Тищенко ніяк не зрозуміє, що від нього всі відвернулися

Відомо, що ВАКС випустив екс-посадовця Міністерства оборони, Олександра Лієва, якого підозрювали в причетності до схеми, пов'язаної з масштабними фінансовими порушеннями під час закупівель боєприпасів для Збройних Сил України. Ця справа, що набула гучності в суспільстві, здивувала багатьох тим, що суд привів Лієва під особисте зобов'язання, замість тримання під вартою, як було відомо раніше.

Адвокат Назар Кульчицький, коментуючи це рішення, зазначив, що суд розглядав справу без присутності прокурора, що викликає питання щодо об'єктивності процесу. Не менш важливою стала інформація, що Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура не змогли надати достатніх доказів для підтримки обвинувачення щодо Лієва.

Суддя Ярослав Шкодін відзначив, що відсутність достатніх доказів з боку прокуратури створює серйозні сумніви у вині екс-чиновника, запитуючи, як саме суд має вирішити питання, якщо навіть прокуратура не бачить складу злочину.

Ці події викликали хвилю обурення в громадськості, особливо враховуючи той факт, що Лієва вже раніше було взято під варту заставою у розмірі 50 мільйонів гривень, проте пізніше його випустили під особисте зобов'язання. Нині ж, після скасування рішення про особисте зобов'язання та закінчення терміну тримання під вартою, Лієв залишився без запобіжного заходу, що викликає серйозні питання стосовно системи правосуддя та її ефективності.

ВАКС, розглянувши клопотання щодо зміни запобіжного заходу, вирішив залишити це питання без розгляду за згодою обвинувачення, що подальшим чином може вплинути на хід подальшого судового процесу.

Вищезгадана стаття відображає складну ситуацію навколо екс-посадовця Міністерства оборони, Олександра Лієва, якого підозрювали у великомасштабних фінансових порушеннях під час закупівель боєприпасів для Збройних Сил України. Вирішення суду щодо зміни запобіжного заходу здивувало багатьох, особливо враховуючи відсутність прокурора під час розгляду справи. Нагальною стала проблема недостатньої кількості доказів, які змогли б підтвердити обвинувачення щодо Лієва з боку НАБУ та САП. Ця ситуація підкреслює необхідність покращення системи правосуддя та боротьби з корупцією в Україні.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.