Через інтриги депутатів Київради Дмитра Білоцерковця та Вагана Товмасяна кияни лишаться доступу до дешевих фермерських продуктів на столичних продуктових ярмарках. Як повідомляє наше джерело в КМДА, “ударовець” Дмитро Білоцерковець підготував проект рішення Київради щодо функціонування продуктових сільськогосподарських ярмарків у столиці. Ідея на перший погляд “благородна” – продавати місця для пересувної торгівлі (на ярмарках) приватним операторам, […]
У Франції 26 березня стартує зустріч міністрів закордонних справ країн “Групи семи” (G7), у якій також візьме участь державний секретар США Марко Рубіо. Як повідомляють джерела, особлива увага під час дводенного заходу буде приділена Україні. До участі в окремій сесії запрошено міністра закордонних справ України Андрія Сибігу. За словами французьких дипломатів, перша сесія у п’ятницю […]
Після повномасштабного вторгнення Росії переклад російськомовних пісень українською став новою нормою у вітчизняній музиці. Цей процес торкнувся десятків артистів — від Monatik і Макса Барських до DOROFEEVA та Віталія Козловського. Втім, чи є це жестом щирого каяття, мистецьким кроком чи радше способом втриматися на плаву?
Ще з 1990-х років українські виконавці переважно орієнтувалися на ринок Росії. Навіть після 2014-го року чимало з них продовжували гастролі в країні-агресорі. Та після 24 лютого 2022 року ситуація змінилася кардинально: спершу — суспільний осуд, потім — заборона російської музики в публічному просторі на законодавчому рівні.
Це спричинило хвилю перекладів — часто з комерційних мотивів. Автор ютуб-каналу Bezodnya Music Макс Нагорняк вважає, що більшість артистів просто пристосувалися до нових умов:
«Це прекрасно для популяризації української культури. Мене не хвилює, чи це щиро — головне, що українське звучить знову».
Виконавці, які прагнуть залишатися на сцені, змушені реагувати на суспільний запит. Як каже музикантка Марія Тучка:
«Комерція і градус суспільства не терплять російської на виступах. Артист вимушений перекладати, і так має бути».
Та не всі вірять у щирість таких жестів. Співак і військовий Саша Буль зауважує, що «трансформація має бути усвідомленою». На його думку, слід нагадувати про минуле — бо швидке забуття вже не раз коштувало Україні надто дорого.
Віталій Козловський, який після 2014-го продовжував виступи в Росії, повернувся до української сцени у 2025 році після судової тяганини з Ігорем Кондратюком. Його нова україномовна версія «Пінаколади» швидко стала хітом — і, як зазначає критик Олексій Бондаренко, минуле ніби забулося.
«Козловський — військовослужбовець. А це в очах суспільства часто знімає всі питання. Плюс — публічне каяття», — каже Бондаренко.
Та чи варті ці переклади уваги з мистецької точки зору? Нагорняк жорстко оцінює:
«Часто переклади зроблені абияк. Це не адаптація, а машинний переклад з мінімальними змінами. Від мистецтва там мало».
Натомість Бондаренко вважає, що емоції важливіші за техніку. Для слухачів — це не про ідеальні рими, а про відчуття, ностальгію і новий сенс знайомих мотивів.
Втім, не всі погоджуються на мовну «перезагрузку». Лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк припинив виконувати свої російськомовні хіти і відмовляється їх перекладати:
«Це частина мене, але зараз — гидко співати російською».
Подібну позицію займає і Андрій Данилко, вважаючи переклади недоречними:
«Спробував — вийшов КВН».
Олег Винник теж заявляв, що не перекладатиме російськомовні пісні, хоч у 2025-му все ж заспівав російською в Празі.
Тим часом молоді слухачі відкривають для себе «нові» україномовні пісні, навіть не знаючи про їхнє російське минуле. Тож для когось “Пінаколада” тепер назавжди «вогняна» і «сповнена сексу», а не «жгучая» і «капелька секса».
Це теж своєрідне перезавантаження — не лише текстів, а й колективної музичної пам’яті.
