Продукти зі “склеєного” м’яса: ризик чи безпечна технологія для здоров’я

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Єрмак підкреслив, що президент Володимир Зеленський вважає, що наступний саміт може відбутися лише після того, як буде готовий чіткий план дій по всіх десяти пунктах “формули миру”, яка була представлена раніше. Він пояснив, що цей план передбачає конкретні кроки для досягнення кожного з пунктів, які включають як загальні цілі, з якими вже є міжнародна згода, так і складніші питання, такі як відповідальність за агресію, виведення російських військ і відновлення територіальної цілісності України.

Андрій Єрмак також повідомив, що після зустрічі на рівні радників з національної безпеки в Джидді (Саудівська Аравія) було домовлено про створення десяти робочих груп, що складаються з послів та експертів. Ці групи мають напрацювати конкретні кроки для реалізації кожного з пунктів формули.

“Серед 10 пунктів ‘формули миру’ є ті, щодо яких у світі існує спільна позиція, і з них ми вже почали на першому саміті. Є також складніші питання, над якими ми працюємо”, – зазначив Єрмак. Він додав, що президент Зеленський хоче організувати тематичні конференції, які зафіксують напрацювання робочих груп на високому рівні, щоб скласти спільний план.

Голова Офісу президента наголосив, що Київ не бажає затягувати підготовку цього плану на довгі місяці, проте він не зміг підтвердити можливість проведення другого саміту в 2024 році. Єрмак підкреслив, що для успішного проведення другого Саміту миру необхідно, щоб країни погодили спільний план. Він закликав не сподіватися, що саміт стане остаточним рішенням і наголосив, що все залежатиме від того, скільки країн підтримають план.

Результати недавнього опитування Інституту дослідження громадської думки (INSA), яке було проведене на замовлення німецького видання Bild, виявили цікаві та суперечливі настрої серед населення Німеччини щодо підтримки українських біженців. Згідно з даними дослідження, дві третини опитаних (66%) не вважають, що всі українські біженці повинні отримувати соціальну допомогу Bürgergeld, яку отримують німці. Тільки 17% респондентів висловили підтримку універсальним виплатам для українців, що, з одного боку, підкреслює певну невизначеність у ставленні німців до питання соціальних витрат на біженців.

Однією з основних тем цього опитування стала також позиція громадян Німеччини щодо можливого повернення українських чоловіків призовного віку. Згідно з результатами, 62% респондентів вважають, що чоловіки цього віку повинні повернутися в Україну для участі у бойових діях або для виконання своїх зобов'язань перед державою. Лише 18% висловилися проти такого повернення, а ще 8% не змогли визначитися зі своєю позицією. Це показує, що на тлі тривалої війни та постійних загроз, багато хто в Німеччині вважає, що мужність і відповідальність чоловіків за свою країну повинні переважати над їхнім правом на тимчасовий захист у Німеччині.

Щороку близько 700 тис. українців у Німеччині сумарно отримують приблизно 6,3 млрд євро соціальної допомоги, і лише кожен третій українець має роботу. Саме на цьому тлі в Німечині тривають дискусії про підхід до виплат новоприбулим.

У проєкті федерального бюджету Німеччини на 2026 рік передбачено заощадити близько 1,5 млрд євро — частково за рахунок зміни підходу до виплат для нових біженців із України: замість Bürgergeld планують надавати менші виплати для прохачів притулку. Цей крок вже викликав політичні суперечки і суспільні дебати.

Опитування INSA демонструє, що питання соцпідтримки біженців і демографічно чутливих категорій (наприклад, чоловіків призовного віку) лишається одним із болючих у німецькому суспільстві. Публічні дискусії, бюджетні рішення та імплементація нових правил найближчим часом визначатимуть, чи зміняться соціальні практики та які саме механізми підтримки оберуть у Берліні.

За інформацією антишахрайського проєкту "190", який вивчає декларації та аналізує відкриті реєстри, начальниця Головного управління Державної міграційної служби (ДМС) в Одеській області, Олена Погребняк, потрапила в епіцентр кількох скандальних випадків, що викликають серйозні сумніви щодо прозорості її фінансових операцій і правомірності деяких управлінських рішень. Дії чиновниці привернули увагу не лише правоохоронних органів, але й громадськості, адже з'явились питання про законність її майна та зв'язків із підрядними організаціями.

У 2019 році Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило про підозру Олені Погребняк та її першому заступнику, Івану Безкищенку, у привласненні майже 1 мільйона гривень. Розслідування виявило, що посадовці могли бути причетні до корупційної змови з підрядниками. Суть справи полягає в тому, що в документах, що стосуються виконаних ремонтних робіт, були внесені неправдиві відомості, завдяки чому бюджетні кошти було незаконно перераховано на рахунки певних компаній. У зв'язку з цими подіями виникає питання про те, чи не стали ці зловживання частиною більш масштабної схеми фінансових махінацій.

У наступних публікаціях і розслідуваннях, які наразі частково були видалені з деяких видань, йдеться, що посадовиця роками оформлює нерухомість на своїх синів від попереднього шлюбу — Івана та Данила — і користується цим майном. Зокрема, в Одесі в деклараціях зафіксовані будинок площею близько 161 кв. м (набутий у 2016 році), де зареєстровані Погребняк і її чоловік Олексій Пономарчук, а також земельна ділянка 330 кв. м (набута у 2010 році) із задекларованою вартістю 485 грн — сума, яка виглядає аномально заниженою для земельних цін Одеси. Чоловік посадовиці має також ділянку під Києвом (1 200 кв. м у селі Козинці), вказану як набуту у 2013 році.

У роботі з автотранспортом розслідування вказує, що Погребняк і Пономарчук не мають власних авто на свої імена, але користуються транспортними засобами, оформленими на третіх осіб. Серед зазначених — BMW X1 2012 року на родичку Катерину Росєєву (нині Колеснікову), яким користується як посадовиця, так і її чоловік. Також у матеріалах згадується FORD FIESTA 2011 року, оформлений на Ірину Романченко, який фактично використовує Пономарчук; обставини такого користування не прояснені.

Щодо доходів і соцвиплат: за 2024 рік Погребняк декларувала зарплатні надходження від ДМС (приблизно 708 тис. грн), а також винагороди від Одеського державного університету внутрішніх справ і Міжнародного гуманітарного університету. Водночас у деклараціях фігурують аліменти від колишнього чоловіка у розмірі близько 44 тис. грн — при цьому є неточності у відображенні статусу батьківства й усиновлень, які викликають додаткові питання. У матеріалах викладено, що Пономарчук офіційно усиновив Івана і Данила у 2023 році, а у 2023–2024 роках у подружжя з’явилися спільні діти — факти, які досліджувачі пов’язують із практикою оформлення сім’ї для отримання підстав на відстрочку від мобілізації. Розслідувачі звертають увагу, що деякі соцвиплати на дітей відображені не повністю або по-різному у різні роки, а подружжя не декларує готівкових заощаджень, хоча має банківські рахунки — це також викликає питання щодо прозорості фінансового стану.

Окремо слід звернути увагу, що частина публікацій про майно Погребняк, як повідомляється, була видалена з медіаплатформ — розслідувачі припускають, що на це міг вплинути адміністративний ресурс або фінансовий тиск на ЗМІ. Такі факти підкреслюють проблему доступу громадськості до інформації й викликають запитання про тиск на журналістику в регіоні.