“Укрпошта” доставила перші 20 тисяч повісток

Останні новини з Центру спротиву свідчать про нову хвилю конфіскації цивільних автомобілів у тимчасово окупованій Луганській області. Це відбувається в рамках так званої “спеціальної військової операції”, ініційованої окупаційною владою. За інформацією, наданою місцевими жителями, окупанти без попередження вилучають автомобілі у населення для власних потреб.

Цивільні жителі тимчасово окупованих територій знову стикаються з грубими порушеннями своїх прав та свобод. Конфіскація автомобілів без будь-яких пояснень або компенсацій призводить до значних труднощів у повсякденному житті. Місцеві мешканці використовують автомобілі не тільки для особистих поїздок, але й для отримання медичної допомоги, доставки продуктів харчування та інших життєво важливих потреб.

Ця ситуація викликає обурення серед населення, яке вже давно страждає від умов окупації. Конфіскація транспортних засобів додатково ускладнює їхнє життя, створюючи ще більший тиск на вже складні умови існування. Люди відчувають себе беззахисними перед діями окупаційної влади, яка зневажає основні права та потреби громадян.

Варто зазначити, що подібні дії порушують міжнародні закони та норми, які забороняють конфіскацію приватної власності без належних підстав та компенсацій. Міжнародна спільнота має звернути увагу на ці порушення та вжити відповідних заходів для захисту прав цивільних жителів на тимчасово окупованих територіях.

Незважаючи на складну ситуацію, жителі Луганської області продовжують чинити спротив окупації. Вони повідомляють про дії окупантів, намагаючись привернути увагу міжнародної спільноти та правозахисних організацій до своїх проблем. Центр спротиву активно співпрацює з місцевими жителями, збираючи інформацію та поширюючи її для того, щоб голос постраждалих був почутий на глобальному рівні.

Таким чином, нова хвиля конфіскації цивільних автомобілів у Луганській області є черговим проявом порушення прав місцевих жителів з боку окупаційної влади. Це створює додаткові труднощі та ускладнює життя людей, які вже й так перебувають у важких умовах. Міжнародна спільнота повинна звернути увагу на ці події та вжити заходів для захисту прав цивільних на окупованих територіях.

На потреби так званого сво окупанти знову почали конфісковувати у цивільних транспортні засоби на тимчасово окупованій Луганщині. Про це повідомляє Центр національного спротиву.

Йдеться вже про легкові автомобілі. Приводом для конфіскації може бути найдрібніше порушення правил дорожнього руху. Інколи навіть і цього не потрібно аби позбутися машини.

Ця практика не є новою на тимчасово окупованих територій. Проте до недавно у регіоні обходилося спеціальним транспортом типу екскаваторів, тракторів чи навіть катерів.

Відомо про випадок, коли одномоментно колаборанти відібрали близько 100 катерів у місцевого населення на тимчасово окупованих територіях Херсонської області.

Армія противника зазнає величезних логістичних незручностей. Через брак автомобілів, особовому складу доводиться переміщатися пішки. От і знайшли окупанти вихід – забирати у мирного населення автомобілі,

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.

У 2025 році компанія ТОВ «Харківенергоремонт-холдинг», яку пов’язують із родиною харківського кримінального авторитета Вадима Казарцева, відомого як «Князь», несподівано вийшла у лідери серед підрядників, що отримують державні контракти у сфері енергетичної інфраструктури. Фірма почала систематично вигравати тендери на ремонт об’єктів, пошкоджених російськими ударами, попри конкуренцію з боку давніх учасників ринку та масштабність робіт, що потребують високої технічної кваліфікації.

Основними замовниками для компанії стали Трипільська та Зміївська теплоелектростанції, які входять до структури ПАТ «Центренерго». На Трипільській ТЕС підприємство отримало контракт вартістю 55,5 млн грн — на відновлення обладнання, пошкодженого після чергової хвилі атак на енергосистему. На Зміївській станції сума угоди була скромнішою, але також значною — близько 7 млн грн. Обидва тендери привернули увагу експертів, оскільки компанія раніше не демонструвала подібної активності чи подібного рівня державного фінансування.

Слідство вважає, що численні подарунки Кіяшка родині та дітям дружини — ймовірна легалізація коштів, отриманих від бізнесу та тендерів. Незважаючи на кримінальне минуле та тяжкі звинувачення, Кіяшко продовжує керувати бізнесом під час війни, отримуючи державні замовлення на мільйони гривень.

Ця ситуація демонструє, як особи з кримінальним бекграундом та родинними зв’язками у судовій системі можуть отримувати доступ до державних коштів навіть у критичний для країни час.