У водійки, яка їхала з трьома дітьми, рівень алкоголю перевищував норму в 15 разів

На фоні непередбачуваного економічного ландшафту, де долар продовжує встановлювати нові рекорди, фінансові установи стикаються зі складними викликами та несподіваними змінами. За даними Bloomberg, відзначається зростання курсу долара до позначки понад 40 гривень за один долар. За останній тиждень, міжбанківський курс на цій платформі підвищився з 38,80 гривень до 39,45 гривень за долар, а на початку цього тижня досягнув 39,47 гривень за долар. Наразі ці котирування вже перевищили 39,50 гривень за долар, а закриття торгів відбулося на рівні 39,61 гривень за долар. Офіційний курс гривні до долара, встановлений Національним банком, також досяг нового історичного максимуму, становлячи 39,5737 гривень за долар.

Зростання цін на долар обумовлене не лише національними процесами, а й міжнародними фінансовими операціями. Наприклад, Національний банк зазначив збільшення обсягу продажів долара зі своїх валютних резервів, що перевищило $100 мільйонів. За період з 8 по 12 квітня відбулося викидання на міжбанк валюти на суму понад $378,3 мільйонів. Це викликало значне збільшення курсу долара, що, зокрема, ставило певний тиск на регулятора.

Різноманітні фактори, такі як обсяги валютних операцій Національного банку та домагання влади щодо девальвації гривні для поліпшення конвертації міжнародної допомоги, впливають на рух курсу. Згідно зі словами директора казначейства одного з великих банків, середньорічний курс у 40,7 гривень за долар, передбачений у держбюджеті на 2024 рік, має відображати реальний стан ринку. З огляду на ці динаміки, очікується подальше зростання курсу долара, що викликає серйозні перетурбування у фінансовому середовищі та серед населення.

Разом із зростанням міжбанківського курсу, також підвищується курс чорного ринку та валютних кас. Долар у банківських касах подорожчав на 15-20 копійок, зазначаючи максимальні котирування від 39,65 до 39,99 гривень за долар. Ситуація на фінансовому ринку вимагає уважності та обережності від усіх громадян та фінансових установ, оскільки подальші зміни можуть мати значний вплив на економічну ситуацію в країні.

У фінансовому ландшафті країни зафіксовано ряд значущих тенденцій, що відображають складні економічні реалії. Згідно з даними, майже всі державні банки утримувалися в середніх межах котирувань. Приватбанк встановлював курси купівлі/продажу у діапазоні від 39,10 до 39,70 гривень за долар, Ощадбанк – від 39,30 до 39,85 гривень за долар, в той час як у Сенс Банку котирування становили від 39,40 до 39,90 гривень за долар.

Карткові курси банків перетнули психологічний рубіж 40 гривень за долар, однак це зробив лише один банк – Акордбанк, встановивши картковий курс продажу на рівні 40,40 гривень за долар. Середня шкала курсів на ринку коливалася від 39,20 гривень за долар (Укрсиббанк) до 39,99 гривень за долар (Кредобанк). Щодо викупу, карткові курси знаходилися в діапазоні від 38,42 до 39,85 гривень за долар.

Середня ціна продажу долара на поточні рахунки фізичних осіб у рамках місячного ліміту у 50 тисяч гривень з можливістю миттєвого зняття становила 39,4 гривень за долар (з урахуванням додаткових комісій). Мінімальний курс тут склав 39,24 гривень за долар (банк "Український капітал"), а максимальний – 40,54 гривень за долар (Банк Авангард). Варто відзначити, що понад 20 банків тримали розцінки вище 40 гривень за долар.

Ці котирування та коливання на фінансовому ринку свідчать про важливі зміни та виклики, перед якими стоїть економіка України. Це також підкреслює необхідність уважного та обачного підходу до фінансових операцій для всіх учасників ринку та громадян.

Український фінансовий ринок переживає період значних коливань, які відображають складні економічні умови країни. Зростання курсу долара надихає банки на встановлення нових рекордних котирувань, що ставить перед ними виклики у забезпеченні стабільності та конкурентоспроможності. Перевищення психологічного рубежу у 40 гривень за долар карткових курсів відображає складність ситуації, яка може вплинути на фінансове благополуччя громадян. Варто уважно стежити за розвитком подій на фінансовому ринку та приймати обачні рішення щодо фінансових операцій для збереження стабільності та ефективного управління фінансами.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій