Волонтерка Марія Берлінська вважає, що популізм шкодить суспільству

Державне бюро розслідувань завершило розслідування та передало до суду справу, в якій фігурують посадовці, підозрювані у постачанні військовим озброєння, непридатного для використання у бойових умовах. За інформацією пресслужби ДБР, слідство встановило, що чиновники створили масштабну схему заміни якісного озброєння на дешеві аналоги, які не відповідали необхідним технічним стандартам.

Деталі розслідування свідчать, що така діяльність не лише порушувала закон, а й безпосередньо загрожувала безпеці військовослужбовців. Частина поставок виявилася неповною: армія отримала лише близько половини від обіцяної кількості озброєння. Це свідчить про системні зловживання та недбалість під час державних контрактів, які могли мати серйозні наслідки під час бойових дій.

Зокрема, із 400 одиниць зброї було отримано лише 200. Усі вони не мали жодного маркування, технічної документації та сертифікатів відповідності. Під час використання на фронті кулемети не могли вести безперервний вогонь — після кількох пострілів вони виходили з ладу через руйнування частин і механізмів.

Встановлено, що цю зброю виготовляла одна з іноземних компаній. Проте українські посадовці не уклали контракт безпосередньо з виробником, а скористалися послугами посередника, переплачуючи до 40% від реальної вартості.

ДБР наголошує, що такі дії не лише завдали державі значних збитків, а й створили ризик для життя українських військових на передовій. У разі доведення вини посадовцям загрожує покарання у вигляді позбавлення волі.

"Альтіс-Холдинг", очолювана відомим підприємцем Олександром Глімбовським, стала об'єктом обговорення через підозри у неналежних практиках ведення бізнесу. Ця ситуація викликала резонанс, оскільки торкається важливих питань етики та законності у діловому середовищі України.

“Альтіс-Холдинг” – корпорація Олександра Глімбовського, чоловіком молодшої доньки якого є колишній головний фіскал країни Роман Насіров, а старшої – Андрій Гмирін, якого пов’язують із Дмитром Сенниченком, обвинуваченим у корупції, який сховався від слідства за кордоном, колишнім головою Фонду держмайна.

Експерти публічно озвучували відомості про те, що компанія, яка бере участь у тендерах проєкту “Велике будівництво” і отримала перший транш у розмірі 30% від заявленої вартості проєкту як передоплату, відправила всі 100% цих коштів компанії, відомій у певних колах як обнальний центр. Згідно з розслідуванням, озвучені оцінки в 30-40% вкрадених коштів занижені; реалістичною оцінкою є цифра в 70%. Виведення коштів здійснюється як через переведення в готівку, так і через офшори, однак використовується і новий спосіб – переказ у криптовалюту.

Транзакції, здійснені в такий спосіб, найскладніше відстежити, в Україні застосування криптовалюти надзвичайно розвинене, для довідки, до 2021 року загальна сума коштів, розміщена в активах такого роду, задекларована українськими депутатами (переважно з фракції “Слуга народу”), склала приблизно 3 млрд доларів США. Загалом, розслідувати ці порушення не видається складним завданням, оскільки схеми реалізації цих дій примітивні, однак, цьому заважає відсутність політичної волі.

Олександр Кубраков з урахуванням настільки карнавальної біографії, найімовірніше, був призначений міністром спеціально для “правильного” перерозподілу потоків. Оскільки складно трактувати призначення людини із сумнівним минулим на відповідальну ділянку, напередодні візиту Зеленського до США в серпні 2021 року, Кубракова в останній момент викреслили зі складу урядової делегації.

Додаткову вагу представленим вище відомостям сприяють розкриті пізніше факти, що стосуються згаданого серед підрядників “Великого будівництва” “Альтіс-Холдингу” та афілійованих із його власником Олександром Глімбовським – Гміріним Андрієм Анатолійовичем та, своєю чергою, пов’язаним із ним Дмитром Сенниченком.

Згідно з цими даними, Сенниченка та Гмиріна оголошено в розшук як підозрюваних у межах кримінального провадження No12020000000000236 від 11.03.2020 за фактом створення злочинної групи з метою заволодіння бюджетними коштами. Зокрема, НАБУ в оновленій підозрі закидає Сенниченку керівництво злочинною групою, що здійснила легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, на суму понад 10 мільярдів гривень Олексій Гончарук, під час перебування прем’єром.

Україна продовжує демонструвати вражаючу стійкість у газовій сфері, навіть у найскладніші періоди своєї історії, коли країна знаходилася у стані повномасштабної війни. Вдалий баланс між імпортними поставками та активним розширенням власного газовидобутку став ключовим фактором забезпечення енергетичної незалежності та стабільності країни.

