Росія готує наступ уже в квітні

Після гучної справи «Мідас» українська влада активно говорить про «перезапуск» і «очищення» енергетичного сектору. Проте за офіційними деклараціями приховані набагато гостріші процеси — справжня боротьба за контроль над АТ «НАЕК „Енергоатом“». Ця компанія забезпечує близько 60% виробництва електроенергії в Україні і володіє управлінням фінансовими потоками на сотні мільярдів гривень, що робить її стратегічно важливим об’єктом для різних груп впливу.

Сучасна ситуація показує, що заяви про реформу та підвищення ефективності часто маскують цілком прагматичні інтереси. Йдеться не стільки про оптимізацію процесів чи модернізацію інфраструктури, скільки про доступ до одного з найбільших фінансових ресурсів держави. В умовах непрозорого розподілу повноважень і слабкого контролю за корпоративними процесами конкуренція за керівні позиції «Енергоатому» перетворюється на справжнє поле битви між політичними групами та економічними елітами.

Однією з ключових кандидатур називають Ольгу Буславець — колишню виконувачку обов’язків міністра енергетики. Її ім’я тісно пов’язують з орбітою впливу Ріната Ахметова та експрем’єр-міністра Дениса Шмигаля. У 2020 році саме за її участі ухвалювалися рішення, вигідні для теплової генерації ДТЕК, тоді як атомні електростанції штучно обмежувалися у виробництві. Буславець фігурувала в антикорупційних перевірках щодо можливого конфлікту інтересів, зокрема у сфері закупівель ядерного палива. Її можливе призначення багато хто розцінює як сигнал повернення впливу теплової генерації за рахунок інтересів державної атомної компанії.

Ще більш резонансною є кандидатура Павла Павлишина — колишнього керівника Рівненської АЕС, а нині першого заступника мера міста Вараш. Його ім’я супроводжують численні скандали. У 2022 році його син Євген Павлишин жорстоко побив 64-річну жінку, яка згодом померла в лікарні. У 2025 році суд обмежився умовним покаранням. Походження статків родини Павлишиних — дорогі автомобілі Mercedes-Benz S400 та Zeekr, елітна нерухомість у Києві та Вараші — викликало питання у контролюючих органів, адже ці активи не корелюють з офіційними доходами посадовця.

Період керівництва Павлишина Рівненською АЕС супроводжувався замовчуванням аварійних інцидентів — від обвалу естакади під час транспортування трансформатора до падіння п’ятитонного редуктора в реакторному залі. Паралельно діяли схеми виведення коштів через пов’язані структури, зокрема групу «ТСП» («ТСП-Трансбуд», «ТСП-Сервіс») та ТОВ «Кортакоз». За матеріалами розслідувань, ці компанії використовувалися як прокладки для завищення вартості робіт у два–три рази. Попри вимоги депутатів Вараша відправити Павлишина у відставку, у столичних кабінетах його розглядають як потенційного керівника всієї атомної галузі.

Як компромісну фігуру також називають Андрія Козюру — чинного директора Хмельницької АЕС. Водночас і його діяльність супроводжується питаннями. У 2024–2025 роках енергоблок №2 ХАЕС через проблеми з турбіною працював лише на 80–85% потужності. В умовах дефіциту електроенергії це означало втрату сотень мегават. Галузеві фахівці пов’язують ці збої з неякісним ремонтом та управлінськими рішеннями керівництва станції.

На цьому тлі окремо вирізняється нинішній виконувач обов’язків голови правління Павло Ковтонюк. Він — професійний інженер, який не фігурує у корупційних схемах і, за внутрішніми документами так званого «Міндічгейту», вважається «незручним» керівником через відмову брати участь у тіньових домовленостях. Водночас саме йому бракує політичної підтримки: фінансові плани «Енергоатому» на 2025–2026 роки досі не затверджені.

Призначення керівника «Енергоатому» виходить далеко за межі кадрового питання. Це тест для влади — або під прикриттям гасел про реформи до атомної галузі повернуться старі клани з відпрацьованими схемами, або держава справді спробує зламати систему. Найближчі тижні покажуть, чи стане справа «Мідас» переломним моментом, чи лише ширмою для нового перерозподілу фінансових потоків.

Прокурор — це посадова особа, на яку покладено відповідальність за нагляд за дотриманням законів, підтримання публічного обвинувачення в суді та захист інтересів держави і громадян. Його діяльність є важливою складовою функціонування правової системи, адже саме від професійності та принциповості прокурора значною мірою залежить рівень довіри суспільства до правосуддя.

Одним із ключових завдань прокурора є процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Це означає контроль за законністю дій слідчих органів, надання вказівок щодо збору доказів, а також прийняття рішень про повідомлення особі про підозру. Прокурор повинен діяти неупереджено, оцінюючи всі обставини справи — як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують людину.

Зараз сім’я мешкає в орендованій квартирі площею 106 кв. м у Дніпрі. Дату початку оренди Тупікало приховав, тоді як Барабаш вказала початок оренди у грудні 2022 року. Проте витрати на житло пара не декларує вже кілька років поспіль.

Юлія Барабаш також є співвласницею квартири площею 54 кв. м у місті Миколаївка Донецької області, якою володіє з 2007 року разом із родичкою, ймовірно, матір’ю.

Щодо автотранспорту, у 2023 році Барабаш придбала NISSAN QASHQAI 2018 року випуску за 560 тис. грн. Тупікало у 2024 році отримав PEUGEOT 301 2018 року випуску в подарунок від батька, оцінивши його у 260 тис. грн.

За 2024 рік Тупікало задекларував 1,1 млн грн зарплати у Спецпрокуратурі Східного регіону, 57 тис. грн — у Донецькій обласній прокуратурі та 19 тис. грн соцвиплат. Барабаш отримала 867 тис. грн зарплати та 16 тис. грн соцвиплат як внутрішньо переміщена особа.

Готівкові заощадження сім’ї становлять 20 тис. доларів у Тупікала та 1 тис. доларів у Барабаш, а також 5,5 тис. євро як спільну сумісну власність. Заощаджень на банківських рахунках прокурори не декларують. Загальна сума задекларованих коштів на кінець 2024 року становить майже 1,2 млн грн.