Вітамін B3: важливість ніацину для здоров’я та його роль у підтримці організму

Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, який розпочинав свій шлях у кадровій структурі під керівництвом Арсена Авакова, після трагічних подій у керівництві МВС отримав міністерську посаду та з часом зосередив у власних руках фактично всю вертикаль впливу відомства. Після його приходу структура Міністерства зазнала суттєвої трансформації, що торкнулася як фінансової політики, так і управлінської моделі.

Аналітики відзначають, що МВС поступово відійшло від принципів інституційної стабільності, перетворившись на систему з ручним контролем ключових ресурсів. За словами співрозмовників, знайомих із внутрішніми процесами, фінансові потоки дедалі частіше розподілялися не через прозорі механізми, а через вузьке коло управлінців, наближених до міністра. Така модель породила відчуття феодальної вертикалі, у якій окремі керівники на регіональному та центральному рівнях фактично втратили самостійність.

Фінансовими потоками МВС займається вузьке коло людей, які забезпечують стабільність системи. Заступник міністра Тетеря курує освоєння коштів Нацполіції та Міграційної служби, Богдан Драпятий контролює схеми у сервісних центрах (видача прав, номерних знаків, МРЕО), Леонід Тимченко відповідає за фасад активності — конференції та піар-проєкти, Павличенко озвучує вигідні наративи, а держсекретар Сергій Ящук курує розподіл майна та продаж посад по вертикалі — від ГМС до ДСНС.

Найжирнішою «годівницею» стала Державна міграційна служба. Її очолює Наталія Науменко, ставлениця Авакова, яка контролює продаж громадянства, паспортів, посвідок на проживання та біженський статус. За даними джерел, щомісячна «данина» з міграційних потоків Клименку становить близько двох мільйонів доларів, а призначення Науменко супроводжувалося «внеском» у 1,3 мільйона доларів.

Таким чином, МВС перетворилося на приватне бізнес-утворення з чіткими ролями та фіксованою корупційною архітектурою. Міністерство стало фактично «міністерством внутрішніх відкатів» — із одноосібним центром ухвалення рішень, концентрацією ресурсів та вертикаллю, створеною для утримання влади та контролю фінансових потоків.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Зокрема, активіст Дмитро Карташов зазначив, що стаття на Вікіпедії про Максима Денщика та його вбивство, а також фрагмент з погрозами Денщику з боку голови ОДА Івана Федорова зазнала “насильницького редагування”. Також наразі статтю про Максима Денщика поставили на голосування до видалення.

В причетності до інциденту з видаленням сторінки Максима Денщика з Вікіпедії Дмитро Карташов звинуватив Ярослава Гришина та Івана Федорова.

Позицію Карташова підтримали інші активісти Запоріжжя. Зокрема, голова ГО “Роби своє”, що опікується ВПО Ганна Омельченко, зазначила наступне: “Те, що сталося з Максимом Денщиком, дійсно є трагедією не лише для його близьких, але й для всіх свідомих українців, які борються проти олігархічної системи та за справедливість у нашій країні. Коли людина наважується говорити правду і висвітлювати проблеми, навіть знаючи про небезпеку, вона заслуговує на те, щоб її голос не був забутий.”

Нагадуємо, юрист Запорізької міської ради Максим Денщик був застрелений кілером біля під’їзду свого дому у 11 червня 2024 року, а незадовго до смерті Денщик заявив про тиск з боку голови Запорізької ОВА Івана Федорова та погрози “розправи”.

Після вбивства Максима Денщика в Запоріжжі не вводився план-перехоплення, також були зняті всі мобільні блокпости, що ускладнило пошук кілера. За інформацією наших джерел, таке розпорядження силовикам дав особисто Іван Федоров.

Пізніше Запорізькі силовики затримали перших підозрюваних у вбивстві Максима Денщика, всі вони вихідці із Мелітополя та пов’язані з Іваном Федоровим.

За інформацією наших джерел в ГУНП Запорізької області, був затриманий “водій” та встановлена особа “кілера”. Обоє вихідці з ОЗУ “Мелітопольські”, лідером якого є кримінальний авторитет Артур Горобець “Туча”.

В Мелітополі Артур Туча входив до так званого “силового блоку” нардепа Сергія Мінько та Івана Федорова. За повідомленнями ЗМІ, в Мелітополі Туча займався рекетом “під дахом” Івана Федорова, а після захоплення міста росіянами Артур Туча виїхав слідом за Федоровим до Запоріжжя.

Раніше співробітники ГУНП Запорізької області, в рамках кримінального провадження №12024080000000248 від 11 червня 2024 року, за фактом умисного вбивства Максима Денщика, провели обшуки у приміщенні ресторану “LiHoy”, в якому працював один із підозрюваних – В. Зуєв.

Ресторан “LiHoy”, згідно оперативних даних, вважався місцем постійного перебування бійців ОПГ “Мелітопольські” та “базою” Артура Тучі в Запоріжжі.

