Румунія реагує на падіння російського дрона: закриття консульства і висилка дипломата

Святогірська громада розташована в Донеччині, всього за 14 кілометрів від лінії фронту, і нині знаходиться в зоні активних бойових дій. Щодня тут можна почути вибухи, а російські дрони та керовані авіаційні бомби регулярно атакують територію громади. У відповідь на ці загрози українська армія активно працює над зміцненням оборони, і вже в 2024 році на території громади розпочали будівництво фортифікаційних споруд, щоб забезпечити надійний захист і не дати ворогу можливості просуватися далі.

Проєкт по укріпленню Святогірської громади реалізується за підтримки Полтавської обласної військової адміністрації, а самі укріплення охоплюють понад 21 кілометр. Це бетонні блоки, вогневі точки, бліндажі та інші об’єкти, які повинні забезпечити максимальний захист для військових та місцевих мешканців у разі наступу. Важливість цих споруд важко переоцінити, адже вони є частиною стратегії оборони України на Донбасі, який, як і раніше, є однією з найгарячіших точок конфлікту.

Наскільки нині небезпечно залишатися у Святогірську, та чи стала нова лінія оборони частиною корупційної схеми, дізнавалися журналісти Реальної Газети.

Ще торік на території Святогірської громади розпочали масштабне будівництво фортифікаційних споруд — бліндажів, вогневих точок та бетонних укріплень. Народний депутат Ярослав Железняк стверджує, що замість реальних укріплень були зведені лише імітаційні конструкції, які не відповідають вимогам обороноздатності. Він заявив, що через фіктивні контракти, завищені ціни та «фронтові» компанії було виведено близько 200 мільйонів гривень. Відтак, аби спростувати таку заяву, Полтавська ОВА організувала престур на Донеччину, щоби журналісти мали можливість особисто оглянути споруди.

«Як бачите, ми тут, і крім нас тут нікого більше немає. Основна мета нашого приїзду — це показати, що фортифікаційні споруди збудовані, вони на підконтрольній території України. Дані фортифікаційні споруди проєктувалися і будувалися відповідно до проєкту, який був розроблений проєктною організацією на замовлення Генерального штабу й проєктного інституту Міністерства оборони України», — сказав тимчасово виконувач обов’язки начальника Полтавської ОВА Володимир Когут.

Журналісти звернулися до Народного депутата Ярослава Железняка з питанням, що він думає стосовно такого престуру. Від своїх слів нардеп не відмовляється, натомість каже, що організаторам вже потрібно готуватися до допитів. Свої претензії до фортифікаційних споруд, зведених під керівництвом Полтавської обласної військової адміністрації, він також не раз озвучив у відео на своєму YouTube-каналі.

«Існує цілеспрямований та чіткий план привласнення близько 200 мільйонів гривень, який, на жаль, успішно реалізували у 2024 році. Полтавська ОВА взяла на себе один із ключових напрямів робіт на Донеччині, ближче до Покровська», — розповідає народний депутат України від партії «Голос» Ярослав Железняк.

У відповідь т.в.о. начальника Полтавської ОВА Володимир Когут запевнив, що адміністрація курувала роботи виключно на території Святогірської громади Донецької області, а народний депутат казав про Покровський район:

“Ми перебуваємо у Святогірському. Це — Краматорський район, Святогірська територіальна громада”.

4 вересня 2025-го стало відомо, що Національне антикорупційне бюро України виправило до своєї підслідності кримінальне провадження щодо можливих зловживань посадовців Полтавської ОВА та пов’язаних із ними підрядників під час будівництва фортифікаційних споруд у зоні бойових дій.

Раніше ця справа перебувала в Бюро економічної безпеки на Полтавщині. Тамтешні детективи припускали, що службові особи ОВА спільно з підрядниками завищували вартість матеріалів у звітах. У документах, які передали до суду, йшлося, зокрема, про дерев’яні бруски, які у звітах коштували понад 9 тисяч гривень за кубометр, тоді як середня ринкова ціна — близько 6,6 тисячі. За підрахунками БЕБ, це могло спричинити збитки державі на понад 3 мільйони гривень.

Натомість Володимир Когут запевняє, роботи були не тільки виконані в рамках закладеного бюджету, а ще й кошти вдалося заощадити:

«Закінчилися роботи взимку 2024 року. Загальний кошторисний бюджет, згідно з проєктно-кошторисною документацією був з доповненнями, тому що коли приїхали виконувати роботу, виникла деяка ситуація на місцевості. Прийшлося коригувати деякі речі. Загальний бюджет становив 381 мільйон гривень. Згідно з актами від підрядника, загальна цифра склала 375,5 мільйонів гривень. Відповідно 5,5 мільйонів гривень, які були зекономлені, повернуті до державного бюджету», — наголосив Володимир Когут.

У Святогірській громаді фортифікаційні роботи виконували під керівництвом двох обласних військових адміністрацій — Полтавської та Хмельницької. Роботи розпочали й завершили майже одночасно, зазначив начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін. І додав, що побудувати лінію оборони поблизу фронту — задача не проста. Під час робіт працівники часто потрапляли під ворожі атаки. А у суму робіт входить не тільки вартість будівельних матеріалів, а й оплата роботи працівників та технічного ресурсу.

