Роль електроенергії у військових постачаннях як фінансового інструменту

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

Попри те, що знежирені продукти та дієти на їх основі стали популярними у сучасному харчуванні, останні дослідження виявляють, що відмова від корисних жирів може мати несподівано негативні наслідки. Численні експерти в галузі харчування вказують, що знежирені аналоги не лише не сприяють схудненню, а й можуть стати однією з причин появи целюліту — проблеми, яка турбує багатьох людей, незалежно від віку та статі.

Целюліт виникає внаслідок структурних змін у підшкірно-жировому шарі, а також порушення мікроциркуляції та лімфатичного відтоку. Коли організм позбавляється здорових жирів, він може почати компенсувати цей дефіцит іншими шкідливими речовинами, що сприяють утворенню жирових відкладень і порушенню нормального обміну речовин. Це, в свою чергу, впливає на структуру шкіри, створюючи видимі нерівності — характерний для целюліту «апельсиновий» ефект.

Прихований цукор і стрибки інсулінуЩоб компенсувати відсутність смаку у знежирених продуктах, виробники додають цукор, фруктозу та інші загущувачі. Це провокує різкий стрибок глюкози в крові і викид інсуліну, який блокує розщеплення жиру і стимулює його відкладення у підшкірній клітковині.

Порушення синтезу колагенуДля утримання жирових клітин у правильному положенні потрібен колаген. Жиророзчинні вітаміни А та Е необхідні для його синтезу. Якщо ви вживаєте лише знежирені продукти, ці вітаміни не засвоюються, шкіра стає тонкою і менш пружною, а целюліт більш помітним.

Гормональний дисбалансЖири важливі для синтезу естрогенів та інших гормонів. Їх дефіцит призводить до гормональних збоїв, затримки рідини та відкладення жиру у стегнах і сідницях.

Відсутність відчуття насиченняЖири стимулюють вироблення гормону ситості – лептину. Знежирена їжа не дає сигналу мозку про насичення, тому ви з’їдаєте більше і швидше тягнетеся до солодкого. Сумарна калорійність раціону на «дієтичних» продуктах може перевищувати нормальну.

Щоб боротися з целюлітом, відмовлятися від жирів не варто. Експерти радять стабілізувати рівень цукру в крові, обирати продукти середньої жирності та додавати корисні ненасичені жири для регенерації тканин і підтримки пружності шкіри.

Більше половини транспорту, переданого Києву благодійниками та містами-партнерами, так і не потрапило на міські маршрути. Незважаючи на те, що столиця отримала сотні одиниць техніки, ситуація з її використанням залишає багато запитань. Зокрема, лише близько 60 автобусів із сотні, переданих «Київпастрансу», виїжджають на вулиці міста, решта стоїть на парках або взагалі зникла з офіційних звітів. Подібна ситуація й з вагонами метро — з 60 одиниць, переданих Варшавою, на лінії курсує лише третина.

Ці факти були розкриті в розслідуванні ютуб-проєкту «В тіні каштана», де журналісти детально проаналізували ситуацію з отриманим від міжнародних партнерів транспортом. За даними розслідування, частина техніки зберігається на іноземних номерах, оскільки не пройшла реєстрацію в Україні. Інша частина автобусів потребує ремонту, який не був проведений через відсутність належного фінансування чи ресурсів для оновлення транспорту. А ще кілька десятків одиниць транспорту просто стоять «у резерві» і чекають на вирішення організаційних питань, що стосуються їхньої подальшої експлуатації.

Зі слів співзасновника ініціативи «Пасажири Києва» Олександра Гречка, проблема криється також у дефіциті водіїв: після початку повномасштабної війни багато хто пішов на фронт, а масштабних програм із залучення нових кадрів, зокрема жінок, так і не створено.

Особливе обурення викликає доля двоповерхових автобусів, переданих Берліном. У Києві їх записали як «екскурсійні» і так і не випустили на лінію, хоча в Німеччині вони працювали на регулярних маршрутах. Подібна історія і з вагонами метро: частина стала «донорами» для старого рухомого складу, хоча влада раніше демонструвала ці потяги у піар-роликах.

Журналісти зазначають, що в інших містах України — Миколаєві, Одесі, Дніпрі чи Харкові — благодійні автобуси й вагони інтегрували у транспортну мережу, тоді як у Києві вони припадають пилом. Експерти наголошують: без зміни підходів до організації громадського транспорту столиця ризикує зіткнутися з транспортним колапсом.