Російські спецслужби намагалися ліквідувати українського розвідника

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

До 30-річного ювілею культового “Кримінального чтива” розберемося, чому другий фільм Квентіна Тарантіно досі вважається найкращим його творінням? “Кримінальне чтиво” входить до топ 10 рейтингу IMBD, на Rotten Tomatoes критики дають стрічці 92%, глядачі — 96%. І всі визнають, що найнезвичайніша для бойовика сцена — це знаменитий танець Вінсента Веги (Джон Траволта) і Мії Воллес (Уми Турман). Однак багато хто стверджує, що це “вставний” епізод — для оригінальності. Фокус доведе, що нічого тут випадкового немає — це ключова сцена стрічки, де режисер дав останній шанс цим своїм героям — змінитися.

Тарантіно — постмодерніст. Хлопець працював у відеосалоні і почав знімати фільми, надивившись американського, європейського та азіатського кіно. Прийоми брав у видатних режисерів. Наприклад, шість новел ідуть не в хронологічному порядку — як у французьких класиків Жан-Люка Гадара і Франсуа Трюффо. Діапазон жанрів, який використовує Тарантіно, гранично широкий: від вестерну до тортурного порно. Здавалося, така солянка має привезти до того, що картина розвалиться. Але що ж це все тримає?

На старті фільму пара дрібних грабіжників Рінґо (Тім Рот) та Іоланда (Аманда Пламмер) за філіжанкою кави в придорожній забігайлівці вирішують “потрусити” відвідувачів кафе. Зважившись, вони вихоплюють пістолети: у цьому місці стрічки починаються вступні титри — інтрига стартувала. Далі з’являються два гангстери, Вінсент Вега (Джон Траволта) і Джулс Віннфілд (Семюел Л. Джексон). Але не будемо переказувати сюжет — його всі знають. Одразу перейдемо до танцю, щоб відповісти, чому це ключовий епізод стрічки.

Новела про Вінсента Вегу і дружину мафіозі Мію (Ума Турман) починається з того, що Вінсент заїжджає за дружиною шефа. Вона — акторка, яка не здобула визнання (знялася в пілоті серіалу, який забракували), від безвиході вийшла заміж за мафіозі, про що вона сама розповіла в ресторані. Вінсент — вкрай нікудишній кілер. Це ми розуміємо, проаналізувавши його дії: він агресивний, нестриманий, недалекий і робить купу помилок: випадково вбив поплічника в авто; грубо ображає боксера Бутча, провокуючи майбутній конфлікт боксера і мафії; нерозумно гине на унітазі, читаючи комікс, бо залишив автомат у засадній квартирі на плиті. Навіть героїн йому продали не в “кульках”, через що Мія дістала передоз, вважаючи, що це кокаїн. З хорошого: він же і врятував Мію, вколовши адреналін у серце. Але, зрозуміло, що якби дружина боса померла — Вінсенту теж не минути лиха.

На конкурсі твісту в ресторані в танці (до речі, “твіст” кіномовою — несподіваний хід) — Вінсент і Мія раптом знаходять себе. Чому?

Мія професійно танцює, хоч і не стала кінозіркою. А Вега — раптом з’ясовується — чудовий танцюрист. Ким, звісно, є сам Джон Траволта — зірка мюзиклів “Лихоманка суботнього вечора” (1977) і “Бріолін” (1978). Він навіть ходить у бойовику, граціозно пританцьовуючи.

Вони, нарешті, займаються тим, що у них класно виходить, зриваючи у публіки заслужені овації, і привозять додому нагородний кубок за номер. Але, як співається в хіті Чака Беррі, під який вони витанцьовували, You Never Can Tell (“Ніколи не знаєш, що трапиться”): Мія незабаром мало не помре від передозування, а Вінсент Вега — загине. Однак Вінсент міг залишитися в живих, якби звертав увагу на знаки долі.

Грабіжники Йоланда і Рінґо знахабніли, але нарвалися на кримінальний “крупняк” і ледве живими втекли з халепи. Цей струс їм дасть шанс оцінити ризики такого способу життя. Чи створені вони для цього?

