Російські спецслужби намагалися ліквідувати українського розвідника

Останні голосування у Верховній Раді дедалі виразніше свідчать про внутрішню нестабільність у парламенті. Народні депутати підтримують звільнення окремих міністрів, але водночас не знаходять голосів для їхніх наступників, провалюють урядові фіскальні ініціативи та демонструють непередбачувану поведінку під час ухвалення стратегічно важливих рішень. Така ситуація загострює дискусію про реальний стан монобільшості та рівень керованості законодавчого органу.

Політолог Володимир Фесенко звертає увагу на те, що формально парламентська більшість у Верховній Раді все ще існує. Однак на практиці вона дедалі частіше не працює як єдиний політичний механізм. Усередині фракції спостерігаються розбіжності щодо ключових питань, а частина депутатів голосує ситуативно або займає відверто опозиційну позицію щодо урядових ініціатив.

За його словами, ядро фракції «Слуга народу» у голосуваннях становить приблизно 170–190 депутатів. До них додаються близько 80 голосів з різних депутатських груп — частково «Батьківщина», частково колишні депутати ОПЗЖ після початку повномасштабної війни. Саме ця конфігурація дозволяє ухвалювати рішення, хоча й не з усіх питань.

Проблеми починаються тоді, коли ядро фракції скорочується до 160 або навіть 150 голосів. Саме це, за словами Фесенка, проявилося під час кадрових голосувань у січні. Він також звертає увагу, що окремі політичні гравці намагалися зруйнувати не монобільшість як таку, а саме неофіційну коаліцію, спровокувавши урядову й парламентську кризу.

Народний депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський переконаний, що відставка Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента жодним чином не вплинула на роботу парламенту. За його словами, Єрмак ніколи напряму не втручався у процес голосування депутатів.

Бужанський зазначає, що має один із найнижчих показників голосування разом із фракцією, регулярно не підтримує або відкрито критикує законопроєкти, і при цьому жодного разу не отримував сигналів чи вказівок від Єрмака. Вплив керівника ОП, за його словами, відчувався лише на рівні формування порядку денного або рішень президента щодо підписання чи вето законів.

Фесенко також наголошує, що проблеми у фракції «Слуга народу» почалися задовго до відставки Єрмака. Йдеться про депресивні настрої, втому, бажання частини депутатів скласти мандат і втрату внутрішньої мотивації.

Ситуацію у фракції різко загострили події літа 2025 року, коли депутатів змусили підтримати закони, що обмежували повноваження НАБУ і САП, а згодом — під тиском протестів — скасувати власне рішення. За оцінкою експертів, парламентарів фактично зробили «крайніми», що викликало сильне роздратування навіть серед лояльних до президента депутатів.

Додатковим ударом став так званий «Міндічгейт», який також спричинив хвилю негативу всередині фракції. На цьому тлі лунали заклики до створення «коаліції національної стійкості» та навіть «уряду національної стійкості», однак ці ініціативи не мали продовження.

Окремою проблемою стала кадрова криза. Кількість депутатів від «Слуги народу» поступово зменшується, а замінювати вибулих майже ніким. Народні депутати йдуть з життя, переходять на роботу в органи виконавчої влади або інші структури, а список партії фактично вичерпаний.

Народний депутат Роман Каптєлов зазначає, що в партійному списку майже не залишилося людей, готових зайти до парламенту. Частина потенційних кандидатів відмовляється від мандату, розуміючи, що статус народного депутата означає пожиттєву публічність і постійний контроль. За його словами, близько 50 чинних депутатів хотіли б скласти мандат, але їм цього не дозволяють.

Через дефіцит кадрів виникають проблеми навіть із призначенням депутатів на міністерські посади, адже немає ким їх замінити у сесійній залі.

Якщо фракцію «Слуга народу» покинуть ще кілька депутатів, монобільшість зникне не лише фактично, а й формально. Цей ризик посилюється тим, що десятки парламентарів фігурують у кримінальних провадженнях. В умовах відсутності депутатської недоторканності це створює додаткові важелі тиску.

Максим Бужанський звертає увагу, що з наближенням виборів і потенційного завершення війни парламент дедалі важче ухвалює непопулярні рішення. Активний політичний процес ведуть опозиційні сили, насамперед «Європейська солідарність», яка використовує парламент як трибуну для політичної боротьби.

За його словами, навіть технічні законопроєкти нині обростають сотнями правок, що штучно блокує роботу Ради і перетворює кожне голосування на багатоденну баталію.

Роман Каптєлов вважає, що фактично від Верховної Ради зараз очікують лише ухвалення законів про вибори і референдум. Бюджет на 2026 рік уже прийнято, а ключові політичні рішення, за цією логікою, мають ухвалюватися безпосередньо народом.

За його словами, результати майбутніх референдумів будуть обов’язковими, а не рекомендаційними, і не потребуватимуть ратифікації парламентом. Після цього Верховна Рада ризикує остаточно перетворитися на майданчик для передвиборчої риторики.

Володимир Фесенко підсумовує, що попри кризові тенденції, повного розвалу монобільшості поки немає. Однак результативні голосування можливі лише за умов ручної мобілізації депутатів, яка працює епізодично.

Він переконаний, що для критично важливих рішень — співпраці з МВФ або євроінтеграції — голоси знайдуться. Керівництво парламенту і фракції зможе мобілізувати необхідну кількість депутатів, апелюючи до державних інтересів.