Не дивлячись на військові дії та геополітичні турбулентності, Україна змогла зберегти невідворотний розвиток у газовій сфері завдяки комплексному підходу до проблеми. Зокрема, ретельно спланована стратегія щодо диверсифікації джерел постачання, активне використання альтернативних джерел енергії та поступове зростання обсягів внутрішнього видобутку газу дозволили країні уникнути критичних енергетичних залежностей.

Підтримка внутрішнього газовидобутку, розвиток вітчизняних технологій у цій сфері, а також інвестиції у модернізацію газотранспортної інфраструктури стали важливими елементами стратегії національного енергетичного забезпечення. Водночас, відкритість до співпраці з міжнародними партнерами та відповідальне ведення енергетичної політики забезпечили Україні стабільне місце на енергетичній карті Європи та світу.

Такий успішний досвід України у газовій сфері став прикладом для багатьох інших країн, що стикаються з викликами енергетичної безпеки та забезпечення стійкості у глобальному енергетичному ландшафті.

Україна відмовилася від прямих поставок російського газу ще у листопаді 2015 року. Це рішення підтримується до цього дня, і підтверджується “Укртрансгазом”, який веде лічильник “still alive”, що нараховує вже 3118 днів. Таким чином, Україна протягом майже дев’яти років успішно функціонує без газу від свого колишнього постачальника.

За цей час український газовий ринок пройшов значні зміни, включаючи реформи у “Нафтогазі”, які перестали бути збитковими. Перед 2014 роком Україна імпортувала значні обсяги газу під вигідними умовами від “Газпрому”, але після 2015 року це сталося лише з європейських джерел.

“Україна купує газ на європейському ринку, всі угоди та контракти укладені з європейськими контрагентами. Принципова позиція України – не мати угоди та контракти на купівлю газу з російським “Газпромом”, тому що Кремль давно використовує газ як політичну зброю”, – пояснював у травні 2022-го голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.

Раніше Кремль розраховував на те, що Україна підкориться у газовому питанні, але це не сталося. Втім, успішно забезпечити газом країну вдалося завдяки імпорту з інших джерел та зростанню власного видобутку.

Нещодавно Україна споживала приблизно 30 млрд кубометрів газу на рік, з яких приблизно третину становили імпортні поставки з Європи. Це відмінно від 2013 року, коли споживання було значно вище, а імпорт з Росії складав близько 30 млрд кубометрів.

Відмова від прямих поставок з країни-агресора принесла Україні не лише ринкову, а й енергетичну та політичну незалежність. Однак перекриття вентиля було лише початком, оскільки контракт з дискримінаційними умовами діяв до 2019 року.

Згідно з цим контрактом, Україна повинна була купувати 52 млрд кубометрів газу або сплачувати штраф. Однак ціни були прив’язані до нафтових цін, що робило газ дорожчим, ніж на європейському ринку. Така ситуація ускладнювала виконання умов контракту, що призвело до збільшення боргу перед Росією до 50 млрд доларів.

Урегулювання цього питання було завдяки Стокгольмському арбітражу, який у лютому 2018 року вирішив впереджати “Нафтогаз” та присудив майже 5 млрд доларів. Частина цієї суми була виплачена грошима російською стороною, а решта залишилася зарахованою за газ, поставлений у 2014 році.

Пізнання того, що за поставки газу Москва може шантажувати Київ та вимагати політичних поступок, підштовхнуло до пошуку альтернативних постачальників. Розмови про можливість отримання газу з Європи розпочалися вже під час газової війни 2009 року, але фактично їх реалізували весною 2014 року, коли європейські компанії згодилися на поставки через Польщу, Угорщину та Словаччину.

У підсумку, у 2014 році з західного кордону було імпортовано 5 млрд кубометрів газу. Ці поставки були реальним реверсом, оскільки тодішні контракти передбачали контроль за електронно-вимірювальними приладами на виході з ГТС України, що належали росіянам, і для реверсу доводилося створювати петлі через кордон.

Загалом у 2014 році чверть українського імпорту газу становилося реверсом з Європи, з рештою поставок від “Газпрому”. Проте вже наступного року частка “Газпрому” у структурі українського імпорту впала до нуля.

У 2020 році розпочався віртуальний реверс, коли газові потоки взаємозаліковувалися. Через українську ГТС російський газ потрапляв до країн Європи, а Україна, згідно з домовленостями, отримувала певну кількість для своїх сховищ, не фізично виходячи із трубопроводів.

Проте російсько-угорський контракт зупинив можливість віртуального реверсу з Угорщини. Тоді шляхи поставок газу були наступні:

Ці європейські маршрути підвищили енергетичну безпеку України в умовах повномасштабної війни. За даними Оператора ГТС, у 2023 році з країн Європейського союзу та Молдови надійшло понад 4,3 млрд кубометрів газу, що вдвічі більше, ніж у 2022-му. Це значна цифра, враховуючи, що рівень споживання газу у 2023 році становив 19,8 млрд кубометрів.

