Зміна міжнародної підтримки України: Європа бере на себе лідерство

Після численних обговорень та дебатів, уряд України прийняв офіційне рішення щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища. Згідно з цим рішенням, меморіальний комплекс буде споруджено біля села Гатне Фастівського району, що знаходиться в непосредній близькості від Києва. Планується, що на цій території буде відведено простір для військового кладовища, а також зведено необхідні ритуальні споруди, включаючи колумбарії та крематорій. Крім того, у майбутньому тут буде створений музей та парк, де будуть висаджені "дерева пам'яті". Перші поховання загиблих на меморіальному кладовищі заплановані до кінця 2024 року, і будівництво планується завершити протягом наступних років.

Раніше були протести та незгоди щодо розміщення меморіального комплексу у столиці, особливо з боку екологів та місцевих мешканців. У зв'язку з цим, ВВС України провели додаткові дослідження, щоб визначити, чи не виникне подібна ситуація у Фастівському районі.

Ідея створення національного військового меморіального кладовища виникла ще у 2011 році, коли парламент прийняв відповідний закон. Тодішні мотиви були обумовлені відсутністю місць для поховань ветеранів та учасників війн у столиці та інших містах. З початком російської агресії у 2014 році влада знову звернулася до цієї ідеї і розробила "План заходів з увічнення пам'яті захисників України". Проте лише у 2022 році почали активно шукати місце для меморіального комплексу. Уряд Києва, виконуючи доручення уряду країни, виділив земельну ділянку урочища "Лиса Гора" у Голосіївському районі Києва для будівництва. Проте таке рішення спровокувало протести громадських організацій, переважно екологічних, які підкреслювали, що урочище є національним природним комплексом зі складним рельєфом і не може бути місцем поховань загиблих. Після відмови від "Лисої гори", Верховна Рада у травні минулого року проголосувала за створення меморіального кладовища біля селища Биківня, що розташоване неподалік від Києва. Однак у заповіднику "Биківнянські могили" було зазначено, що це неможливо через можливість наявності недосліджених поховань жертв сталінських репресій.

Після численних обговорень і дебатів громадські організації запропонували декілька альтернативних варіантів для розміщення Національного військового меморіального кладовища. Серед них були Співоче поле у Печерському ландшафтному парку, пустир на Виставковому центрі (колишня ВДНГ) та пустир біля Берківецького кладовища. Проте уряд вирішив розглядати варіанти за межами Києва, оскільки в столиці не вдалося знайти ділянку, що задовольняла б вимоги для будівництва великого меморіалу.

Заступник директора державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" Ярослав Старущенко повідомив, що рішення про виділення землі було ухвалено Київською обласною військовою адміністрацією, оскільки ділянка належить до державної власності. Попередньо відбулися зустрічі з представниками громадськості та старостами сусідніх сіл, які були повністю проінформовані про плани щодо меморіалу. Таким чином, конфлікт з Гатненською територіальною громадою у зв’язку із будівництвом кладовища вважається малоймовірним.

Ділянка для меморіалу знаходиться за межами населеного пункту і складається з частини лісу вздовж траси на Київ. Крім того, крематорій буде зведений відповідно до європейських стандартів і буде розташований на достатній відстані від сіл, щоб уникнути негативного впливу на екологію.

Меморіальний комплекс займатиме площу 267 гектарів землі. Будівництво всіх об’єктів триватиме кілька років, але вже у цьому році планується розпочати поховання загиблих. Усі поховані матимуть військові почести, а їхні могили будуть стандартизовані, дотримуючись принципів, засвідчених у всесвітньо відомих військових кладовищах, як, наприклад, Арлінгтонському кладовищу.

Утримання меморіального комплексу та догляд за могилами буде здійснюватися виключно за рахунок держави. Родини загиблих матимуть змогу відчувати спокій, знаючи, що могили їхніх близьких будуть доглянуті.

Багато родичів загиблих можуть не згодитися на перенесення могил на меморіальне кладовище, проте всі вони будуть вшановані у меморіалі.