«Працювало багато людей, техніки, будували ж і великі об’єкти, а для цього потрібні й крани, й екскаватори. Тобто це великі роботи, і ми їх зробили вчасно», — каже Рибалкін.

За його словами, під час будівництва не обійшлося без неприємностей: є поранені, підбита техніка, стався підрив екскаватору.

Водночас триває процес передачі робіт до Державної спеціальної служби транспорту. Це передбачає ретельну перевірку кожного об’єкта — від точності відповідності проєкту до технічного стану укріплень. Паралельно усуваються незначні недоліки, виявлені під час інспекцій, аби забезпечити максимальну готовність споруд до виконання бойових завдань у разі загострення ситуації на фронті.

«Виконується робота приймання й передачі даних споруд на баланс нашої служби, ВОПи (взводні опорні пункти) обстежуються. Є деякі недоліки, які одразу усуваються підрядними організаціями. Що саме це за недоліки, я не можу сказати. Також триває робота з приймання та перевірки документації. Вже зараз прийнято 2 опорних пункти, по інших роботи тривають», — розповів військовослужбовець Державної спеціальної служби транспорту.

Роки війни навчили українських захисників цінувати кожен метр укриття. Бо на початку війну укриттями слугували траншеї у посадках. Серед тих, хто вже бачив нові укріплення на власні очі, військовослужбовець Святослав.

Він дає позитивну оцінку виконаним роботам: «У 2022 році ми просто раділи траншеї у посадці, тут укріплені стінки широка траншея, не вузька, що сам ледве проходиш. Вже поросло травою, а влітку це — добре, це додаткове укриття. Загалом же фортифікації створені для життєдіяльності, щоби ти не рив собі нору десь, і тут я бачу, що умови створенні й основа на мою думку хороша. Натягнути сіточку від дронів, облаштуватися, й можна давати відсіч ворогу», — каже військовослужбовець Святослав.

Святогірська громада й досі живе під постійною загрозою війни. Від лінії фронту її відділяє всього кілька кілометрів — найближчий населений пункт громади близько 10 км від зони бойових дій. Попре це тут залишаються понад 2,6 тисячі людей, хоча ще після деокупації у 2022-му їх було понад 3 тисячі.

Щодня виїжджає кілька родин, частина евакуюється через державні програми, частина — власними силами. А небезпека для мирних жителів лише зростає: громада відчуває удари С-300, шахедів, крилатих ракет, а особливо «КАБів» (керованих авіаційних бомб), проти яких не існує захисту.

«Наші люди бачили фактично все. Наприклад якщо ми кажемо про Ярову, то там фактично немає жодного двора. У Святогірську теж немає жодної неушкодженої будівлі. Трошки інше тут життя і трошки інші тут дії. Тому найголовніше у нас питання зараз це — евакуація й взаємодія з військовими, які виконують свої безпосередні обов’язки на лінії бойового зіткнення», — розповідає Володимир Рибалкін.

У такій ситуації питання укріплень дуже важливе. Якщо росіяни все ж таки почнуть тиснути, перед противником має постати не просто ряд укриттів, а складна, продумана система фортифікацій, підкріплена десятками кілометрів траншей, бетонних блоків та вогневих точок. Це не лише перешкода на шляху ворога, але й нова можливість для українських воїнів тримати позицію та завдавати значних втрат противнику.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

Ця новина, яка стала відома через офіційний сайт компанії, стала важливим кроком у розширенні оборонних потужностей України.

Згідно з повідомленням Rheinmetall, компанія отримала перше значне замовлення на будівництво заводу, про яке було оголошено у лютому 2024 року. Замовлення включає в себе повне технічне оснащення заводу до моменту його введення в експлуатацію. Вартість проекту оцінюється в діапазоні від тризначної кількості мільйонів євро, і будівництво має розпочатися в найближчі терміни, з планованим завершенням протягом кількох років.

Намір Rheinmetall полягає в зведенні щонайменше чотирьох заводів в Україні, що буде сприяти розвитку національної оборонної промисловості. Компанія також має намір розпочати виробництво боєприпасів в Україні протягом 24 місяців. Разом з українським партнером, з яким створено спільне підприємство, Rheinmetall відповідатиме за експлуатацію нового заводу.

Генеральний директор Rheinmetall Армін Паппергер підкреслив, що цей проект є підтвердженням довіри до експертизи та виробничих можливостей компанії. «Ми втілюємо наші слова в дії, і разом з нашим партнером ми створимо український центр з боєприпасів», — зазначив Паппергер.

Цей контракт не є єдиним прикладом міжнародних інвестицій в українську оборонну галузь. Раніше стало відомо, що американська компанія Northrop Grumman планує запуск виробництва боєприпасів середнього калібру в Україні. Також французько-німецький конгломерат KNDS оголосив про створення підприємства в Україні, яке займатиметься виробництвом військової техніки та боєприпасів. Французька оборонна група Thales також підписала кілька угод з Україною, включаючи створення спільного підприємства в рамках співпраці з Укроборонпромом та FRDM.

