Українці скуповують квартири в Польщі: рекордний рік на ринку

Погрози президента США Дональда Трампа запровадити жорсткі торговельні обмеження проти будь-якої держави, яка спробує перешкодити його планам стосовно Гренландії, стали тривожним сигналом для європейських союзників. У дипломатичних і політичних колах Європи ці заяви сприйняли не лише як елемент внутрішньоамериканської риторики, а як демонстрацію готовності Вашингтона діяти різко й без урахування інтересів партнерів по НАТО та ЄС.

Європейські лідери дедалі частіше говорять про кризу довіри у трансатлантичних відносинах. Намір застосовувати каральні мита як інструмент політичного тиску проти союзників розглядається як підрив усталених принципів співпраці, що десятиліттями були основою західної системи безпеки. Особливе занепокоєння викликає той факт, що подібні погрози пролунали у контексті територіальних і стратегічних інтересів у Північній Атлантиці — регіоні, який має ключове значення для оборони Європи.

Протягом останнього року європейські держави, зокрема й ті, що не входять до Європейського Союзу, активно працюють у форматі неформальної координаційної групи, яка фактично діє без участі Сполучених Штатів. До неї залучені Велика Британія, Норвегія та інші партнери. Цей формат отримав неофіційну назву «коаліція бажаючих».

Радники з національної безпеки приблизно трьох десятків урядів перебувають у постійному контакті. Вони регулярно проводять онлайн-зустрічі, особисті консультації та обмінюються повідомленнями в неформальних каналах зв’язку. У цих колах сформувався високий рівень довіри, що дозволяє швидко координувати позиції та шукати спільні рішення в умовах, коли США дедалі частіше сприймаються як фактор нестабільності, а не як гарант безпеки.

За цей час європейські лідери напрацювали відпрацьований механізм взаємодії на випадок різких або потенційно небезпечних дій з боку американського президента. Це дозволяє оперативно узгоджувати спільну реакцію без залучення Вашингтона.

Окреме місце в цьому неформальному об’єднанні посідає Україна. Саме навколо підтримки Києва почалося формування тісних контактів між ключовими європейськими столицями. Участь України не лише зміцнила взаємну довіру між партнерами, а й створила новий рівень координації, коли лідери та радники безпосередньо знають один одного й можуть швидко виходити на прямий зв’язок.

Україна розглядається як унікальний елемент потенційного безпекового альянсу. Це найбільш мілітаризована держава серед учасників цього формату, яка має одну з найбільших армій у Європі, розвинену індустрію безпілотних технологій і безпрецедентний сучасний бойовий досвід. Жодна інша європейська країна не має подібного практичного досвіду ведення повномасштабної війни.

У разі поєднання військового потенціалу України з можливостями провідних європейських держав, таких як Франція, Німеччина, Польща та Велика Британія, новий альянс міг би отримати колосальну силу. Йдеться як про ядерні, так і про неядерні компоненти стримування, що здатні забезпечити безпеку континенту навіть без прямої участі США.

Таким чином, дедалі очевидніше, що Європа поступово готується до сценарію стратегічної автономії, у якому роль Вашингтона буде суттєво обмежена, а Україна може стати одним із ключових стовпів нової системи європейської безпеки.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Як пояснили у компанії, таке рішення є тимчасовим і діятиме до завершення реструктуризації боргу, яка планується в найближчі місяці. Водночас НЕК “Укренерго” запевняє партнерів і кредиторів, що компанія продовжує виконувати свої поточні зобов’язання, спрямовані на забезпечення енергетичної стійкості України, включаючи підготовку до зимового періоду та відновлення енергетичної інфраструктури.

Згідно з повідомленням, зупинка платежів пояснюється “технічним дефолтом”, який виник через нормативні обмеження, передбачені спеціальними законами та постановами Кабміну. Цей крок є частиною виконання умов, необхідних для отримання фінансової допомоги від МВФ. Технічний дефолт не означає повний дефолт компанії, а лише тимчасову зупинку платежів, яка має бути скасована після завершення реструктуризації боргу.

Однією з основних причин для зупинки платежів є співпраця з Міжнародним валютним фондом. Україна повинна виконувати умови, що включають заходи щодо фінансової стабільності та реструктуризації державного боргу, в тому числі в енергетичному секторі. Це рішення також є частиною ширшої стратегії уряду, спрямованої на забезпечення економічної стійкості країни в умовах війни.

