Вівторок, 3 Березня, 2026

Прикордонник оформив втечу олігарха Боголюбова потягом під виглядом іншої особи

Важливі новини

Чи варто боятися російського наступу на Запоріжжя

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

За словами керівника Ради резервістів Сухопутних військ Івана Тимочка, російські окупанти стикаються з численними труднощами в регіоні. Хоча локальні атаки і спроби захопити кілька сіл можливі, це більше інформаційна кампанія, ніж стратегічна ініціатива.

“Коли росіяни на Вовчанському напрямку просунулися на кілька кілометрів, інформаційний ґвалт створював ілюзію масштабного наступу. Схоже відбувається і зараз із Запоріжжям”, — зазначає Тимочко.

Ключовою проблемою для росіян залишається так званий Роботинський виступ — прорив ЗСУ у російські оборонні позиції. Це змушує окупантів постійно шукати слабкі місця в обороні українських військ, що значно виснажує їхні ресурси.

Хоча російські сили мають безперебійну логістику завдяки залізничному сполученню вздовж узбережжя Азовського моря, вузька зона постачання перебуває під постійними ударами української артилерії та ракетних систем. Як зазначає Тимочко, це ускладнює постачання не лише на Запоріжжі, але й у тимчасово окупованому Криму.

The Economist повідомив про підготовку Росії до “сміливого” наступу на Запоріжжя. Проте, за словами Владислава Селезньова, ексречника Генштабу ЗСУ, навіть за наявності 90-тисячного угруповання “Днепр”, реальні перспективи наступу обмежені. ЗСУ активно укріплюють позиції навколо Запоріжжя, що зводить ризики до мінімуму.

Українське командування не ігнорує цей напрямок. Розвідка і сили оборони постійно моніторять ситуацію, вживаючи превентивних заходів. За словами Тимочка, ці дії можуть виглядати непомітними, але їхня ефективність не викликає сумнівів.

“Критики помилково вважають, що підготовка повинна супроводжуватися масовими переміщеннями техніки. Однак сучасна війна — це, насамперед, грамотна стратегія та вогневий контроль, а не показові маневри”, — наголошує він.

Співака Хливнюка захейтили за використання військової автівки

Український музикант і фронтмен гурту “Бумбокс” Андрій Хливнюк, який з початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав Збройних сил України, знову опинився в центрі хвилі критики. Цього разу приводом стало припущення, що артист нібито користується військовим пікапом у власних цілях — їздить на ньому по Києву. Звинувачення з’явилися в соцмережі Threads, де один з користувачів натякнув […]

Посадовець Міноборони продавав довідки про “бронь” по $10 тисяч

Посадовець одного з центрів Міністерства оборони організував канал ухилення від мобілізації, оформлюючи військовозобов’язаних на фіктивні посади за гроші. Слідство вже зафіксувало щонайменше 50 “броньованих” клієнтів. За даними Офісу генпрокурора та ДБР, офіцер влаштовував чоловіків на цивільні посади в структурі Міноборони або афілійованих підрозділах. Після цього “новопризначені” отримували довідки про бронювання – аж до кінця мобілізації. […]

У столиці викрили масштабну схему ухилення від військової служби

У Києві правоохоронці затримали одного з ключових фігурантів так званих “ухилянтських схем”. Йдеться про заступника голови Солом’янської районної державної адміністрації Олександра Смика, якого підозрюють в організації масштабної схеми незаконного зняття чоловіків з військового обліку.

За даними слідства, посадовець разом зі спільником створив складний механізм фіктивного “зарахування” цивільних чоловіків до складу Збройних сил України. Після цього тих самих осіб фіктивно “демобілізовували”, використовуючи підроблені документи та сфабриковані медичні діагнози. Цей процес дозволяв уникати призову на службу, водночас формально створюючи ілюзію законності.

Правоохоронці встановили, що схема діяла системно і тривалий час. За попередніми оцінками, через неї було незаконно виведено з обліку щонайменше 190 чоловіків. Вартість “послуг” коливалася від 15 до 20 тисяч доларів США за одну людину, а в окремих випадках доходила до значно вищих сум.

Слідство вважає, що Олександр Смик використовував службові зв’язки у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Солом’янського району. Його спільник безпосередньо займався підготовкою фальшивих медичних і військово-облікових документів. Під час обшуків у фігурантів вилучили підроблені довідки, печатки військових частин, електронні носії та мобільні телефони з доказами функціонування схеми.

Олександр Смик понад чотири роки обіймає посаду першого заступника голови Солом’янської РДА та відповідав, зокрема, за сферу житлово-комунального господарства. У період повномасштабної війни саме він мав координувати роботу комунальних служб, підготовку району до опалювальних сезонів і надзвичайних ситуацій.

Офіційні декларації посадовця не створювали враження надмірного достатку: кілька квартир у Києві, старі автомобілі, помірні готівкові заощадження. Водночас навіть мінімальний підрахунок доходів від незаконної схеми свідчить про зовсім інший фінансовий масштаб. За “нижньою планкою” тарифів сума незаконного збагачення могла перевищити 2,8 мільйона доларів, а з урахуванням дорожчих “кейсів” — бути значно більшою.

Особливе обурення в цій історії викликає контраст між реальністю війни та діями посадовця. У той час як енергетики, комунальники та військові працюють під обстрілами, відповідальний за критичну інфраструктуру району чиновник, за версією слідства, будував бізнес на масовому ухиленні від служби.

