В Одесі викрито схему, що підривала мобілізаційний процес через фальшування медичних документів

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.

Співзасновник студії "Квартал-95" та рідний брат Сергія Шефіра, першого помічника та близького друга президента, Борис Шефір, в інтерв'ю українській версії "Радіо Свобода" висловив свою критику щодо кампанії проти російської мови й культури в Україні. Він наголосив на своєму почутті прихильності до російської мови та культури, вважаючи руйнування пам'ятників Пушкіну у країні недоречним. Зараз Шефір перебуває в Німеччині, де вирішив залишитися до кінця війни, аби "врятувати дітей від війни", оскільки бізнес у нього упав, а розважальне телебачення в Україні відсутнє. Він підкреслив, що не має наміру повертатися до України, а його зв'язок з президентом Зеленським вже обірвався два роки тому, оскільки не поділяє сучасних державних переконань. Щодо співпраці з "Кварталом", Шефір заявив, що він не відчуває себе зручно в їхній теперішній атмосфері, а його припинення співпраці обумовлене також турботою про безпеку своїх дітей. У своєму прогнозі військового конфлікту він висловив надію на мирні домовленості та компроміси.

У висновку можна зазначити наступне:

• Борис Шефір виступив у захист російської мови та культури в Україні, висловивши свою любов до них та висловивши обурення руйнуванням пам'ятників Пушкіну.

• Він перебуває в Німеччині та не планує повертатися до України до закінчення війни, обравши цю країну як місце, де "врятує дітей від війни".

• Шефір ухиляється від політичних питань та відмовився від співпраці з "Кварталом", пояснивши це незручністю із теперішньою атмосферою в студії та турботою про безпеку своїх дітей.

• Він вірить у вирішення військового конфлікту шляхом мирних домовленостей та компромісів.

Ці висновки відображають позицію та погляди Бориса Шефіра на ситуацію в Україні та його особисте ставлення до подій.

Начальник столичного главку Національної поліції Дмитро Шумейко все частіше опиняється у фокусі суспільної дискусії через обставини, які викликають сумніви щодо прозорості його професійного шляху й походження задекларованих статків. Його тривала служба у міліції, а згодом у поліції, що на перший погляд виглядає послідовною та успішною, приховує низку невирішених питань, які роками залишаються без чітких офіційних пояснень.

Одним із найбільш резонансних аспектів біографії посадовця стало уникнення люстрації. Закон, що був ухвалений після Революції Гідності, передбачав очищення системи від посадовців, які займали керівні або чутливі посади у період до зміни влади. Шумейко підпадав під дію цих критеріїв, проте процедура не торкнулася його жодним чином. Це породило численні підозри та дискусії про можливі неформальні рішення, що дозволили йому залишитися у системі.

Проте найбільше запитань викликає його діяльність у Києві. За інформацією джерел, Шумейко сформував систему контролю над низкою міських схем — від тендерних закупівель до ярмарків, де нібито діє незаконний платний доступ до місць. Такі механізми дозволяють перерозподіляти бюджетні кошти на користь підконтрольних структур та формувати стабільні грошові потоки. Окремі учасники ринку скаржаться, що поліція тут перетворилася на інструмент тиску та «регулювання».

Попри офіційну зарплату у 1,3 млн грн за 2023 рік, родина керівника столичної поліції володіє активами, які складно пояснити лише доходами держслужбовця. Йдеться про кілька квартир у Києві загальною площею понад 270 м², частки у дачних будинках та земельних ділянках, а також про значні суми готівки у гривні та доларах. Окремо Шумейко декларує право користування об’єктами спортивного комплексу «База Волна» та ділянкою на понад 800 м², оформленою на юросіб і родичів.

Аналітики звертають увагу, що сукупність цих факторів свідчить не лише про можливі корупційні ризики, а й про створення впливової тіньової мережі, яка дозволяє очільнику поліції Києва впливати на бізнес-середовище та процеси в місті далеко за межами своїх формальних повноважень. За таких умов розслідування щодо діяльності Шумейка фактично заблоковані, а система, яку він вибудував, продовжує працювати й забезпечувати стабільний прибуток.