Вино перед сном: чому це погана ідея для здорового відпочинку

Торецьк, який знаходиться у Донецькій області, має важливе стратегічне значення для контролю над регіоном. Місто розташоване на ключових транспортних шляхах, що робить його цінним об'єктом з військової точки зору.

Згідно з справою, обвинувачені фальсифікували судове рішення про скасування арешту з коштів і перевели ці гроші на рахунок фізичної особи, яка не мала ніякого відношення до цих коштів. Після цього гроші були розподілені між злочинцями.

Ці дії кваліфіковані за статтею 191 КК України як розтрата майна в особливо великому розмірі, а дії одного з адвокатів додатково інкримінують за статтями про підбурювання до злочину, шахрайство та підробку документів.

Серед обвинувачених також був Віталій Сигидин, який обіймав посаду в.о. голови АРМА з листопада 2019 року по серпень 2021 року. Нагадаємо, що попередній очільник АРМА, Антон Янчук, теж потрапив під підозру за розтрату понад 426 млн грн.

Дослідження показали, що співробітники АРМА, за допомогою представників ДП «СЕТАМ» і приватних компаній, організували схему продажу майна за заниженою ціною. Виявлено щонайменше чотири випадки такої діяльності, зокрема продаж трьох земельних ділянок в Одеській області, які були реалізовані в 18 разів дешевше від їх ринкової вартості.

Експерт наголошує, що саме по собі збільшення чисельності військ не гарантує успіху. Без належного планування, логістичної підтримки та адаптації тактики до сучасних умов ведення бойових дій, такий крок може виявитися неефективним або навіть контрпродуктивним.

Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичнустратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

Щодо, власне, воєнної сфери.

Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

Ну й т.д.

Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

На фінансовому ринку впроваджено режим керованої гнучкості, де, незважаючи на відсутність прямого встановлення курсу, регулятор активно контролює його шляхом своєчасних втручань. Таку думку висловив банкір Тарас Лєсовий, зауваживши, що курсові коливання в значній мірі залежать від рівноваги між попитом та пропозицією на валютному ринку. Він підкреслив відсутність наразі будь-яких потенційно загрозливих факторів, що могли б радикально змінити ситуацію на ринку.

За словами Лєсового, можливі зміни курсу будуть переважно ситуативними, зокрема через досягнення балансу між попитом і пропозицією. Він передбачає, що різниця між курсами купівлі та продажу складатиме 0,1 гривні на міжбанку, 0,5 гривні в комерційних банках та 1 гривню в обмінниках. Згідно з прогнозами Лєсового, курс на міжбанковому ринку може коливатися між 38,5 та 39,25 гривні за долар та між 41,5 та 43 гривні за євро, а на готівковому ринку між 38,8 та 39,9 гривні за долар та між 41 та 43 гривні за євро.

У підсумку, зазначено, що на фінансовому ринку України діє режим керованої гнучкості, де курс долара не встановлюється прямо, але активно контролюється Національним банком України через своєчасні втручання. Відзначено, що коливання курсу визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Прогнозується, що можливі зміни курсу будуть переважно ситуативними, а різниця між курсами купівлі та продажу буде залежати від типу установи. Відповідно до аналізу, рівень курсу долара може залишатися стабільним на рівні між 38,5 та 39,25 гривні за долар на міжбанковому ринку та між 38,8 та 39,9 гривні за долар на готівковому ринку.

Законопроєкт пропонує певні зміни у підході до розгляду справ, пов'язаних з корупційними правопорушеннями. Він передбачає альтернативні механізми вирішення таких справ за певних умов, включаючи відшкодування завданої шкоди та сплату штрафу.

Замість відвертих відповідей на питання журналістів – відверта агресія. Медійники прибули на Прикарпаття, щоб зокрема розпитати чиновника стосовно задекларованих ним статків та можливих бізнес-зв’язків.

Згідно з інсайдерською інформацією, яку редакція отримала з власних джерел, щочетверга по вечорам Саїв начебто проводить “робочі зустрічі” з керівниками районів у цьому закладі в селі Дзвиняч.

Крім того, навесні цього року Сергій Степанович опублікував власну декларацію про доходи у 2023 році. З цього документу стало відомо, що у власності начальника міграційної служби Прикарпаття перебуває домоволодіння з земельною ділянкою у селі Дзвиняч та причіп “Дністер”.

А от дружина посадовця Богдана Саїв задекларувала понад мільйон гривень доходу від підприємницької діяльності, 756 тис. грн. зарплати у ТОВ “С-Капітель”, 235 тис. грн виплат від “Прикарпатенерготрейду” та майже 720 тис грн. доходу від надання в оренду землі. Крім того, у власності Богдани Саїв – 8 земельних ділянок, 4 квартири, 2 будинки, а також приміщення торгового комплексу, виробничі будівлі та нежитлові приміщення.

Приїхавши до ресторану, журналісти СтопКору зафіксували на відео, як Сергій Саїв прибув туди на автомобілі Tesla, який відсутній у його офіційній декларації.

З машини чиновник вийшов із великим стосом паперів у руках. Примітно, що згідно з платіжним документом (чеком), заклад імовірно належить сину начальника ДМС Прикарпаття (Саїв О.С.). Однак сам держслужбовець заявив журналістам, що начебто не знає, хто є власником “Рульки”.

Ба більше, побачивши знімальну групу, Сергій Степанович почав ховатися від репортерів, а потім раптово накинувся на медійників та вибив з рук оператора камеру, яка перестала працювати після його удару.

“Наша група працювала згідно редакційного завдання. Хотіли поставити пану Саїву декілька запитань – насамперед стосовно його чималої нерухомості. А також щодо щотижневих зібрань у цьому ресторані його підлеглих. Застали Сергія Степановича у закладі під час робочого дня. На початку розмови ми представились, показали посвідчення та мікрофон з надписом назви нашого медіа. На що він агресивно відреагував, здійснивши напад і вдаривши камеру, що є перешкоджанням законній професійній діяльності журналіста“, – розповів з місця подій кореспондент Ігор Доценко.

Наразі до місця інциденту прибула викликана стопкорівцями група поліції. Сам Сергій Саїв переховувався в ресторані. Правоохоронці з відділення поліції №2 (смт. Богородчани) Івано-Франківського районного управління поліції ГУ Нацполіції в Івано-Франківській області прийняли і зареєстрували під номером ЄО 2288 від 18.07.24 року заяву за фактом вчинення нападу на журналістів.

Ми продовжимо ретельно стежити за перебігом подій у справі, а команда СтопКору вже готує до ефіру розслідування щодо діяльності пана Саїва.