Україна розробляє власний штучний інтелект: Мінцифри запускає 13 AI-рішень

Виїзд українців за кордон та заклики влади про їх повернення в Україну стали предметом широкої громадської дискусії. На тлі економічних труднощів та фінансових проблем, влада прагне залучити громадян для розвитку країни. Проте, варто розглядати цю ситуацію у контексті безпеки, соціальних умов та можливостей для повернених мігрантів. З одного боку, їхній повернення може стати стимулом для економічного зростання, збільшення податкових надходжень та розвитку інфраструктури. З іншого боку, велике навантаження на систему охорони здоров'я, освіту та соціальний захист може стати викликом для країни. Експерти відзначають потенційні переваги приєднання мігрантів до економічного життя країни, однак важливо врахувати всі аспекти, щоб забезпечити стале та ефективне інтегрування повернених громадян у суспільство та економіку.

Україна стикається з питанням повернення своїх громадян із-за кордону та намагається залучити їх до розвитку країни. Проте ця ініціатива має свої переваги та виклики. За словами експертів, українці, що проживають за кордоном, продовжують сплачувати податки в Україні, а витрати на їхнє споживання у рідній країні далеко перевищують суму соціальної допомоги, яку вони отримують від інших країн. Така ініціатива має потенціал збільшити кількість робочих місць та поповнити бюджет. Однак, важливо врахувати, що не всі поверненці можуть відразу знайти роботу, особливо в регіонах, що найбільше постраждали від конфлікту на сході. Зростаючий попит на фахівців підкреслює необхідність підтримки ринку праці та розвитку економіки в Україні. Також важливо врахувати, що не всі поверненці можуть стати активною частиною ринку праці через соціальні обмеження та інші фактори.

Україна стикається з проблемою не лише дефіциту кадрів, але й дефіциту кваліфікованих спеціалістів. Роботодавці отримують велику кількість заявок на вакансії, що не потребують спеціалізованої освіти, але зазнають важкостей у пошуку працівників для посад, що вимагають конкретних знань та навичок. Єдиним винятком є сфера ІТ, де ринок насичений пропозицією, але це не є загальним правилом.

У той же час, українська економіка намагається впоратися з великою кількістю соціальних виплат, які видаються на даний момент. Уряд планує скоротити ці виплати для внутрішньо переміщених осіб, що може відчутно позначитися на їхньому матеріальному стані. Навіть існуючі суми виглядають обтяжливими для країни, адже вони значно перевищують витрати на комунальні субсидії.

Програми відновлення пошкодженого житла також функціонують не на всій території країни і не завжди ефективно. Багато залежить від ініціатив місцевої влади та підтримки з боку міжнародних донорів. Ті, хто втратив все через конфлікт на сході країни, часто не мають можливості отримати відшкодування чи компенсацію.

Зрозуміло, що для успішного повернення громадян до України необхідно створити не лише умови для знайомства з ринком праці, але й забезпечити соціальну підтримку та розвиток інфраструктури на всій території країни.

Економічна ситуація в Україні ускладнюється, що може негативно позначитися на можливості надавати фінансову підтримку тим, хто постраждав найбільше. Практично всі доступні кошти країни витрачаються на потреби армії. Можливість покрити інші витрати, такі як медицина, освіта, та пенсії, забезпечується завдяки коштам від міжнародних союзників.

Проте навіть ця підтримка може бути меншою, ніж очікувалося. Цього року Євросоюз та США не можуть швидко узгодити свої обіцяні суми допомоги. Відтак, можливість повернення громадян залежить від безпеки та наявності освіти для їхніх дітей.

За останній рік українська держава зробила певні кроки у напрямку поліпшення ситуації з укриттями в освітніх закладах. Однак у прифронтових областях, де обстріли стали регулярністю, проблеми залишаються актуальними.