Гангстер Джулс, сприйнявши проліт куль повз нього як Боже диво, йде після цього знака долі з криміналу — у набагато світліше майбутнє, ніж у нього було.

Джулс запитував у хлопців, які взяли дипломат із грошима у його шефа: “Марселлас Воллес — сучка? Ви хотіли його ошукати? Ні, він тут усіх має”. Але збоченець Зед зґвалтував боса мафії, того, хто “сам усіх мав”. Однак доля в особі Бутча дає мафіозі можливість стратити ґвалтівника.

Боксер Бутч (Брюс Вілліс), здійснивши свої подвиги і довівши, що він справжній боєць, тікає на мотоциклі вбитого збоченця Зеда з кушем, красунею і батьківським годинником на руці. Шеф мафії пообіцяв його забути. Бутч — найбільший переможець у фільмі.

Вінсент Вега, який глухий і сліпий до знаків долі (хоча дав у кав’ярні блискуче визначення Божого дива: “Коли неможливе стає можливим”), гине в найбезглуздіший спосіб, оскільки займається справою, до якої непридатний.

Подальшу долю Мії Квентін залишає під питанням: вибір за дівчиною. Але кубок за танці, який стоїть вдома, можливо, їй нагадуватиме про те, що пора б повернутися до кар’єри актриси.

Ви сміятиметеся, але хто скаже після цього, що Тарантіно — не режисер-мораліст? Формула “Кримінального чтива”: активні герої — випробування долею, яка посилає знаки — кожному по заслугах.

Київ стрімко втрачає свої зелені території, поступаючись місцем новим будівельним проєктам. Під приводом економічного розвитку та залучення інвестицій дедалі більше вільних ділянок у місті віддають під забудову, часто без належного врахування думки жителів. Рішення про забудову приймаються поспішно, а механізми участі громадськості залишаються номінальними.

Яскравим прикладом стало протистояння у Святошинському районі. Місцеві жителі опинилися перед фактом нового будівництва на території, яка раніше слугувала зоною відпочинку та зеленим оазисом. Громадські слухання відбувалися формально, а реальна можливість вплинути на рішення була обмежена. Це породжує не лише соціальну напругу, а й серйозні екологічні ризики: зникають дерева, погіршується якість повітря, зростає температура в місті та зменшується біорізноманіття.

Орендарем землі визначено товариство з обмеженою відповідальністю «Реконіс». Передача ділянки відбулася без проведення земельних торгів, що автоматично позбавило громаду можливості отримати ринкову вартість за користування землею. Така схема означає прямі втрати для міського бюджету та створює привілейовані умови для окремих компаній.

Більше того, за даними судових рішень, компанія роками користувалася цією ділянкою без належно оформленого права оренди. Лише в судовому порядку місто було змушене вимагати стягнення понад п’ять мільйонів гривень безпідставно збережених коштів за користування землею.

ТОВ «Реконіс» не є ізольованим гравцем. Компанія входить до мережі пов’язаних структур, серед яких приватне підприємство «Мірта-Т», товариства «Фірма Спецторг» та «Іст-Вест Фінанс». Ці бізнес-зв’язки ведуть до орбіти колишніх представників забороненої партії ОПЗЖ, зокрема народного депутата Сергія Льовочкіна. У такій конфігурації забудова виглядає не випадковістю, а частиною системного перерозподілу київської землі.

Реалізація подібних проєктів була б неможливою без мовчазної згоди міської влади. За мерства Віталія Кличка Київ дедалі частіше перетворюється на зручний майданчик для девелоперських груп, які отримують доступ до привабливих ділянок без конкуренції та публічних обговорень.

Ключову роль у легалізації таких рішень відіграє Департамент земельних ресурсів КМДА. Саме через нього проходять документи, які дозволяють ігнорувати екологічні обмеження та містобудівну логіку. Підписи посадовців фактично відкривають шлях забудові навіть там, де йдеться про санітарні зони та безпеку мешканців.