Попри тимчасову зупинку платежів, НЕК “Укренерго” запевняє, що рішення не вплине на операційну та фінансову стійкість компанії. Вона продовжує виконувати свої зобов’язання, зокрема в частині підготовки до зимового періоду, забезпечення захисту енергосистеми і посилення її стійкості в умовах воєнного стану. Після завершення реструктуризації боргу компанія має намір відновити регулярні платежі.

Очікується, що процес реструктуризації боргу НЕК “Укренерго” завершиться в найближчі місяці, після чого компанія знову розпочне виконувати свої фінансові зобов’язання перед інвесторами. Це рішення є частиною ширшої політики стабілізації економічного становища України в умовах війни та співпраці з міжнародними фінансовими інститутами, такими як МВФ.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

За словами Верещук, жодних підтверджених даних щодо масового повернення переселенців немає і бути не може. Вона звинуватила окремих чиновників і політиків у тому, що вони поширюють ці заяви для створення сенсаційних заголовків.

«Подібні заяви створюють враження, що в окупації жити краще, ніж в Україні. Це підривний і злочинний наратив, який допомагає ворогу», – заявила Верещук.

Хоча Верещук визнала, що підтримка переселенців з боку держави залишається недостатньою, вона підкреслила, що це не є основною причиною, яка могла б спонукати людей повертатися на окуповані території.

«Замість того щоб розповсюджувати недостовірну інформацію, закликаю зосередитися на реальній допомозі переселенцям», – наголосила заступниця голови ОП.

Ірина Верещук звернулася до авторів таких заяв, підкресливши, що вони своїми словами лише шкодять інформаційній безпеці України. Вона також запропонувала знаходити інші теми для привернення уваги замість спекуляцій на темі переселенців.

2 жовтня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалила рішення, яке має важливе значення для боротьби з корупцією в Україні. Згідно з постановою суду, майно колишнього народного депутата Володимира Олійника буде конфісковане на користь держави. Це рішення стало результатом задоволення апеляційної скарги Міністерства юстиції України, яке ініціювало процес переходу низки об’єктів і корпоративних прав у власність держави.

Конкретно, суд постановив, що на користь держави передаються шість об’єктів нерухомого майна, розташованих у місті Черкаси, а також один об’єкт нерухомості в Київській області. Окрім цього, конфісковано самохідне моторне прогулянкове судно, що належало Олійнику, а також частка корпоративних прав у ТОВ «Е.С.П. Технології». Це рішення є важливим кроком у боротьбі з корупцією, оскільки дозволяє відновити справедливість та покарати осіб, які незаконно збагачувалися на шкоду державі.

Передісторія справи: 4 вересня Вищий антикорупційний суд першої інстанції частково задовольнив позов Мін’юсту — тоді було стягнуто частки у нерухомості й 1/2 моторного судна, але суд відмовив у конфіскації частки у ТОВ «Е.С.П. Технології», оформленої на дружину Олійника. Після апеляційного перегляду ця частка також визнана складовою активів, що підлягають переданню державі.

Хто такий Володимир Олійник: у 1994–2002 роках він був мером Черкас, а згодом — народним депутатом України V–VII скликань (позафракційно й від різних політичних сил, у тому числі від «Партії регіонів»). Після подій Революції Гідності Олійник виїхав за межі України — за даними слідства та ЗМІ, він оселився в РФ і потрапив до переліку осіб, які відкрито підтримували дії, спрямовані проти інтересів України. Правоохоронні органи також повідомляють, що в 2022 році Олійник незаконно перебував на тимчасово окупованих територіях і давав інтерв’ю російським ЗМІ з виправданими заявами щодо воєнної агресії.

Рішення апеляційної палати є логічним продовженням процесу стягнення активів, ініційованого Міністерством юстиції. Постанова набирає чинності відразу та не підлягає оскарженню, тож повернення вказаних активів у держвласність має розпочатися без затримок. Ми звернулися до пресслужб Мін’юсту та ВАКС за коментарями стосовно виконання рішення й оновимо матеріал у разі надходження додаткової інформації.