, що на деякі українські аграрні товари незабаром знову будуть стягуватися мита. Угода про нові правила ще має бути схвалена країнами-членами ЄС і Європарламентом. Нові правила стосуватимуться лише певних продуктів харчування з України та обмежать безмитний імпорт до певної кількості.

Ця ініціатива має на меті захистити інтереси фермерів у Європейському Союзі, але викликає дискусії серед країн-членів ЄС. Деякі країни, як Угорщина і Франція, висловлюють побоювання та закликають до посилення митних правил. Наразі важко прогнозувати точний вплив українського імпорту на ринок ЄС, але сподіваються, що введені заходи забезпечать рівні умови для всіх учасників ринку.

Нові правила набудуть чинності після схвалення та будуть в дії протягом року. За необхідності, Євросоюз може вжити додаткових заходів для регулювання ситуації на ринку. Це важливий етап у взаємодії України з ЄС у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Як розповів виданню командир артилерії 82-ї повітряно-штурмової бригади майор Іван Бакрєв, росіяни мають “величезну” перевагу майже в усьому – у людях, артилерії, машинах – і переключаються з механізованих на піхотні атаки з потужним ефектом.

Невдачі почалися, коли Україна поміняла елітні підрозділи на менш загартовані наприкінці вересня; це було помилкою, вважає майор. “Усі підрозділи в Курську перейшли до оборони”, – каже він.

Водночас українці тримаються, хоча умови стають дедалі похмурішими.

“Дощ, сльота, сніг, холод, бруд, жуки, черв’яки, щури і плануючі бомби”, – каже Руслан Мокрицький із 95-ї десантно-штурмової бригади. За його словами, росіяни можуть скинути до 40 таких бомб на одну позицію протягом кількох годин:

“У Курську смерть завжди поруч; вона практично тримає вас за руку”.

Водночас Мокрицький зазначає, що Україна поки що знайшла способи реагувати на нові виклики – навіть на російські хімічні атаки.

“Якби над нами з’явилася Зірка Смерті, ми б знайшли вихід”, – каже він.

При цьому солдати вважають, що контрнаступ на Курщині того вартий.

“Коли я ступив на Курщину, я зрозумів, що вони відчували, коли увійшли в Україну”, – каже Мокрицький. “Нехай вони помруть і згниють на своїй землі, і чим їх більше, тим краще”.