Стратегія ЗСУ на Донбасі та вихід з Вугледара

Історія з оголошенням Булгакова "українофобом" є частиною більш широкого дискурсу щодо ставлення сучасної України до своїх минулих діячів. Це питання стосується не лише літературних фігур, але й політичних, наукових та культурних діячів, які здобули свою популярність або визнання як в Україні, так і за її межами.

Україна, як багатонаціональна держава зі складною історією, зіткнулася з проблемою ідентифікації своїх діячів, які жили в епоху, коли національні кордони і культурні межі були менш чіткими. Це стосується імен таких як Гоголь, Булгаков, Тичина, Рильський та інших, чиї твори або погляди можуть залишатися спростованими за сучасними стандартами і цінностями.

Постановка питання про те, яким чином Україна має ставитися до цих діячів, є складною та багатогранною. З одного боку, існує прагнення відрізнятися від радянського минулого та підтримувати українську ідентичність. З іншого боку, необхідно враховувати контекст, в якому діяли ці особистості, а також їхні внески в світову культуру та науку.

Справді, багато з цих діячів можуть викликати суперечки щодо їхнього ставлення до України чи української культури. Однак, занадто спрощено класифікувати їх як ворогів чи колаборантів, оскільки їхній внесок часто був багатогранним та амбівалентним.

Наприклад, якщо розглядати роботи Довженка, його фільм "Щорс" варто розглядати як продукт свого часу, зі всіма його ідеологічними та політичними обмеженнями. Спроби перегляду цих робіт у контексті сучасних ідей та цінностей можуть призвести до нового тлумачення.

Таким чином, важливо підходити до історичних особистостей з розумінням їхнього контексту та врахуванням складності їхньої спадщини. Закликаємо до об'єктивного підходу та виважених розглядів, щоб уникнути пересилання на сучасний контекст та неприйнятні для нього стандарти.

У висновках важливо підкреслити різноманітність та складність підходів до історичних особистостей, які виникають у контексті сучасної України. Такі діячі, як Булгаков, Довженко та інші, залишають за собою складний слід у культурній історії країни. Наш підхід до їхнього спадку має бути об'єктивним та виваженим, враховуючи їхні внески в світову культуру та науку, а також історичні умови, в яких вони діяли.

Важливо уникати спрощень та категоричних засуджень, замість цього віддавати перевагу аналізу, який би враховував контекст і часові обставини. Наша культурна спадщина є багатогранною і часто суперечливою, і саме тому важливо розуміти та вивчати її з урахуванням цих складнощів. Завдання полягає у підтримці критичного мислення та діалогу, спрямованого на збагачення нашого розуміння минулого та формування нашого майбутнього як нації.

Теза про "русский город Киев" стала заголовною темою у російських медіа, проте наразі не спостерігається концентрації сил та створення ударних угруповань для можливого нового походу на Київ. Експерти зазначають, що формування таких угруповань у Білорусі або російських областях буде помітним для розвідки. Російській армії вже не вдасться досягти оперативної раптовості, яка була в лютому 2022 року, коли російські десантно-штурмові колони швидко дійшли до передмість Києва.

У лютому 2022 року російські батальйонно-тактичні групи рушили на Київ з кількох напрямків, але основними ударними силами були угруповання, що пройшли через Чорнобильську зону та з боку Дніпра. Проте росіяни не змогли здійснити десант у Гостомелі або в аеропорту у Василькові.

Аналіз британського Королівського інституту досліджень оборони та безпеки показує, що головним напрямом була "північна вісь" з метою оточення та захоплення Києва. Російські сили були розділені на дві групи, одна з Білорусі та інша з російської території. Обидві групи мали важливі завдання для забезпечення успішного наступу.

Усі ці фактори свідчать про те, що хоча загроза атаки на Київ залишається, але підготовка до неї може бути ускладненою і менш ефективною порівняно з минулим.

Невизначеність у цифрах, пов'язана з чисельністю та озброєнням російських батальйонно-тактичних груп (БТГр), пояснюється різноманітністю їх складу та зброєю. За даними RUSI, росіяни мали намір виконати всі свої основні бойові завдання протягом десяти днів вторгнення, а після цього здійснити зачистку ЗСУ та "націоналістичних підрозділів". Планувалося, що анексія України мала завершитися до серпня 2022 року.

Навіть з урахуванням успіхів на півдні України, де російські війська швидко виступили до Криму та оточили Маріуполь, всі плани росіян з першого наступу на Київ зірвало протистояння ЗСУ. Ефективні дії українських маневрених піхотних підрозділів, розвідки та артилерії, а також протиповітряна оборона допомогли українським силам відстояти місто та відновити координовану оборонну діяльність.

За аналізом Генштабу ЗСУ, невдалі спроби російських військ продовжувалися до 19 березня, після чого вони перейшли до оборони та почали окопуватись. Контрнаступ українських сил дозволив визволити територію Київщини від залишків російських військ до квітня.