Основні обсяги газу надходили під час сезону закачування до ПСГ. Приблизно 42% від загального обсягу надійшло зі словацького напрямку, 31% – з угорського, 14% – з польського, 13% – з румунсько-молдавського.

Наразі триває робота з розширення реверсних потужностей, зокрема, через Трансбалканський трубопровід у співпраці з Румунією та Молдовою. Також у липні стартує новий етап ініціативи “Вертикальний коридор” за участю операторів газотранспортних систем Центральної, Південної та Східної Європи.

Повномасштабна війна спричинила спад у споживанні газу на 30% – з 28,7 млрд кубометрів у 2021 році до 19,8 млрд у 2023-му. Основна частина цього спаду – майже 60% – припала на промисловість. В результаті Україна вперше забезпечила себе газом протягом зими за рахунок власних ресурсів.

“Історична подія. Десять років тому в це ніхто не повірив би. Два роки тому, коли розпочалася повномасштабна війна, у це теж складно було повірити”, – казав у березні голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов.

Видобуток природного газу завжди був викликом для України, який став ще складнішим у період незалежності через гібридну війну Росії. Після вторгнення в лютому 2022 року обсяги видобутку раптово зменшилися майже на 10%. Частину родовищ окупанти контролюють, а інші зупинені через наближення до фронту.

Найбільші родовища газу розташовані у Харківській та Полтавській областях, такі як Шебелинське, Західно-Хрестищенське та Єфремівське, з загальними запасами понад 970 млрд кубометрів. Приблизно 17% видобутку припадає на родовища в Івано-Франківській області.

Компанія “Укргазвидобування” зуміла стримати обсяги видобутку, уникнувши різкого спаду, який спостерігався у приватному секторі. У 2023 році вона показала стабільний приріст. Якщо 2022 рік був приурочений до стабілізації видобутку, то у 2023 році відбувся впевнений зріст, перевищивши показники не лише попереднього року, але і 2021 року до повномасштабного вторгнення.

У результаті Україна збільшила видобуток газу на 0,9% у 2023 році, досягнувши показника 18,7 млрд кубометрів. З цієї суми “Укргазвидобування” витягло 13,9 млрд кубометрів, “Укрнафта” – майже 1,1 млрд, а решта 3,7 млрд припадає на приватні компанії.

За словами міністра енергетики Германа Галущенка, Україна може самодостатньо забезпечувати себе газом власного видобутку вже у 2024 році.

“Ми дуже близькі до цього. Є реальні шанси досягти нульового газового балансу вже цього року … Важливо розуміти, що наше споживання значно скоротилося. Багато залежатиме від подальшого розвитку галузі та економіки”, – сказав він у січневому інтерв’ю Reuters.

Як і минулого року, нарощування видобутку газу залишається основним пріоритетом.

“Наша мета на 2024 рік – збільшити видобуток природного газу щонайменше на півмільярда кубометрів. Ми прискорюємо процес буріння нових свердловин і використовуємо передові технології як для геологічних досліджень, так і для ефективного видобутку”, – підкреслив у березні Олексій Чернишов.

Як результат, у лютому “Укргазвидобування” досягло найвищого рівня добового видобутку за останні п’ять років. Зокрема, за підсумками 8 лютого 2024 року компанія отримала 38,54 млн кубометрів товарного газу.

“Це вражаючий результат, досягнутий завдяки введенню в експлуатацію рекордної кількості нових свердловин, включаючи значну кількість високодебітних, які забезпечують видобуток понад 100 тисяч кубометрів на добу”, – додав він.

У квітні група “Нафтогазу” встановила історичний рекорд місячної проходки. За другий місяць весни Бурове управління “Укрбургаз” пробурило свердловин понад 40 000 метрів. Цей показник на 24% перевищив попереднє максимальне історичне досягнення з проходки, встановлене у листопаді 2023 року.

У травні “Укргазвидобування” ввело в експлуатацію дві високодебітні свердловини на одному з найглибших родовищ на сході України. Сумарно вони дають 390 тисяч кубометрів на добу. Ці свердловини пробурені на одному пласті і майже одночасно, тому на технічному сленгу їх називають “близнючками”.

Причому пробурили їх теж у рекордні терміни. Раніше буріння свердловин глибиною понад 6 000 метрів займало від двох до трьох років. Ці ж були готові за 8 місяців. Як уточнювали в “Нафтогазі” у травні, у 2024 році планується вже вийти на 15 млрд кубометрів річного видобутку. Загалом за перші п’ять місяців цього року “Укргазвидобування” наростило виробництво природного газу на 10% порівняно з аналогічним періодом 2023-го.

Загалом з початку року “Укргазвидобування” запустило 36 нових свердловин, у тому числі 11 високодебітних. Якщо темп збережеться, то плани, швидше за все, будуть реалізовані.