Освіта стає важливим чинником у вирішенні питання повернення людей з-за кордону. Для багатьох батьків безпека та доступність освіти для дітей стають ключовими факторами у виборі повернення. У той же час, система освіти повинна бути готова забезпечити навчання для дітей, які повернулися з-за кордону, та їхніх сімей, які можуть стати більшим навантаженням для освітньої системи.

Сергій Бабак, депутат від фракції "Слуга народу" та голова парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій, вважає, що система освіти в Україні витримує випробування. Він стверджує, що хоча у лютому виникали труднощі, тепер вони адаптувалися до нових умов.

На думку Бабака, в українських школах зараз навчається 3,7 млн дітей, з яких 2 млн навчаються очно, близько 900 тисяч – дистанційно, а ще 900 тисяч – в змішаному форматі. Він також наголошує на наявності приблизно 390 тисяч дітей за кордоном, більшість з яких продовжують навчання дистанційно навіть в українських школах.

За словами Бабака, хоча багато дітей було евакуйовано з небезпечних регіонів, що призвело до переповнення шкіл у безпечних місцях, проблеми переповнених шкіл навіть у глибокому тилу зараз відсутні.

За даними Міносвіти, у деяких містах, таких як Київ, кількість учнів зменшилася порівняно з попереднім навчальним роком. Однак у тих місцях, де демографічна криза загрожувала зменшенням кількості дітей ще до війни, ситуація залишається стабільною.

Іванна Коберник, співзасновниця організації "СмартОсвіта", підтверджує наявність вільних місць в деяких школах, особливо в гімназіях і ліцеях. Вона також вказує на важливість забезпечення якості освіти, особливо в умовах, коли всі ресурси спрямовані на забезпечення безпеки.

Експерти вказують на важливість наповнення повернення працездатних людей та їхніх дітей значущим змістом для економіки України. Проте, спосіб, яким українська влада формулює заклик повертатися, викликає критику. За словами Ольги Пищуліної, у країні вже виникають лінії розколу між тими, хто залишився та хто виїхав, тими, хто воював, та хто ні. Важливо уникнути цього розколу.

Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до бенефіціарів країни. Він переконаний, що це негативно впливає на рішення людей про повернення. Комфортний бізнес-клімат вважає ключовим фактором для привернення людей назад до України. Він стверджує, що війна не повинна стати перешкодою для розвитку економіки та привернення інвесторів.

Експерти погоджуються, що країні потрібно боротися за повернення своїх громадян. Проте, багато європейських держав не зацікавлені в тому, щоб українці їхали назад. Також наголошується на тому, що кожній категорії людей потрібен свій підхід. Наприклад, тим, хто втратив все під час війни, потрібні комплексні рішення, такі як створення бізнес-осередків з робочими місцями та житлом.

Найважче буде боротися за групу умовних трудових мігрантів, для яких війна стала давно омріяним шансом виїхати і швидко легалізуватися у західних країнах. Однак значно більш перспективною є велика група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Серед них є ті, хто зараз вагається, чи повертатися, наприклад, для того, щоб возз'єднати родину. Для цієї категорії людей вирішальними можуть бути маленькі чинники, такі як наявність роботи, школи або садочка.

Дослідження Центру Разумкова, проведене 31 січня, вказує, що головними факторами, які стимулюють повернення для українців з-за кордону, є економічне відновлення і пожвавлення ринку праці, питання безпеки і комфорту життя, а також суттєві виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть готові брати участь у відбудові країни і прагнули б повернутися в уже відновлену країну.

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, наголошує, що навіть за найбільш оптимістичного сценарію до України повернеться не більше половини тих, хто виїхав. Вона зазначає, що після війни на Балканах лише третина населення повернулася в свої країни. "Європейські країни не почнуть масово витісняти українців, вони дуже зацікавлені в такій робочій силі", — підкреслює вона. "Кожен день війни працює на те, щоб менше людей повернулося".

