Земельна афера на мільярд: НАБУ викрило схему з квартирами для чиновників

У Харкові викрито складну корупційну схему, у яку були залучені колишній керівник обласної прокуратури та нинішній прокурор Олександр Фільчаков. За інформацією міжнародного детективного бюро Absolution, посадовець сприяв бізнесмену Ярославу Костенку, відомому своїми зв’язками у правоохоронних структурах, у придбанні державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації».

Підприємство розташоване за адресою провулок Кузнечний, 2, 4/6, і має у своєму користуванні земельну ділянку площею 9062 квадратних метри. Щорічна сума земельного податку на цю ділянку складає приблизно 1,77 мільйона гривень. До складу єдиного майнового комплексу підприємства входять виробничі та адміністративні приміщення, а також сучасні лабораторії, що дозволяють здійснювати комплексні науково-дослідні роботи в сфері автоматизації.

За даними розслідування, Костенко звернувся до Фільчакова з проханням допомогти у викупі інституту через Регіональне відділення Фонду держмайна України в Харківській області, яким керував Дмитро Безпалов. Саме він, за словами свідків, отримував дзвінки від Фільчакова з наполегливими проханнями “підтримати” потрібне рішення.

Після кількох контактів і погоджень підприємство було продане ТОВ «Девелоп груп», власником якого є Костенко. Вартість викупу становила 34,82 мільйона гривень — лише на 400 тисяч більше стартової ціни. Участь у конкурсі взяла лише одна компанія, що може свідчити про попередньо узгоджену угоду.

Фактично, за незначну доплату бізнесмен отримав контроль над держпідприємством із цінною землею та майном у самому центрі Харкова. Розслідувачі вказують на можливі ознаки зловживання владою, конфлікт інтересів та потенційну корупційну складову у діях посадовців прокуратури й Фонду держмайна.

Наразі деталі угоди перевіряються, а журналісти Absolution передали матеріали до антикорупційних органів.

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Через аукціон продали 245 заправок за 695,9 млн грн, 17 млн доларів або ж менш як 70 тисяч доларів за одну заправку, що, за оцінками операторів ринку, вельми недорого.

Ціна покупки на аукціоні виявилася вищою за стартову лише на 0,3%.

Покупцем стала компанія «Макс енерго Ресурс» Ігоря Супруненка, яку ЗМІ називають «маловідомою». На ринку про таку компанію мало хто чув.

Супруненко розповів, що почав займатися імпортом палива після вторгнення РФ, коли ринок перебудувався на поставки з Європи. Стверджує, що працює з партнерами сам, в олігархічні групи не входить.

За його словами, вони купили заправки Коломойського з метою розвитку мережі.

За його словами, в найближчі півроку планується запустити до 60 заправок, потім ще стільки ж.