У своєму виступі Радослав Сікорський відзначив історичний прецедент, коли міжнародна коаліція країн, включаючи Польщу, допомагала уряду Південної Кореї у війні проти Північної Кореї, що підтримувалася Китаєм та Радянським Союзом. За його словами, такий сценарій має законні підстави, особливо у випадку загрози миру та безпеки в регіоні. Сікорський відповів на заяву президента Франції Макрона щодо можливості розміщення європейських військ в Україні, зазначивши, що подібні дії в минулому вже були використані під час Корейської війни за рішенням ООН. Сікорський також підкреслив, що заява Макрона не є неймовірною, а навпаки, це позначає на готовності спротивлятися Росії у разі ескалації конфлікту.

Корейська війна, яка тривала з 1950 по 1953 роки, залишила глибокий слід у світовій історії. На одному боці стояли комуністичні сили Північної Кореї, підтримані Китаєм та СРСР, а на іншому — демократичний уряд Південної Кореї, що отримав підтримку від коаліції військ 16 країн і сил ООН, серед яких були такі країни-члени НАТО, як США, Велика Британія, Франція, Канада і багато інших. Кінцем війни став договір про припинення вогню, підписаний 27 липня 1953 року, який зафіксував лінію фронту на 38-й паралелі, розділяючи країни на південній та північній частині півострова. Спадщиною війни стали дві сучасні держави — Республіка Корея на півдні та КНДР на півночі.

У сучасному контексті президент Франції Емманюель Макрон висловив можливість долучення іноземних військ до протистояння з Російською Федерацією. Зазначена заява отримала підтримку представників країн Балтії, але спровокувала протести в Німеччині. У додаток до цього, під час візиту до Чехії 5 березня, Макрон заявив про готовність долучити до конфлікту навіть неєвропейські війська. У контексті цих подій слід зазначити, що 4 березня в Росії відбулися випробування міжконтинентальної ракети "Ярс", що, можливо, є реакцією на заяви Макрона та інших європейських лідерів.

У вищезгаданій статті розглядається можливе долучення іноземних військ до протистояння з Російською Федерацією, а також проведені випробування міжконтинентальної ракети "Ярс" в Росії. Президент Франції Емманюель Макрон ініціював дискусію про можливість долучення іноземних військ до конфлікту в Україні, що викликало певні реакції з боку інших європейських лідерів, а також можливу відповідь з боку Росії у вигляді випробувань ракети. Ці події підкреслюють серйозність ситуації та необхідність міжнародного співробітництва та дипломатичних зусиль для збереження миру і стабільності в регіоні.

Олександр Володимирович Бойко, який очолював підрозділ внутрішньої безпеки Одеської митниці, опинився в центрі публічних звинувачень у можливих корупційних діях. За свідченнями представників бізнесу та працівників митниці, під час його керівництва нібито існувала система незаконних поборів під час оформлення вантажів. Інформація, яка надійшла від різних учасників зовнішньоекономічної діяльності, вказує на фіксовані платежі, що залежали від категорії імпорту.

Зокрема, за даними джерел, для так званого «сірого» та «чорного» імпорту суми складали від 200 до 500 доларів США, тоді як для «білого» однотоварного вантажу – близько 50 доларів, а для комбінованих партій товарів – приблизно 100 доларів. За словами тих, хто повідомляв про можливі порушення, подібна практика могла впливати на строки оформлення та на фінансові умови ведення бізнесу, створюючи додатковий тиск на підприємців та імпортерів.

Також повідомляється про використання дисциплінарних проваджень як інструменту впливу на працівників. За твердженнями окремих інспекторів, подібні провадження могли відкриватися вибірково, що створювало атмосферу тиску всередині структури.

Окремий блок звинувачень стосується митного оформлення автомобіля Audi A6, ввезеного через пост «Чорноморськ». За наявною інформацією, транспортний засіб міг бути оформлений із суттєвим заниженням митної вартості. Також зазначається, що раніше за подібною схемою був оформлений автомобіль цієї ж марки для родини посадовця. Вказаний у публікаціях номер кузова може бути предметом перевірки у межах офіційного розслідування.

Додатково згадується можливий епізод щодо оформлення інвалідності, який, за повідомленнями, міг бути пов’язаний із уникненням мобілізаційних зобов’язань. Також зазначається, що посадовець неодноразово виїжджав за кордон.

У деклараційних даних, які наводяться у відкритих джерелах, фігурує відсутність нерухомого майна та наявність двох автомобілів: Volkswagen Golf Alltrack (в оренді) та Audi A6 у власності. Окремо звертається увага на збіг комбінації номерних знаків орендованого та власного авто, що стало предметом публічного обговорення.

Наразі офіційні коментарі від згаданих осіб у матеріалі не наводяться. Інформація ґрунтується на свідченнях та публікаціях у медіа. За наявності підстав ситуація може стати предметом перевірок з боку уповноважених органів.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.