Що святкують 1 червня: міжнародні дати, українські традиції і заборони

7 жовтня є важливою датою у календарі, що несе в собі низку професійних, культурних та релігійних свят. Для багатьох людей це не просто черговий день, а момент, коли звертають увагу на різні аспекти життя, зокрема на професії, традиції та духовні практики. Цього дня в Україні та за її межами відзначають кілька знаменних подій, серед яких і релігійні свята, і міжнародні акції, що дозволяють вшанувати тих, хто зробив значний внесок у різні сфери діяльності.

Однією з важливих подій є Всесвітній день листоноші, коли ми маємо змогу подякувати тим, хто не тільки доставляє кореспонденцію, але й забезпечує важливі комунікаційні зв’язки в суспільстві. Від кожного листа, пакету чи посилки залежить багато, і саме завдяки цим людям ми залишаємося на зв’язку один з одним, незважаючи на відстані та час. 7 жовтня відзначають також День бавовни та бавовняних виробів, що є чудовою нагодою згадати про важливість цієї культури в текстильній промисловості та нашому повсякденному житті.

У церковному календарі за новим стилем 7 жовтня вшановують преподобного Сергія Києво-Печерського та мучеників Сергія і Вакха; віруючі звертаються до них із проханнями про душевні й тілесні сили, полегшення від сумних думок і зміцнення віри. За старим (юліанським) календарем у цей день згадують також преподобного Феодосія Манявського і рівноапостольну Феклу Іонійську.

Для України цей день, зазвичай, не є офіційним державним святом — це звичайний робочий день, проте в культурній площині 7 жовтня згадують народження кількох відомих співвітчизників (істориків, науковців, журналістів та військових), і деякі громади можуть звертати на це увагу у публікаціях та локальних заходах.

Народні звичаї цього дня пов’язані з підготовкою до зими: раніше люди починали топити печі, діставали з комори теплі речі, закінчували сезонні роботи й готували консервацію. Існує низка прикмет: нічні заморозки — ознака закінчення бабиного літа; багато жолудів на дубі — до відносно м’якої зими; поганий врожай винограду — до холодної осені. Також у народі вважають, що 7 жовтня не найкращий день для розголошення планів і секретів — є повір’я, що це може нашкодити здійсненню задумів.

Традиційні «заборони» на цей день — утримуватися від лихослів’я, пияцтва, зайвої жорстокості й пліток. У релігійному контексті віруючим радять дотримуватися постулатів дня: не сваритися, не ображати інших і не порушувати моральних приписів.

Якщо ви плануєте відвідати богослужіння або локальні заходи, перевірте розклад у місцевих парафіях. Для тих, хто святкує міжнародні професійні дати, це гарний привід подякувати поштарям, працівникам текстильної галузі і всім, чия праця тримає суспільство на зв’язку.

За результатами судового розгляду, військовослужбовця визнано винним у вчиненні умисного вбивства цивільної особи та засуджено до 9 років позбавлення волі. Ця справа викликала широкий резонанс та дискусії в суспільстві щодо відповідальності військових у складних умовах служби.

За версією слідства ситуація була така: солдат ніс службу в сірій зоні та проживав в одному з будинків села. У цей будинок на прохання командира взводу прибув місцевий житель напідпитку для проведення ремонтних робіт, він забивав вікна та двері в будинку. Після ремонту селянин почав розповідати солдату про те, що підтримує Росію і не поважає ЗСУ.

Як стверджується в матеріалах справи, солдат зробив двічі постріли в повітря з автомата АК-74, щоб налякати селянина і змусити піти. Однак, той продовжив говорити. Після чого солдат застрелив чоловіка прямим пострілом у голову.

«Солдат, діючи умисно, переслідуючи умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхні наслідки та бажаючи їх, з мотивів особистих неприязних відносин,…. здійснив постріл з короткої дистанції в голову персони», – йдеться в матеріалах справи. У підсумку суд визнав солдата винним в умисному вбивстві цивільної особи, і засудив до 9 років тюремного ув’язнення.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

«Я вже неодноразово говорив, буде зменшуватися призовний вік. Не треба плекати ілюзій, що цього не буде відбуватися. Якщо війна триватиме ще два-три роки, буде зменшуватися призовний вік, якщо триватиме п’ять років – будуть призивати жінок», – сказав він.

Портников також дав коментар з приводу останніх рейдів ТЦК по концертах, ресторанах і ТРЦ.

«Потрібно розуміти, що з розвитком війни це все буде жорсткіше ставати. Треба об’єктивно це розуміти, якщо ми погоджуємося з парадигмою тривалої війни, з якої немає виходу, буде потрібна додаткова мобілізація», – вважає журналіст.

Нагадаємо, раніше Портников заявляв, що реальний вибір, який стоїть зараз перед українцями, це або зупинка (заморозка) війни зараз, або передача її наступному поколінню в гарячій фазі.

У свої 70 років покинув нас колишній асистент тренера збірної України з футболу, Леонід Ткаченко. Він залишив невмирущий слід у історії національної команди, працюючи в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році. Під керівництвом Віктора Прокопенка і разом з Миколою Павловим він допомагав команді в одному з матчів проти Білорусі.

Леонід Ткаченко почав свій шлях у футболі як гравець харківського "Металіста", а потім звернув увагу до тренерської сфери. Спочатку він був асистентом у Євгена Лемешка, а згодом сам очолив команду. Після цього періоду його тренерська кар'єра продовжилася в Росії, де він отримав громадянство країни.

Трагічно, Леонід Ткаченко помер у місті Калінінград, залишивши своїм колегам та футбольній спільноті пам'ять про відданість і внесок у розвиток українського футболу.

У висновках статті висловлено сум і вдячність за великий внесок Леоніда Ткаченка у розвиток українського футболу. На 70 році свого життя він покинув цей світ, залишивши невеличкий, але важливий слід у історії національної збірної. Робота Ткаченка в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році та його подальші досягнення у російському футболі свідчать про його відданість грі та професійний досвід.

Трагічна втрата Леоніда Ткаченка залишає пустоту в серцях футбольної спільноти та викликає сум у вболівальників. Його незабутній внесок в історію українського футболу залишиться в пам'яті та вдячності тих, хто йому співпрацював та захоплювався його працею.