Російська армія вибирає новий курс: прорив у Харківській області здійснюється в напрямку села Зелене

Сьогодні вшановуємо пам’ять святого священномученика Полікарпа Смирнського, єпископа Смирни, одного з найзначніших і найвпливовіших отців ранньої Церкви. Його життя та діяльність стали символом незламної віри та мужності у боротьбі за істинне християнство. Народившись близько 69 року, Полікарп був учнем апостола Іоанна Богослова, що надавало йому неперевершену духовну глибину та безпосереднє з'єднання з апостольським вченням. Це робило його важливою фігурою в історії Церкви та справжнім носієм традицій, що передавалися від самих апостолів.

З ранніх років Полікарп показав себе як ревний захисник християнської віри, що не боїться виступати проти єресей та відступництва. Він не тільки активно поширював Євангеліє, але й боровся за правильне тлумачення святих писань, пропагуючи необхідність збереження чистоти християнської доктрини. У своєму посланні до филип’ян він закликав до стійкості в вірі, збереження братської любові та моральних цінностей, які повинні бути основою кожної християнської громади.

Близько 155 року, під час гонінь на християн, святого заарештували. Йому запропонували зректися віри, однак він відмовився, промовивши слова, що стали символом відданості:«Вісімдесят і шість років я служу Йому, і Він не зробив мені жодного зла. Як можу зневажити мого Царя і Спасителя?»

Після цього Полікарпа стратили. Його мученицька смерть стала одним із перших докладно описаних свідчень християнського мучеництва.

Також 23 лютого розпочинається Великий піст — найтриваліший і найсуворіший період духовної підготовки у християнській традиції. Він встановлений на спомин про сорокаденний піст Ісус Христос в пустелі.

Протягом 40 днів віряни утримуються від м’яса, молочних продуктів і яєць, приділяють більше уваги молитві, покаянню та добрим справам. Головна мета посту — духовне очищення, внутрішнє оновлення та підготовка до святкування Воскресіння Христового.

Цього ж дня у світі відзначають Всесвітній день взаєморозуміння і миру. Його ініціатором став Пол Гарріс — засновник Rotary International. Метою свята є популяризація діалогу, толерантності та міжнародної співпраці.

У різних країнах проходять конференції, освітні заходи та волонтерські акції, покликані зміцнити взаємоповагу та культуру миру.

23 лютого також відзначають День гри в теніс. Свято покликане популяризувати активний спосіб життя та один із найдинамічніших видів спорту. Сучасний теніс сформувався у Велика Британія у XIX столітті, а сьогодні входить до програми Олімпійські ігри та найпрестижніших світових турнірів.

23 лютого 1893 року німецький інженер Рудольф Дізель отримав патент на дизельний двигун. Його розробка базується на принципі самозаймання палива від високого тиску без використання свічок запалювання.

Цей винахід став проривом у розвитку транспорту та промисловості. Сьогодні дизельні двигуни широко застосовуються у вантажному транспорті, залізничній галузі, судноплавстві та сільському господарстві.

Щороку наприкінці зими або на самому порозі весни в Україні настає Масляний тиждень — одне з найколоритніших і найулюбленіших народних свят. Для наших предків цей період був особливим часом радості, гучних забав, гостин і символічного прощання з холодною порою року. Саме під час Масляної люди прагнули наповнити дні сміхом, музикою та спільними застіллями, вірячи, що так можна швидше наблизити тепло й добробут.

В українській традиції Масляний тиждень мав не лише розважальний, а й глибокий символічний зміст. Кожен день мав своє значення: від гостин і відвідин родичів до загальних гулянь та примирення. Особливу увагу приділяли сімейним стосункам, адже вважалося, що сварки, не залагоджені під час Масляної, можуть тягнутися весь рік. Саме тому люди намагалися просити вибачення, миритися та підтримувати добрі взаємини.

У 2026 році Масляний тиждень триватиме з 16 по 22 лютого. Саме в ці дні в Україні традиційно проводять обрядові гуляння, готують святкові страви та дотримуються давніх звичаїв.

