Викриття шахрайської схеми уникнення мобілізації у Вінниці

Ганна Лиско, яка нещодавно прийняла рішення покинути свою посаду у Громадській раді доброчесності, стала фігурою, що привернула увагу не лише своєю кар'єрою, але й фінансовими аспектами. У своїй декларації, яку вона подала перед відставкою, Лиско вказала на наявність 80 тисяч доларів, значні банківські заощадження, а також інвестиції в нерухомість. Зокрема, вона придбала нову квартиру у Львові, що також стало частиною публічної уваги щодо її матеріального становища.

Ганна Лиско є відомою адвокаткою та співзасновницею юридичного об’єднання «Лі Партнерс». Її активність охоплює різні напрямки, серед яких варто виокремити членство у правлінні громадської організації «Львівський центр медіації». Водночас Громадська рада доброчесності, до складу якої Лиско входила, виконує важливу роль у оцінці діяльності суддів щодо етичних стандартів. І хоча звільнення з посади не є рідкісним явищем у такій інституції, особистий фінансовий профіль Лиско додає новий вимір до публічної дискусії навколо її діяльності та відставки.

Попри високі стандарти «доброчесності», Лиско володіє трьома об’єктами нерухомості у Львові та ще одним — у процесі будівництва. Її активи включають садовий будинок площею 88 м², земельну ділянку на 705 м², квартиру на 70 м² у спільній власності з родичами та нову квартиру в новобудові, придбану цього літа за 895 тисяч гривень.

Крім того, у травні 2025 року вона продала нерухомість, отримавши 2,24 мільйона гривень. В автопарку Лиско — Nissan Rogue 2017 року вартістю понад 600 тисяч гривень.

У декларації також зазначено дериватив у інвестиційному фонді «Дінант», придбаний за 1,75 млн грн. Основним джерелом доходу Лиско за 2025 рік став продаж нерухомості — понад 2,2 млн грн. Загальний дохід за рік склав 2,66 млн грн, з яких незначну частку становили дивіденди від адвокатського бізнесу та підприємницькі прибутки.

На рахунках адвокатки — понад 70 тисяч доларів і 100 тисяч гривень у «Кредобанку». Готівкою вона задекларувала ще 10 тисяч доларів, а її мати — стільки ж.

На тлі таких фінансових показників рішення про звільнення виглядає не стільки кар’єрним, скільки стратегічним — можливо, перед новим етапом у власному бізнесі.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У рішенні суду йдеться про те, що під час воєнного стану мобілізації підлягають ті, хто досяг 25 років, або ті, хто мав строкову службу чи проходив військову кафедру і перебувають у запасі.

«Це прецедент. Уявіть, скільки людей зараз буде йти до судів, щоб встановлювати справедливість. Скільки справ будуть розглядатися судами», – прокоментував це рішення суду нардеп Гончаренко.

Нагадаємо, що через законодавчий казус в Україні почали мобілізовувати людей молодше 25 років, яких визнали обмежено придатними у воєнний час.

Після обурення в суспільстві командування Сухопутних сил ЗСУ надіслало до ТЦК лист, яким заборонило мобілізацію всіх осіб, молодших за 25 років.

У Раді було подано законопроєкт про заборону мобілізації до 25 років, однак досі його не ухвалено.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.