У результаті комунальна земля перетворюється на товар для обраних, а інтереси громади — на формальність. Київ поступово втрачає зелені зони, погіршує екологічну ситуацію та якість життя містян, тоді як відповідальність за ці рішення розмивається між кабінетами та департаментами.

Останнім часом проблема збереження історичного середовища Києва набула особливої гостроти. Активісти та експерти в галузі охорони культурної спадщини б'ють на сполох, звертаючи увагу громадськості та влади на загрозливу тенденцію до руйнування старовинних будівель та спотворення історичних ландшафтів міста.

У столиці на вихідних спалахнув скандал. Знесли садибу Зеленських. Мер Києва Віталій Кличко вже встиг назвати те, що відбулося «цинічною провокацією» і зазначив, що профільний департамент КМДА за кілька днів до того відправив до Мінкульту документи, аби захистити будівлю і надати статус пам’ятки:

«Активісти приходять під будівлю мерії. Мовляв, «Кличко зніс памʼятку». Але чому обурені демонстранти не йдуть і не ставлять питань парламенту, який вже понад 5 років так і не ухвалив поданий містом законопроєкт, щоб столиця мала важелі впливу на недобросовісних власників старовинних будівель? Чому не звертаються до уряду, від якого місто вже стільки років вимагає повернути у власність громади будинок Сікорського, який перебуває на балансі Міноборони. Той же Кабмін заблокував передачу громаді Гостинного двора, який місто разом з активістами повернуло з приватної власності в державну. А памʼятка теж стоїть без реконструкції і руйнується».

Відповідь від в.о. міністра культури Ростислава Карандєєва не забарилася. Він назвав це неправдивими закидами, звинуватив у всьому столичну владу, яка неналежно працює на цьому напрямку.

Тим часом, вчора, 22 липня, Консультативна рада Департаменту охорони культурної спадщини КМДА вже втретє (!) не підтримала включення Садиби Зеленських, 1890 р. до Переліку памяток м. Києва. Про це повідомив активіст Дмитро Перов.

Вперше облікову документацію подала ГО Мапа Реновації у грудні 2022 р. Вдруге – доопрацьований пакет документів розглядався в квітні 2024 р. Втретє уже нова облікова від ГО Спадщина була розглянута, 22 липня 2024 р. Вже після того, як будинок, підло знесли забудовники “тургенєви” й після заяв Кличка та представників Департаменту.

Дії – а точніше бездіяльність Департаменту прямо призвели до зруйнування історичної памʼятки у минулу пʼятницю. А відмова у наданні їй статусу – виключає юридичний механізм щодо зобовʼязання її відновлення згідно ЗУ «Про охорону культурної спадщини». Й попри нібито підписаний меморандум з забудовником про відновлення, скоріш за все ніякого відновлення будинку не буде.

“Схема наступна: забудовник підписує меморандум з містом про відновлення. Про це пишуть ЗМІ. Кличко – герой України. Але якщо садиба не памʼятка – нема юридичних підстав її відновлення. Цей меморандум просто ніхто не виконуватиме” – зазначив активіст Дмитро Перов.

Схоже Карандєєв таки переграв Кличка, бо сьогодні 23 липня, Міністерство культури та інформаційної політики України визнало Садибу Зеленських, 1890 р. памʼяткою архітектури та зобовʼязала Департамент охорони культурної спадщини КМДА, який ще вчора не підтримав надання історичній будівлі статусу памятки (на думку, члена ради Богдана Кодушка – вона не має жодної – ані історичноі, ані архітектурної, ані культурної цінності.) внести її до Переліку памяток м. Києва.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» тепер – власник буде зобовʼязаний відновити будівлю в первісному вигляді. Інакше – вона буде првернути до державної або комунальної власності міста.

Тим часом правоохоронці оголосили підозру власникові будівлі, за вказівкою якого у Києві знесли садибу Зеленських — історичну будівлю кінця ХІХ століття. Наразі слідчі оголосили власникові будинку про підозру за ч. 1 ст. 388 Кримінального кодексу України — умисне пошкодження та знищення майна, на яке судом накладено арешт. Санкція статті передбачає штраф від 17 000 до 68 000 гривень або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.