В українській традиції це свято має багато назв: Масниця, Колодій, Запусти, Сирний або Сиропустний тиждень, Бабський тиждень. Масляна виникла ще в дохристиянські часи й була присвячена завершенню зими та приходу весни. Для селян цей період мав особливе значення, адже зима була найважчим часом року.

З приходом християнства Масляну включили до церковного календаря та пов’язали з підготовкою до посту. Водночас більшість обрядів зберегла язичницький характер і дійшла до наших днів майже без змін. Подібні святкування існують і в інших слов’янських народів, однак українська Масляна має власні, унікальні риси.

В українській традиції Колодій вважався передусім жіночим святом. Протягом тижня чоловіки мали слухатися жінок, не сперечатися та брати участь у жартівливих обрядах. Особливої уваги зазнавали неодружені юнаки. Їм могли прив’язувати до ноги дерев’яну колодку й змушувати ходити з нею, доки хлопець не «відкупиться» частуванням або не пообіцяє одружитися.

Масляний тиждень вважався останньою можливістю зіграти весілля перед Великим постом, адже під час посту шлюбів не укладали. Заміжні жінки протягом тижня збиралися на посиденьки та виконували обрядові дійства з колодкою. Кожен день мав символічне значення: на початку тижня колодка «народжувалася», далі «хрестилася», «вмирала», «хоронилася» та «оплакувалася», а неділя ставала кульмінацією святкувань.

Українська Масляна тісно пов’язана з молочними продуктами — маслом, сиром, молоком, сметаною. Вони символізували достаток, родючість і ситість перед постом. Головною стравою на Масницю в Україні були не млинці, а вареники, насамперед із сиром. Також готували налисники, пироги, сирні запіканки.

На столі були й солоні страви: холодець, капусняк, тушкована капуста, рибний борщ. Святкування супроводжувалися спільними застіллями, піснями та жартами.

Одна з важливих традицій Масляного тижня — примирення. У цей період було прийнято просити пробачення, миритися з тими, з ким були сварки, та збиратися всією родиною. Зяті пригощали тещ, а невістки — свекрух, що мало зміцнити родинні стосунки перед початком посту.

Скандально відомий генерал-майор Державної прикордонної служби Сергій Мул знову опинився в центрі суспільної уваги після того, як його декларації непомітно зникли з відкритого реєстру НАЗК. Подія, яка для пересічного чиновника була б абсолютно неможливою через суворі норми законодавства, для високопоставленого офіцера виявилася лише «технічним кроком», що викликає запитання щодо рівності громадян перед законом.

Ситуація з Мулом стала черговим прикладом того, що в українській силовій структурі, попри багаторічні реформи, все ще співіснують дві паралельні реальності: одна — для звичайних службовців, що зобов’язані звітувати про кожну зміну в майновому стані, інша — для впливових осіб, які можуть уникати публічної прозорості без очевидних наслідків.

Про Мула заговорили ще у 2023 році, коли в мережу потрапило відео його конфлікту з патрульними. Поліцейські зупинили його авто серед ночі та попросили пройти тест на алкоголь. Мул відмовився, а тон його розмови з інспекторами прозвучав як пряма демонстрація недоторканності.Після суспільного тиску його зняли з посади начальника Південного регіонального управління — але не усунули, а перевели до Києва, де він фактично зберіг повноваження і вплив.

Ще один скандал — поїздка його пресофіцерки до Парижа на Новий рік у розпал вторгнення. Резонансну історію завершили звільненням співробітниці. Мул, який курував її роботу, жодної відповідальності не поніс. Усі стрілки перевели вниз по вертикалі, а сам генерал знову залишився безкарним.

І тепер — новий епізод. Декларації Мула зникли з відкритого реєстру НАЗК. Жодних пояснень, юридичних підстав або реакції від державних органів. Створюється враження, що генерал просто вирішив викреслити непотрібні рядки зі свого публічного досьє — і йому за це нічого не буде.

У країні, яка вимагає прозорості та підзвітності від кожного, особливо у час війни, дії Мула демонструють системну проблему. Поки силова еліта може безкарно «йти в тінь», будь-які розмови про справедливість, реформи та оновлення виглядають цинічно.

Українцям знову показали: у державній системі є люди, для яких дія закону — опція, а не зобов’язання.