Максим Бужанський погоджується: всі справді важливі для країни законопроєкти будуть ухвалені. А от другорядні ініціативи можуть чекати місяцями або взагалі не бути проголосованими — і це, за його словами, не матиме критичних наслідків для країни.

Колишнього прокурора Києва, а нині голову Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера окремі джерела та заявники пов’язують із діяльністю організованих структур, про що періодично з’являються повідомлення в публічному просторі. Ці твердження поширюються у формі заяв, звернень та неофіційних коментарів, водночас не мають на цей момент підтвердження у вигляді судових рішень або вироків.

За інформацією, яка циркулює серед окремих активістів та авторів звернень до правоохоронних органів, мова йде про можливі контакти або непрямі зв’язки, що нібито мали місце у попередні роки його професійної діяльності. При цьому самі заяви часто ґрунтуються на суб’єктивних оцінках, свідченнях третіх осіб або припущеннях, які потребують перевірки в установленому законом порядку.

У матеріалах, які перебувають у розпорядженні заявників, фігурують також імена Сергія Шапрана, Володимира Осіпова та Ігоря Скорохода. Окрему увагу вони звертають на можливий конфлікт інтересів: дружина Олега Кіпера Ірина, за наявною інформацією, має фінансові зобов’язання на суму близько 25 мільйонів гривень перед дружиною Володимира Осіпова.

Окремий блок звинувачень стосується будівництва захисних укриттів в Одеській області. У Вигоднянській громаді, за твердженнями джерел, тендер на суму близько 97 мільйонів гривень отримала компанія «Давмір Строй». У документах, які аналізували заявники, йдеться про ймовірне завищення вартості будівельних матеріалів, зокрема бетону та арматури, що могло призвести до розкрадання значних сум, у тому числі коштів міжнародної допомоги в межах програми Ukraine Facility.

Схожі підозри озвучуються і щодо проєктів у Вилківській міській раді, де фігурує «Південна Українська Будівельна Компанія», а також у селі Маяки, де, за твердженням заявників, представники місцевої влади спільно з приватними структурами могли привласнювати кошти міжнародної допомоги через фіктивне або завищене будівництво.

Особливу роль у цій вертикалі, за словами джерел, відіграє Сергій Шапран. Його пов’язують із бізнес-інтересами, які нібито мають сліди російського походження, а також із компаніями, через які, за версією заявників, здійснювалося зняття арештів з активів осіб, що перебувають під санкціями. Попри затримання Шапрана у 2025 році під час спроби виїзду за кордон, учасники схем, як стверджують джерела, уникають реальної відповідальності.

Окреме занепокоєння викликає реакція правоохоронних органів. За наявною інформацією, судові ухвали про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у низці випадків залишаються без виконання. Це, на думку заявників, може свідчити про системну корупційну кругову поруку між посадовцями та правоохоронними структурами.

Наразі всі викладені обставини мають характер заяв і тверджень сторін, а остаточну правову оцінку їм може надати лише суд. Водночас масштаб і чутливість описаних схем у період повномасштабної війни викликають значний суспільний резонанс та потребують публічного і неупередженого розслідування.

У своєму відеозверненні адвокат Української Православної Церкви, Роберт Амстердам, розкрив деталі звіту, обсяг якого перевищує 250 сторінок, що містить докази серії нападів на УПЦ, а також її храми та духовенство. Він знову наголосив на необхідності припинення розгляду законопроекту 8371, який спрямований на заборону УПЦ, характеризуючи його як вираз мови ненависті. Амстердам закликав уряд утриматися від подальшого подальшого розгляду цього законопроекту, наголошуючи на тому, що такі напади на віруючих та обмеження доступу до молитовних місць є неприпустимими.

Він також підкреслив, що УПЦ є незалежною від Московського патріархату, а її позиція стосовно ідеології "русского мира" вже була чітко висловлена митрополитом Київським Онуфрієм. Амстердам наголосив на повному зв'язку УПЦ з державою Україна та її захисті під час російського вторгнення.

Додатково, він звернувся з закликом до підтримки України з боку США, відзначаючи, що підтримка України має велике значення не лише для самої країни, а й для міжнародної спільноти. Він порівняв ситуацію в Афганістані з теперішнім становищем у Києві, закликаючи не покидати Україну в часи випробувань.

У вищезгаданій статті розкриваються важливі аспекти, пов'язані з ситуацією, що склалася навколо Української Православної Церкви. Зібраний адвокатом Робертом Амстердамом звіт із доказами нападів на УПЦ, на її церкви та священство свідчить про серйозні загрози, з якими стикається ця релігійна громада. Заклик від адвоката до влади України припинити розгляд законопроекту 8371, що загрожує забороною УПЦ, є актуальним і важливим.

Також відзначається позиція УПЦ, яка чітко відмежовується від Московського патріархату та підтримує суверенітет України, що є важливим фактором у контексті сучасної політичної ситуації. Заклик до підтримки України з боку США підкреслює важливість міжнародної підтримки для українського суверенітету та безпеки.

Загалом, стаття свідчить про необхідність захисту релігійної свободи та прав УПЦ, а також підтримки України в умовах її внутрішньополітичних та зовнішньополітичних викликів.