В’ячеслав Зінченко відмовився давати свідчення по вбивству Ірини Фаріон

Україна опинилася на порозі однієї з найбільших демографічних криз в історії, що загрожує стабільності та майбутньому розвитку країни. Цей процес розпочався задовго до повномасштабної війни, але саме воєнні дії перетворили ситуацію на справжню катастрофу на національному рівні. Величезний вплив на демографічну ситуацію мають не тільки бойові дії, а й численні соціально-економічні фактори, які змушують громадян шукати кращих умов для життя за кордоном. Як зазначила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, значна частина трудових мігрантів вже повністю інтегрувалася у суспільства інших країн і наразі не бачить умов для повернення.

Згідно з її словами, відновлення рівня населення, яке було до війни, є малоймовірним у найближчій перспективі. Повернення великої кількості українців, які залишили країну в пошуках безпеки та роботи, виглядає все більш віддаленою перспективою. Більшість із них знайшли своє місце в європейських країнах, де змогли адаптуватися до нових умов життя і не відчувають перспектив для повернення, адже їхні родини вже облаштувалися, а інтеграція в нові суспільства дала певні переваги.

«Якщо в країну не намагаються потрапити, — це свідчення не сили, а слабкості економіки», — наголошує демографиня. Навіть після війни, за її словами, мігранти, які приїдуть, використовуватимуть Україну радше як “трамплін” для подальшого переїзду в ЄС.

Проблеми зі смертністю і тривалістю життя — ще одна болюча тема. Якщо у 2020 році середня очікувана тривалість життя в Україні становила 76 років для жінок і 66 — для чоловіків, то у 2024 році цей показник впав до 64 років загалом (57 років для чоловіків, майже 71 — для жінок). Для порівняння: у країнах ЄС чоловіки живуть у середньому 79 років, жінки — 84,5. Найвищий показник у Швеції — понад 82 роки для чоловіків.

«Україна відставала від Європи на 10 років ще до війни. Тепер цей розрив лише збільшився. Ми втратили не тільки людей, а й роки життя», — підкреслює Ткаченко.

За оцінками фахівців, дефіцит робочої сили в Україні сягає від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. Проте це не означає, що роботодавці готові підвищувати зарплати чи створювати комфортні умови. «Коли роботодавці скаржаться, що немає робочих, часто за цим стоїть бажання, щоб люди працювали за копійки. Це нагадує феодалізм — якби могли, паспорти б забрали», — каже експертка.

Водночас в Україні зберігається нерівність в оплаті праці: зарплати у медицині й освіті нижчі, ніж у сільському господарстві чи торгівлі, хоча саме в бюджетних секторах — найвищі вимоги до професійності та навантаження.

Через мізерні пенсії — у середньому 3–5 тисяч гривень — майже 30% пенсіонерів продовжують працювати. Їх беруть на посади, які не потребують високої кваліфікації, і часто платять менше, ніж іншим працівникам, аргументуючи тим, що в них “є інше джерело доходу”.

Ткаченко застерігає: така практика може призвести до ще більшого демпінгу зарплат на ринку праці.

Україна гостро потребує кваліфікованих робітників технічних професій, але більшість молодих людей вважає “нормальною” роботу в офісі чи сфері послуг.«Люди відвикли працювати на заводах — це стало екзотикою. Коли набирали машиністів у київський метрополітен, лише одна жінка закінчила курси. Це показово», — зауважує демографиня.

Велика війна не лише забрала життя сотень тисяч українців, а й виснажила тих, хто залишився. Постійний стрес, емоційна перевтома, невизначеність майбутнього — усе це, за словами Ткаченко, “буде ще довго відображатися западинами у демографічній картині країни”.

Навіть після завершення бойових дій відновлення демографічного потенціалу України може зайняти десятиліття.

Президент Чехії, генерал у відставці та колишній очільник Військового комітету НАТО Петр Павел заявив, що успіх Росії у війні проти України стане не лише трагедією для українського народу, а й стратегічною поразкою для всього демократичного світу. Про це він сказав в інтерв’ю британському виданню The Sunday Times, яке відбулося у Празькому замку — символічному місці, де у 1939 році нацистська Німеччина проголосила «протекторат Богемії та Моравії». Саме ця історична локація, за словами Павела, дозволяє особливо гостро відчути небезпеку повторення помилок минулого.

Чеський президент провів прямі паралелі між нинішньою ситуацією у світі та подіями напередодні Другої світової війни. Він нагадав про політику умиротворення агресора, яка у 1938 році вилилася у Мюнхенську угоду та фактичну здачу Чехословаччини Гітлеру. На його думку, тодішні поступки лише розпалили апетити диктатора і зрештою призвели до масштабного воєнного конфлікту, який охопив майже весь світ.

«Якщо ми дозволимо Росії вийти з цього конфлікту переможцем, ми всі програємо», — наголосив чеський лідер.

Павел провів чітку історичну аналогію між тим, як нацистська Німеччина виправдовувала анексію Судет «захистом німецької меншини», та російською пропагандою про «захист російськомовних».

«Той самий наратив використовує Володимир Путін», — заявив президент Чехії.

Він упевнений, що Захід не зраджує Україну так, як колись зрадив Чехословаччину, однак демонструє «небажання захищати принципи, які нібито відстоює».

Павел різко розкритикував реакцію НАТО на систематичні порушення повітряного простору російськими літаками та дронами.

«Порушення є навмисними й добре спланованими… Росія тестує нашу рішучість», — сказав він.

На його думку, Альянс має бути готовий до жорсткіших заходів — включно зі збиттям російського літака або безпілотника, якщо це стане необхідним.

«Настане момент, коли нам доведеться діяти рішучіше. Росія не дозволить повторних порушень свого повітряного простору. І ми повинні зробити те саме», — заявив він.

Після можливого повернення Дональда Трампа до Білого дому європейські лідери дедалі більше занепокоєні можливою зміною американської політики щодо НАТО. Павел попереджає, що Європа повинна бути здатною компенсувати відхід США у сфері розвідки, логістики та командування.

Він пропонує створити «європейську опору НАТО» — систему, в якій командні посади розподілялися б між США та європейськими країнами, що дозволило б оперативно передавати командування у разі американської відсутності.

Павел визнає, що після завершення війни Європа потребуватиме нового безпекового договору з Москвою, подібного до Гельсінкських угод 1975 року. Проте він наголошує: жодних переговорів до того часу, поки Росія не припинить агресію, не визнає територіальний суверенітет усіх держав та не погодиться на обмеження власної військової експансії.

«Ми просто не можемо дозволити Україні програти», — наголосив він.

Говорячи про глобальні виклики, Павел охарактеризував Китай як «системного суперника», який прагне стати світовим гегемоном за рахунок зростання військової та економічної сили. Європа, вважає він, повинна створити реальну противагу.