Росія фактично перевиконала мобілізаційний план: понад 400 тисяч призовників вже в армії

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

На першому місці рейтингу опинився Назар Грабар. До початку війни Назар працював на сцені з відомими артистами, був учасником балету Світлани Лободи. Але після 24 лютого 2022 року він вирішив узяти до рук зброю та вирушив захищати Україну на передовій. Його мужність і харизма не залишили байдужими шанувальників.

Друге місце зайняв Павло Алдошин, зірка кінострічки “Білий ворон”. Як і Назар, Павло зараз служить на передовій, захищаючи батьківщину.

На третьому місці — Тарас Цимбалюк, якого багато хто пам’ятає за участю у популярних серіалах та шоу “Танці з зірками”. Він вже неодноразово був визнаний найпривабливішим актором в Україні.

Четверту позицію займає Михайло Кукуюк, відомий своїми ролями у фільмах “Свінгери” та інших стрічках.

Закриває п’ятірку лідерів Костянтин Темляк, який зіграв у фільмах “Мишоловка для кота”, “І будуть люди” та інших.

Цей рейтинг — не лише про зовнішню привабливість, а й про особисті якості та вчинки. Багато з чоловіків у цьому списку наважилися залишити комфортне життя і кар’єру, щоб стати на захист своєї країни. Їхня сміливість та відданість викликають захоплення.

Історія навколо голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка набула широкого суспільного резонансу та стала символом системної проблеми безкарності високопосадовців у період воєнного стану. Поєднання кількох факторів — кримінального провадження щодо десятків мільйонів гривень незадекларованих активів, рішення суду не усувати посадовця з посади та затягування парламентських процедур зі звільнення — викликало хвилю обурення як у медіа, так і серед громадськості.

Понад рік тому журналістські розслідування оприлюднили інформацію про значні статки, якими користується родина Кириленка. Йшлося про елітну нерухомість, дороговартісні паркомісця та автомобілі преміумкласу, що не відповідали задекларованим доходам посадовця. За даними слідства, активи на суму понад 72 мільйони гривень були набуті без підтверджених законних джерел походження, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.

Детективи НАБУ завершили досудове розслідування, Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила обвинувальний акт до суду, а Вищий антикорупційний суд перейшов до розгляду справи по суті. Кириленку інкримінують незаконне збагачення та подання завідомо недостовірних відомостей. Його дружину слідство вважає пособницею у приховуванні активів. За самого чиновника було внесено заставу в розмірі 30 млн гривень.

Попри це, у серпні 2025 року ВАКС відмовився відстороняти Кириленка від посади голови АМКУ. Суд обмежився запобіжним заходом у вигляді особистих зобов’язань, дозволивши посадовцю й надалі керувати одним із ключових економічних регуляторів держави. Восени запобіжний захід було продовжено, а сам Кириленко продовжує підписувати рішення Антимонопольного комітету.

Паралельно питання його звільнення зависло у Верховній Раді. У жовтні 2025 року було зареєстровано проєкт постанови про припинення повноважень голови АМКУ. Парламент формально доручив профільному комітету розглянути це питання, однак жодних реальних рішень так і не ухвалив. Минув час, але тема не виноситься в зал, а політичної волі поставити крапку у цій історії досі не видно.

Ситуація виглядає особливо гострою в умовах війни, коли держава закликає бізнес і громадян до максимальної фінансової дисципліни, водночас залишаючи на посаді людину, обвинувачену у збагаченні, несумісному з офіційними доходами. Антимонопольний комітет є одним із ключових індикаторів для інвесторів та міжнародних партнерів, і будь-які підозри щодо його керівництва неминуче підривають довіру до рішень регулятора.

Історія Павла Кириленка давно вийшла за межі окремої кримінальної справи. Вона стала тестом для судової та політичної системи на здатність реагувати на корупційні ризики без очікування вироку. Поки ж цей тест демонструє інше: навіть у воєнний час обвинувачення у масштабній корупції не є автоматичною підставою для втрати посади.