Кінцевими бенефіціарами ресторану “LiHoy” на 50% є Олександр Леховицер, в кримінальному світі більш відомий як “Ліхой”. Ще 25% належать іншому представнику кримінального світу – главі ОПГ “Арташі” Арташесу Саргсяну, та ще 25% Сапожнікову Едуарду. Юристом ОПГ “Арташі” є скандально відомий запорізький адвокат Ярослав Гришин, компанії якого регулярно виграють тендера на поставку дронів Запорізькій ОВА по завищеним цінам.

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який заявив про намір обійняти посаду судді апеляційної інстанції, отримав негативну оцінку з боку Громадської ради доброчесності. За підсумками детального вивчення поданих ним декларацій, додаткових матеріалів та письмових пояснень було зроблено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, які є ключовими для кар’єрного зростання в судовій системі.

У рішенні Ради наголошується, що подана суддею інформація про фінансовий стан не є повною та викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, аналіз задекларованих доходів не узгоджується з реальною вартістю майна, яке, за наявними даними, було набуте ним або членами його сім’ї протягом останніх років. На думку експертів, особа, яка тривалий час перебуває на керівній посаді в суді, не могла не усвідомлювати наявності таких розбіжностей.

Зокрема, Дмитру Ткаченку на праві власності належать дві земельні ділянки у селі Зозулі площею по 0,25 гектара кожна, набуті у 2010 році. Вартість кожної ділянки на момент придбання становила 119 тисяч гривень. Суддя пояснив, що земля купувалася для будівництва приватного будинку. Водночас на той момент сума угоди в еквіваленті становила майже 30 тисяч доларів США.

Згідно з біографічними даними, у той період Ткаченко працював помічником судді та головним фахівцем у комерційній структурі. Його сумарний офіційний дохід за період з 2006 по 2019 роки становив лише 233 тисячі гривень, що, за оцінкою ГРД, не дозволяло здійснити такі придбання без стороннього фінансування.

У письмових поясненнях кандидат зазначив, що кошти в розмірі близько 400 тисяч гривень були позичені у товариша. Як підтвердження він надав скан розписки із зобов’язанням повернути борг до жовтня 2014 року. Водночас аналіз доходів судді за 2010–2014 роки свідчить, що після сплати податків він фактично міг розпоряджатися сумою близько 331 тисячі гривень, з яких значну частину мав спрямувати на погашення боргу та утримання родини з двома дітьми. При цьому у той самий період подружжя набувало й інше майно.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові операції родичів дружини Ткаченка. Зокрема, під час співбесіди судді Господарського суду Києва Михайла Якименка, який є батьком дружини кандидата, з’ясувалося, що його матір у 2008 та 2010 роках придбала дві земельні ділянки по 0,25 гектара у Васильківському районі. При цьому вона фактично не проживала на території Київської області.

Пояснюючи мету придбання, Якименко посилався на сестру, яка тривалий час мешкає в Італії та нібито надала кошти для купівлі землі. Жодних документальних підтверджень цього надано не було.

За даними декларацій за 2016–2022 роки, родичі кандидата — дружина, її сестра, батьки та батько самого Ткаченка — володіють значною кількістю об’єктів нерухомості, переважно у місті Васильків та прилеглих населених пунктах. Йдеться про житлові будинки, земельні ділянки та об’єкти незавершеного будівництва.

Сестра дружини задекларувала кілька житлових будинків та низку земельних ділянок, зокрема у Василькові та селі Путрівка. Батько дружини володіє численними ділянками різної площі та нежитловим приміщенням у Василькові. Мати дружини задекларувала житловий будинок, гараж і земельні ділянки, набуті у різні роки.

ГРД також звернула увагу на обставини набуття квартир у Києві. Згідно з деклараціями, син кандидата є власником квартири площею 89,7 квадратного метра з 2009 року. При цьому суддя зазначив, що квартира була приватизована тестем на онука, а сам він із 2012 року постійно проживає у цьому житлі разом із сім’єю.

Водночас у деклараціях сестри дружини зазначалося право користування іншою квартирою у Києві, власником якої значиться районна державна адміністрація. На думку ГРД, ці обставини можуть свідчити про причетність родичів кандидата до безоплатного передання житла у користування та подальшої приватизації на користь членів родини.

Додаткові питання виникли й щодо майна батька кандидата, який у 2018 році придбав квартиру у Києві площею понад 60 квадратних метрів за 2,13 мільйона гривень. При цьому задекларовані доходи батька за понад двадцять років у кілька разів менші за вартість придбаного житла. Суддя пояснив це фінансовою допомогою від сестри, однак документального підтвердження надано не було.

На думку Громадської ради доброчесності, сукупність наведених фактів свідчить про можливе фіктивне володіння майном, оформлення активів на родичів та приховування реальних правочинів. Така динаміка збігається з періодом професійної діяльності Дмитра Ткаченка у Бориспільському суді та викликає обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна.