Зеленський змінює плани через загрозу Російської агресії: скасування візиту до Іспанії та Португалії

Колишній директор департаменту Національного банку України з реєстраційних питань і ліцензування Олександр Завадецький подав документи на участь у конкурсі на посаду голови Державної судової адміністрації. Журналісти, проаналізувавши його декларацію, з’ясували, якими статками володіє кандидат та якою є майнова ситуація його родини.

У декларації зазначено, що сім’я Завадецького складається з дружини Галини та трьох дітей – Єлизавети, Марії та Павла. Усі вони зареєстровані у селі Нове Боярської громади Київської області. Серед об’єктів, задекларованих родиною, є житлова та нежитлова нерухомість, земельні ділянки, а також транспортні засоби.

Завадецький задекларував три об’єкти нерухомості загальною вартістю понад 4,2 млн грн:

земельну ділянку площею 800 м² у с. Нове (201 тис. грн),

житловий будинок площею 167,3 м² у цьому ж селі (1,3 млн грн),

квартиру в Києві площею 55,4 м² (2,76 млн грн).

Серед коштовностей – два люксові годинники: Vacheron Constantin з білого золота та Rolex зі сталі та жовтого золота. Обидва були придбані ще до запровадження електронного декларування.

У автопарку юриста – Infiniti QX80 2015 року випуску, вартістю 2,5 млн грн на момент придбання.

Також Завадецький володіє корпоративними правами:

100% у ТОВ “Бюро проєктів ’Сфера’”,

100% в Адвокатському бюро “Офіс Олександра Завадецького”,

пакетом акцій ВАТ “Корюківська фабрика технічних паперів”.

Його сім’я у 2024 році задекларувала 828 тис. грн доходу, отриманого виключно у вигляді дивідендів від адвокатського бюро.

З грошових активів вказано 487 тис. грн готівкою та 16,5 тис. доларів на банківських рахунках.

Таким чином, кандидат на посаду голови ДСА демонструє чималі активи та стабільний дохід від приватної юридичної практики.

В Житомирі Корольовський районний суд виніс рішення у справі про ухилення від виконання батьківських обов’язків. Чоловіка визнано винним після того, як його неповнолітня донька була виявлена в громадському місці у стані алкогольного сп’яніння. Інцидент стався 27 листопада 2025 року, коли поліція під час рейду виявила групу з чотирьох дівчат, серед яких була 13-річна донька обвинуваченого.

Усі неповнолітні мали явні ознаки алкогольного сп’яніння та неадекватну, зухвалу поведінку. Під час перевірки, поліцейські з'ясували, що діти перебували на вулиці близько 22-ї години вечора без нагляду дорослих. Наймолодша серед них, яка виявилася дочкою обвинуваченого, навіть не змогла пояснити, як потрапила до цього місця, оскільки була сильно п’яною.

Суду були надані протокол про адміністративне правопорушення, рапорт інспектора сектору ювенальної превенції, довідка про результати розгляду рапорту та письмові пояснення батька і дитини. Сам чоловік визнав свою провину та погодився на розгляд справи без його участі.

Оцінивши всі докази, суд дійшов висновку, що батько не забезпечив належні умови виховання та контролю за поведінкою малолітньої дитини, що утворює склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Водночас суд врахував характер правопорушення, визнання вини, відсутність обтяжувальних обставин і особу правопорушника, тому обмежився адміністративним стягненням у виді попередження, без штрафу.

Крім того, суд стягнув судовий збір у розмірі 665,60 грн на користь держави.

Формально Віктор Шакірзян займає посаду секретаря Рівненської міської ради, однак у реальності саме він виконує функції очільника міста, ухвалюючи ключові управлінські рішення без прямого мандата від виборців. Не перемігши на жодних загальноміських виборах, Шакірзян опинився на вершині міської влади завдяки процедурним механізмам та внутрішнім домовленостям, що викликає дедалі більше запитань у громадськості.

Його шлях у владу важко назвати класичною політичною кар’єрою з відкритою конкуренцією та виборчими кампаніями. Натомість він виглядає як добре вибудувана управлінсько-бізнесова модель, у якій тісно переплелися інтереси міського адміністрування, забудови та контролю над фінансовими потоками. Така конфігурація дозволяє концентрувати вплив без необхідності публічної електоральної підтримки.

У 2020 році Шакірзян спробував стати мером, але програв вибори Олександру Третяку. Втім, поразка не стала політичним завершенням. Він отримав посаду секретаря міськради — формально другорядну, але стратегічно ключову. За законом саме секретар у разі відсутності або відставки мера автоматично виконує його обов’язки. Після відходу Третяка ця норма фактично відкрила Шакірзяну шлях до керівництва містом без нових виборів.

Паралельно змінилася структура власності його бізнесу. Компанії, які раніше пов’язували з Шакірзяном, були переписані на родичів і близьке оточення: сестру, батька, сина та партнерів. Формально посадовець більше не має відношення до комерційної діяльності. Проте саме ці підприємства або пов’язані з ними структури продовжили отримувати підряди за бюджетні кошти.

Ключовим гравцем у тендерах стало ТОВ «Адамантбуд». Із 2021 року компанія отримала контрактів більш ніж на 142 мільйони гривень — від ремонту доріг і шкіл до облаштування укриттів та адміністративних приміщень. При цьому фірма використовує техніку й ресурси підприємств із кола, яке раніше пов’язували з Шакірзяном. У штаті працюють його родичі, а в документах фігурують спільні контакти та кошторисники.

Антимонопольний комітет встановив ознаки змови між «Адамантбудом» і компаніями з цього ж середовища. Наприкінці 2024 року їх внесли до переліку порушників, заборонивши участь у закупівлях на три роки та наклавши штраф понад 1,2 мільйона гривень.

Показовою стала історія з ремонтом у будівлі виконкому на Соборній. Депутатам пояснювали необхідність термінової заміни труб із витратами «до мільйона гривень», однак документація передбачала повноцінний капітальний ремонт санвузлів. Проєкт підготували заздалегідь, а на тендер вийшла лише одна новостворена компанія. У підсумку вартість робіт зросла до понад трьох мільйонів гривень.

Запитання виникають і до особистих активів посадовця. Будинок площею понад 300 квадратних метрів та земельну ділянку в деклараціях оцінювали в суми, що суттєво відрізнялися — від десятків тисяч гривень до мільйонів. Після публічної уваги оцінка різко зросла. При цьому нерухомість неодноразово переоформлювалася на інших осіб, хоча сам Шакірзян продовжує там проживати.

У результаті вимальовується модель, за якої політична посада забезпечує адміністративний контроль, а бізнес — фінансову основу. Формально закон не порушується: власники змінені, тендери проведені, рішення ухвалені колегіально. Фактично ж управління містом і бюджетними потоками концентрується в одному колі осіб. І доки ця система працює, реальна конкуренція за вплив на Рівне залишається мінімальною.