Олександру Смику та його спільнику повідомили про підозру за кількома статтями Кримінального кодексу України, які стосуються організації та пособництва в ухиленні від військової служби. Санкції інкримінованих статей передбачають до 10 років позбавлення волі. Суд обирає запобіжний захід, і слідство наполягає на триманні під вартою.

Ця справа вписується у ширший контекст розслідувань щодо так званих “VIP-ухилянтів” у столиці. Раніше правоохоронці вже повідомляли про виявлення депутатів та посадовців, які формально перебували на військовій службі, але фактично не виконували її обов’язків, отримуючи при цьому грошове забезпечення. Наразі правоохоронні органи перевіряють можливі зв’язки між цими епізодами.

Дисциплінарне провадження щодо судді апеляційного суду: обставини та підстави розгляду

Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ініціювала дисциплінарне провадження стосовно судді Першого апеляційного адміністративного суду Анатолія Блохіна. Відповідне рішення стало результатом розгляду скарги, поданої юристкою громадської організації «Автомайдан» Тетяною Чижик, яка звернула увагу на обставини, що можуть мати істотне значення для оцінки дотримання суддею вимог законодавства та суддівської етики.

У поданій скарзі зазначається, що дружина судді — Тетяна Сергіївна, яка народилася 28 січня 1973 року, — має громадянство Російської Федерації. На думку заявниці, така інформація потребує ретельної перевірки з боку органу суддівського врядування, з огляду на підвищені вимоги до незалежності, доброчесності та безсторонності суддів, особливо в умовах триваючої збройної агресії Росії проти України.

Суддя Блохін у своїй майновій декларації за 2024 рік не вказав інформацію про проживання дружини в Криму, наявність рахунків у російських банках та використання нерухомості на окупованій території.

Сам суддя у письмовому поясненні заявив, що не знає про російське громадянство та активи дружини, а також не має доступу до відповідних інформаційних баз. Він зазначив, що доводи скарги базуються на припущеннях, які неможливо підтвердити чи спростувати.

Служба безпеки України повідомила, що за випискою з реєстру платників податків РФ встановлено наявність громадянства у особи, чиї персональні дані збігаються з даними дружини Блохіна. Прикордонна служба підтвердила, що у 2017–2021 роках суддя неодноразово виїжджав через пункт пропуску «Чонгар» до анексованого Криму. Дружина судді виїхала до Криму у червні 2018 року, а її повернення на підконтрольну територію не зафіксовано.

У суддівському досьє Блохіна є анкета від 28 лютого 2018 року, в якій як фактичне місце проживання дружини та дітей він вказав населений пункт в АР Крим.

Наразі ВРП продовжує розгляд дисциплінарного провадження і прийме рішення щодо можливого притягнення судді до відповідальності.

Втеча співзасновника «ПриватБанку» Геннадія Боголюбова стала черговим скандалом, що оголив слабкість українських інституцій. Олігарх, який десятиліттями заробляв мільйони на фінансових та промислових схемах, залишив країну під чужим іменем і за сприяння високопосадовців прикордонної служби.

За офіційними даними, для перетину кордону він скористався закордонним паспортом 67-річного волинянина Миколи Сюмака, котрий ще у 2022 році заявив про втрату документа. Виїзд потягом «Київ – Хелм» не був відображений у базах даних прикордонників.

Організацію схеми слідство пов’язує з начальником групи інспекторів прикордонної служби «Ягодин» Володимиром Макаренком. Саме він відсканував чужий паспорт, поставив печатки й не провів жодної перевірки купе. За даними джерел, Макаренко зайшов до вагона вночі під виглядом передачі «подарунку» від голови ДПСУ Сергія Дейнеко.

Втім, усі деталі вказують, що прикордонник діяв не самостійно. Згідно з неофіційними версіями, виїзд олігарха узгоджували на рівні керівництва ДПСУ. Дейнеко начебто дав «добро» в обмін на гарантії від НАБУ уникнути переслідувань у власних корупційних справах. Умовою було те, що Боголюбов дозволить спецслужбам використовувати його квартиру для технічного спостереження за бізнесменом Тимуром Міндічем.

Ключову роль у прикритті схеми відігравав командир Волинського прикордонного загону Сергій Лозінський. Під час обшуку в його будинку ДБР виявило 1 млн доларів готівкою — ймовірну «винагороду» за успішну операцію. Згодом Лозінського перевели до Краматорська з обіцянкою генеральського звання, а Макаренку забезпечили адвоката та оплату застави в обмін на мовчання.

Давні зв’язки між учасниками схеми простежуються ще з Мостиського прикордонного загону, де служили і Дейнеко, і Макаренко. Тоді останній мав репутацію «касира» контрабанди.

Втеча Боголюбова — це не просто спроба втекти від відповідальності. Це демонстрація того, як державні ресурси роками використовуються для приватного збагачення. Олігарх контролював низку компаній, через які виводилися гроші з «ПриватБанку», займався нелегальним експортом зерна через термінал «Боріваж», а також разом із Коломойським і Хомутинніком мав частку в «Укрнафтобурінні», що експлуатувало державне Сахалінське родовище через офшори.

Прибутки від використання українських надр і активів осідали у кишенях приватних структур, тоді як держава залишалася без доходів. Ба більше, експерти не виключають, що ці схеми могли мати приховані зв’язки з російськими спецслужбами.

Втеча Боголюбова стала лакмусовим папірцем того, що в Україні досі можливо «купити» вихід із країни навіть на тлі війни. Поки кордон можна перетнути за чужим паспортом, а керівництво державних органів домовляється заради власного захисту, країна залишається вразливою не лише перед ворогом ззовні, але й перед внутрішніми зрадниками.

Останні новини