У висновку можна зазначити наступне:

Повернення українців з-за кордону стає важливим аспектом економічного та соціального відновлення країни після війни.Найважче буде залучити умовних трудових мігрантів до повернення, оскільки вони здебільшого виїхали за кордон з міркувань не лише безпеки, а й отримання легального статусу у інших країнах.Є більш перспективна група людей, які виїхали з-за міркувань безпеки, і для них вирішальними факторами повернення можуть стати наявність роботи, можливість навчання для дітей та інші маленькі чинники.Дослідження показує, що більшість біженців не прагнуть повертатися для участі у відбудові країни, але бажають повернутися вже відновлену країну.Україні слід розглядати різні аспекти, що стимулюють або гальмують повернення своїх громадян, враховуючи їхні потреби та можливості.Для успішного повернення громадян українська влада має забезпечити стабільні умови життя, економічні можливості та соціальну підтримку.

Українське законодавство стосовно мобілізації переживає значні трансформації з моменту прийняття закону Верховною Радою 11 квітня 2024 року. Цей закон, спрямований на удосконалення системи призову до військової служби, вносить ключові зміни, зокрема зменшення призовного віку та впровадження електронних кабінетів для військовозобов’язаних. Однак однією з найбільш значущих інновацій є нові умови, пов'язані з мобілізацією жінок.

Згідно з цим законом, жінки можуть бути призвані до військової служби лише за власною згодою. Проте, жінки з медичною або фармацевтичною освітою повинні бути включені до військового обліку, незалежно від їхнього рішення про мобілізацію. Це охоплює жінок-медиків віком від 18 до 60 років, які вважаються придатними до військової служби за станом здоров’я. Проте включення до військового обліку не означає автоматичну мобілізацію жінок.

Жінки, які перебувають у військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу лише за власним бажанням у разі введення воєнного стану. У мирний час вони також можуть обрати військову службу або службу у резерві лише шляхом добровільного укладення контракту.

Закон також враховує гендерну рівність у військовому секторі, забезпечуючи, що жінки мають рівні умови з чоловіками щодо служби за контрактом, призову та проходження військової служби.

Щодо базової військової служби для жінок, вони можуть проходити її лише добровільно, на відповідних умовах. Так само, як і чоловіки, жінки повинні бути придатними за станом здоров’я та досягти віку від 18 до 25 років. Обидва гендери мають можливість обрати рік, у якому вони будуть проходити базову військову підготовку.

Щодо осіб, які не підлягають обов’язковому призову на військову службу, жінки мають можливість звільнитися від служби у разі вагітності або відпустки для догляду за дитиною, після того як вже вступили на неї. Крім того, на мобілізацію не підлягають заброньовані працівники та працівниці, студенти передвищих та вищих навчальних закладів у денній формі навчання, докторанти та інтерни.

У результаті прийняття закону про мобілізацію в Україні у 2024 році відбулися значні зміни щодо умов призову жінок до військової служби. Закон враховує гендерну рівність та надає жінкам рівні права та можливості у військовій сфері, забезпечуючи їм право на добровільний вибір щодо служби та мобілізації. Жінки з медичною або фармацевтичною освітою підлягають включенню до військового обліку, але сам факт обліку не передбачає автоматичної мобілізації. У мирний час вони можуть обирати між контрактною службою та службою у резерві, а базова військова підготовка для них також є добровільною. Жінки мають право звільнитися від служби у разі вагітності або догляду за дитиною, а деякі категорії осіб, такі як студенти та докторанти, звільнені від обов’язкового призову на військову службу. Таким чином, закон про мобілізацію враховує різноманітні аспекти та інтереси жінок у військовій сфері, забезпечуючи їм правовий захист та визнання їхнього внеску у національну оборону.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Ім’я Міхаеля Шумахера знову опинилося в центрі уваги, але цього разу через шокуючий скандал, пов’язаний із ймовірним шантажем. Видання Daily Mirror пише, що колишній охоронець легенди “Формули-1” Маркус Фріче виявився причетним до спроби вимагання у сім’ї Шумахера значної суми — 12 мільйонів фунтів стерлінгів.