Хоча амбіції Росії захопити Київ періодично згадуються у російських медіа та серед політиків, підготовки до нового походу зараз не спостерігається, зазначають військові. Командувач оперативно-стратегічного угрупування ЗСУ "Північ" Сергій Наєв відзначав відсутність збільшення сил противника у січні, що підтверджується відсутністю накопичення ворожих сил у Київському напрямку.

Інформація про кількість російських військових біля півночі України та біля українського кордону з Білоруссю залишається невизначеною, але говориться про наявність угруповань розміром близько 20 тисяч військових. Попри це, офіційних повідомлень про збільшення кількості російських сил на "київському" напрямку не надходило. Голова ГУР МО Кирило Буданов висловив сумніви у планах російської армії знову атакувати Київ, вказавши на відсутність підтвердження таких замірів.

Незважаючи на це, всі опитані військові експерти визнають, що можливий новий наступ на Київ. Роман Погорілий зазначає, що загроза може виникнути з будь-якого напрямку, але шлях через Білорусь є найбільш коротким. Однак зараз немає даних про глибоку підготовку російських сил до атаки на Київ.

Тарас Чмут зазначив, що загроза повторного наступу на Київ зросла в останні місяці, і підкреслив, що Україна готується до можливого наступу. Він підкреслив, що війна має свої власні закономірності, і відзначив, що рік буде складним.

Зокрема, існують чіткі сигнали, які можуть свідчити про підготовку нового наступу на Київ з Білорусі або найближчих до міста областей Росії. Ці індикатори були помічені й у лютому 2022 року, але тоді їх інтерпретували як елементи політичного тиску з боку Москви.

Під час розгортання російських сил можна очікувати деяких ознак, що свідчать про це. Військові експерти зазначають, що таке розгортання може стати відомим принаймні за місяць до початку реальних дій, оскільки великі переміщення військ не можна приховати в умовах супутникового спостереження. Проте російське командування може імітувати наступ на Київ, щоб відволікти увагу від інших напрямків.

Важливо пам'ятати, що реальний наступ на Київ буде відрізнятися від дій диверсійних груп, які постійно активні на півночі України, але не завжди відображаються в інформаційних зведеннях. Це може бути лише загальновійськова операція з великою кількістю російських військових.

Одним із основних індикаторів нового наступу на Київ може стати нова хвиля відкритої мобілізації в РФ. Проте аналітики зауважують, що це залежатиме від стратегії, обраної російським військово-політичним керівництвом. Якщо їхня мета полягає у збереженні контролю над захопленими територіями, то мобілізація може бути прихованою. В іншому випадку, якщо росіяни готуються до нових дій, то це може бути відображено в оголошенні масштабної мобілізації.

Варто також враховувати можливість, що після президентських виборів у РФ 15-17 березня може відбутися нова хвиля мобілізації росіян. Такі можливості розглядає рекрут легіону "Свобода Росії" та колишній адвокат Олексій Барановський.

Логіка тут проста: після березневої "електоральної процедури", яку Кремль перетворює фактично на референдум підтримки війни, руки Путіна будуть остаточно розв’язані. Це не лише стосується України, а й життя самого населення Росії. Після того, як 80% віддали свою підтримку Путіну, він отримує вільну руку для втручання.

Путін може вважати, що його армія вже настільки підготовлена, що зможе повторити марш на Київ за три дні. Однак результат буде тим самим, а можливо, ще катастрофічнішим для Кремля. Українські сили готові відбити новий наступ на Київ, а легіон "Свобода Росії" приєднається до оборони згідно з поставленими завданнями.

Для повторного наступу на Київ росіянам потрібно буде зосередити десятки тисяч бійців і величезну кількість техніки. Ураховуючи підготовку української армії на півночі, це означає значно більше угруповання сил. Зрозуміло, що тепер без "оперативної раптовості" вже неможливо очікувати стрімкого просування російських колон на БМД і БМП углиб Київщини на десятки кілометрів за день, як це було під час попередніх атак. Однак це не означає, що загроза для Києва зникає.

Тема може стати актуальною в будь-який момент. Потенційними напрямками нового великого наступу можуть бути інші міста або об'єкти, такі як Харків, Хмельницька чи Рівненська атомна електростанція. Важливо зрозуміти, що війна торкнеться всіх, і від неї не відійти. А ті, хто відмовиться воювати за амбіції Путіна в складі армії окупації, можуть опинитися в набагато більш складному положенні.

У висновку слід зазначити, що стаття розкриває потенційні загрози з боку Росії та можливі сценарії подальшого розвитку ситуації в Україні. Зокрема, обговорюється можливість нового наступу на Київ з боку російських військ та вказується на підготовку України до цього варіанту розвитку подій. Зазначається, що деякі російські експерти вважають, що результати майбутніх президентських виборів у Росії можуть вплинути на ситуацію в Україні. Також стаття підкреслює важливість готовності України до можливого наступу та необхідність уважного моніторингу рухів російських військ.