У Клужі зафіксували рідкісні випадки лепри: влада пояснила епідемічну ситуацію

Рівненський апеляційний суд нещодавно переглянув справу щодо незаконного користування земельною ділянкою та ухвалив рішення на користь міської ради, встановивши, що власниця ресторану зобов'язана сплатити понад 118 тисяч гривень за використання землі без належного договору. Спір виник через те, що ресторан, що належить відповідачці, знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, для якої не було укладено договір оренди. Впродовж 15 років орендна плата не сплачувалася, що стало основою для судового розгляду.

Суд дійшов висновку, що, оскільки використання землі комунальної власності здійснюється без правовстановлюючих документів, власниця ресторану повинна компенсувати місцевій громаді завдані збитки. Відповідачка не змогла надати документів, що підтверджують її право на користування цією земельною ділянкою, що вказує на порушення вимог земельного законодавства.

Місцевий суд частково задовольнив позов, стягнувши лише 4,7 тисячі гривень. Однак міська рада подала апеляцію, обґрунтовуючи вимоги нормативною грошовою оцінкою ділянки та затвердженими ставками орендної плати.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що розрахунок міськради підтверджується належними доказами, а відсутність договору оренди не звільняє фактичного користувача від сплати коштів. Таким чином, апеляція була задоволена в повному обсязі.

Суд визнав, що власниця ресторану безпідставно зберегла у себе кошти, які мала б сплатити громаді, й постановив стягнути з неї недоотриманий дохід.

Це рішення ще раз підкреслює, що використання землі без належного оформлення документів може обернутися значними фінансовими втратами для підприємців.

Російські окупаційні підрозділи змогли частково закріпитися в приватній забудові південно-східної частини Костянтинівки на Донеччині. Про це повідомив старший лейтенант Сил оборони України з позивним «Алекс», звертаючи увагу на небезпечну тенденцію, яка може мати серйозні наслідки для подальшого розвитку бойових дій у цьому напрямку.

За наявною інформацією, наразі йдеться про обмежену кількість піхотних груп противника, які використовують щільну приватну забудову як укриття та плацдарм для подальших дій. Саме такий тип місцевості ускладнює виявлення ворога, дозволяє йому маскуватися серед цивільних об’єктів і створює додаткові ризики як для військових, так і для мирного населення, що залишилося в місті.

«Перспектива цього всього діла не є приємною і питання найближчого часу, коли основний театр бойових дій перенесеться безпосередньо в місто», — зазначив він.

«Алекс» підкреслив, що сценарій повноцінних міських боїв для Костянтинівки буде надзвичайно складним. За його оцінкою, місто з трьох напрямків фактично перебуває під постійним ураженням безпілотників.

«Костянтинівка фактично прострілюється дронами наскрізь», — наголосив військовий.

Окрему загрозу, за словами офіцера, становить висока активність російських FPV-дронів. Їхня кількість і інтенсивність застосування на цьому напрямку, за оцінкою Сил оборони, є надзвичайно високою.

«Активність розрахунків FPV на напрямку просто зашкалює», — резюмував він.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.