З моменту нещасного випадку на гірськолижному курорті у французьких Альпах життя Шумахера змінилося назавжди. Спортсмена, якому зараз 55 років, з моменту трагедії не бачили на публіці тривалий час, а сім’я німця намагалася тримати його статки в таємниці, надаючи доступ до них тільки довіреному колу осіб.

Одним із тих, хто користувався високою довірою, був Маркус Фріче, який працював у родині Шумахера близько 18 місяців до аварії 2013 року. Як виявилося, він мав доступ до медичної інформації Міхаеля, включно з результатами обстежень і відео з реабілітацією.

Після завершення контракту, за даними німецьких прокурорів, він нібито вирішив використати цю інформацію проти сім’ї. Причому під час розслідування з’ясувалося, що він діяв не один: до змови були залучені його давній друг Йілмаз Тозтуркан і його син Лінс.

Схема ймовірних злочинців була детально продумана. Фріче передав спільникам 1500 зображень, 200 відеороликів та інші конфіденційні матеріали. Ця інформація зберігалася на чотирьох USB-накопичувачах і двох жорстких дисках, які він вивіз із будинку Шумахерів.

На першому етапі змовники зв’язалися із сім’єю і зажадали 12 мільйонів фунтів стерлінгів, погрожуючи опублікувати дані в даркнеті. Тозтуркан дзвонив сім’ї з анонімного номера, а потім надіслав кілька фотографій, щоб довести, що матеріали у них. При цьому злочинці дали сім’ї легендарного гонщика місяць на ухвалення рішення, зазначивши, що викуп має бути виплачений двома частинами в офісі адвоката.

Однак попри тиск, сім’я Шумахерів не піддалася шантажу. Німецька поліція почала стежити за підозрюваними, і вже за тиждень після першого контакту, 19 червня, Йілмаз Тозтуркан і його син були заарештовані. Маркус Фріче також опинився під слідством, хоча був відпущений під заставу. Поліція вилучила носії з вкраденою інформацією, що стало ключовим доказом у справі.

Нещодавно стало відомо, що прокуратура Німеччини завершила розслідування, і в грудні 2024 року розпочнуться судові засідання. Обвинуваченим загрожують серйозні терміни. Тозтуркану висунуто обвинувачення у вимаганні, а його синові та Фріче — у пособництві.

“Прокурори вимагають щонайменше чотири роки, але через величезну суму, яку вони вимагають, суддя вищої інстанції може призначити суворіше покарання, якщо трійцю буде визнано винною”, — зазначили автори матеріалу.

Нещодавно Міністерство охорони здоров'я України повідомило про проведення перевірок та скасування рішень про встановлення інвалідності для 74 військовозобов'язаних осіб, які проходили експертизу в Хмельницькій медико-соціальній експертній комісії (МСЕК). Ця інформація була надана у відповідь на запит Українських Новин.

Луценко вважає, що в Україні вже достатньо чоловіків призовного віку, які не служать в армії. Він підкреслив важливість аналізу причин, чому ці молоді чоловіки не стали на захист Батьківщини, вказуючи на те, що масове явище в армії, пов’язане з “системою оборонного забезпечення” (СОЧ), є результатом невирішених проблем у структурі військових сил. На його думку, залучення ще молодших мобілізованих не вирішить цієї проблеми.

“Я вважаю, що це питання — відволікання уваги, перекладання з хворої голови на здорову. Ми не дивимося в суть проблеми, яка в нас перед очима”, — зауважив Луценко.

Голова Ради резервістів Сухопутних військ Збройних сил України Іван Тимочко зазначив, що зниження мобілізаційного віку до 21 року залежить від фази ведення бойових дій. За його словами, важливо готувати суспільство до опору, а рішення про вікові категорії повинні ухвалювати військові командири.

Ветеран АТО та військовий експерт Євген Дикий також підтримав думку, що в Україні немає необхідності знижувати мобілізаційний вік. Він підкреслив, що в країні існує великий мобілізаційний резерв, достатній для заміни існуючого складу Збройних сил України.