За $3000 чоловіки уникали мобілізації через фальшиві записи в «Оберіг»

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Дивна заява Шмигаля про те, що 98% повісток надсилають людям, які не працевлаштовані і не платять податки. Адже, це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Але мене вражає ось що.

Спершу уряд посилив транзакційне навантаження на бізнес, взявши на нього відповідальність за мобілізаційні процедури: вручення повісток, доставку співробітників у ТЦК. Це закономірно призвело до масового звільнення людей з офіційного місця роботи і переведення їх у тінь (з припиненням нарахування податків на зарплату, яку почали платити в конвертах).

Кількість таких людей загалом по країні становила сотні тисяч.

Тепер прем’єр говорить про те, що повістки розсилають тим, хто офіційно не працевлаштований….

Тобто уряд спершу загнав людей у тінь, а тепер пробує їх звідти “дістати” за допомогою повісток.

А навіщо було змушувати бізнес модерувати вручення повісток? Це ж не радянські державні підприємства.

Декомунізація у нас пройшла лише у вигляді знесення пам’ятників, але не в умах чиновників та їхньому ставленні до людей. Людей і бізнес досі розглядають як “ресурс”, яким потрібно “управляти”. Моделі соціального діалогу, людиноцентричної політики у нас досі — зі сфери фантастики.

Наприклад, бізнесу потрібно пам’ятники ставити за те, що в такій ситуації він зберігає робочі місця і платить податки. А не навантажувати його не властивими йому функціями, і до того ж протиприродними.

Тому що якщо бізнесу потрібен співробітник, він переведе його в тінь, але збереже.

Тому всі дії уряду в цьому плані — це моторошне шарахання з боку в бік.

То максимально натиснути на офіційний ринок праці, то на тіньовий.

В уряді взагалі розуміють, що вони роблять?

Питання призначення нового Генерального прокурора України є одним із ключових процесів у системі правоохоронних органів держави. Цей процес привертає значну увагу як з боку правничої спільноти, так і громадянського суспільства, оскільки посада Генерального прокурора має визначальний вплив на функціонування всієї правоохоронної системи країни.

За інформацією наших джерел ключовими кандидатами на посаду Генпрокурора були Олег Кіпер, на той час прокурор Києва, та Олексій Хоменко — перший заступник Андрія Костіна. Однак обидва досі не змогли здобути остаточну перемогу в цій гонці.

Олег Кіпер перебуває під постійним тиском медійних атак, інтенсивність яких зростає щоразу, коли обговорення кандидатів на посаду Генпрокурора входить у вирішальну фазу.

Нам стало відомо, що Олексій Хоменко, зі свого боку, неодноразово відвідував США та був у кількох кроках від призначення, однак щоразу ситуація змінювалася буквально в останній момент.

Також серед претендентів розглядався Олексій Сухачов, директор ДБР, однак його кандидатура ніколи не розглядалася серйозно, попри його готовність виконувати будь-які накази задля отримання посади.

Джерела повідомляють, що зараз кількість претендентів на посаду Генпрокурора зросла. Серед них виділяється Руслан Кравченко, 1990 року народження, голова Військової адміністрації Київської області. За інформацією з кулуарів, Президент Володимир Зеленський до нього прихильний, що робить його сильним кандидатом.

Ще одним серйозним претендентом є заступник Генерального прокурора Антон Войтенко, 1984 року народження. За чутками, його підтримує “крила силовиків”, що додає йому ваги у внутрішній конкуренції.

Таким чином, на даний момент реальних претендентів на посаду Генпрокурора четверо: Олег Кіпер, Олексій Хоменко, Руслан Кравченко та Антон Войтенко.

Попри інтенсивні обговорення й активну боротьбу за посаду, на сайті Офісу Генерального прокурора Андрій Костін усе ще зазначений як чинний Генпрокурор. Хоча його відставка вже оголошена, остаточного призначення нового Генерального прокурора поки не відбулося.

З урахуванням складності політичних домовленостей та внутрішніх інтриг, нове призначення навряд чи відбудеться до “умовного 5 листопада”.