У рамках Національного кладовища планується створення музейного комплексу, який стане своєрідною ареною пам'яті, де кожне ім'я героя матиме своє значення. Тут будуть встановлені меморіальні таблички з іменами всіх без винятку героїв – тих, хто спочиває на цій священній землі, а також тих, чий прах розвіяний над Дніпром. У цьому музейному комплексі кожна історія, кожна подія, кожна жертва буде відтворена з уважністю та повагою. На стінах музею буде відображено життєві шляхи героїв, їхні вчинки та подвиги, щоб кожен відвідувач міг відчути дух національної гордості та пам'яті. Цей музей стане символом вічного вшанування і пам'яті усіх тих, хто віддав своє життя за майбутнє нашої країни.

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити наступні висновки:

• Розміщення Національного військового меморіального кладовища виявилося складним та багатогранним процесом, що включав у себе численні обговорення та альтернативні пропозиції щодо його місця розташування.

• Уряд взяв на себе відповідальність за знаходження місця для меморіального кладовища за межами столиці, оскільки в Києві не вдалося знайти відповідну ділянку.

• Плани на майбутнє включають створення музейного комплексу на території кладовища, що стане місцем вшанування та пам'яті всіх героїв без винятку, які віддали своє життя за Україну.

• Процес будівництва меморіального комплексу та музейного комплексу відбуватиметься з урахуванням найвищих стандартів, а утримання кладовища та догляд за могилами буде забезпечено за рахунок держави.

• Проведення цього проекту свідчить про важливість вшанування пам'яті загиблих та створення адекватного середовища для вічної пам'яті про подвиги українських героїв.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Олександр Сергієнко є адвокатом колишнього нардепа Олександра Онищенка та проходить як обвинувачуваний разом з ним у “газовій” справі, яку розслідує НАБУ.

Сергієнко заявив, що під час його затримання співробітниками НАБУ він зазнав травм – забоїв грудей, рук і носа, що було зафіксовано під час його прибуття до слідчого ізолятора. Наступного дня суд постановив провести розслідування за фактом цих травм. НАБУ розпочало розслідування, однак у березні 2017 року його було припинено на підставі відсутності складу злочину. Сергієнко спробував оскаржити це рішення, але суд відхилив його скаргу через порушення строку подання апеляції.

ЄСПЛ визнав численні помилки та порушення прав адвокатів з боку НАБУ на етапі досудового розслідування.

“Зокрема, ЄСПЛ дійшов висновку, що Сергієнко зазнав жорстокого поводження, яке було класифіковано як нелюдське та таке, що принижує гідність”, – зазначили в комітеті.

Крім того, суд встановив, що розслідування за фактом жорстокого поводження із заявником не відповідало вимогам незалежності. Розслідування велося тим самим органом, який був безпосередньо залучений в інцидент, тобто НАБУ, що порушує принцип незалежності розслідування.

Таким чином, ЄСПЛ, розглянувши справу, встановив, що права Сергієнка було порушено, і зобов’язав Україну виплатити йому компенсацію в розмірі 15 тисяч євро.

Як вважають адвокати Онищенка, це рішення може серйозно вдарити по всій “газовій справі”, адже рішенням ЄСПЛ встановлено грубі порушення детективів на етапі досудового розслідування, а також численні зловживання і порушення прав як фігурантів, так і адвокатів.

Після таких рішень міжнародних судів, які фіксують порушення прав людини з боку українських антикорупційних органів, постають питання про те, чи можна вважати ефективною боротьбу з корупцією і чи варта ця боротьба таких грошей?

Останнім часом у громадськості назбиралося багато запитань щодо роботи детективів НАБУ. Зокрема, нерідко лунають заяви про втрату незалежності антикорупційних органів в Україні. Про це, у тому числі, заявляв нещодавно звільнений перший заступник директора бюро Гізо Углава. Він неодноразово натякав на те, що рішення в НАБУ ухвалюються під впливом зовнішніх чинників, а не на основі закону. Серед осіб та інституцій, які на його думку, чинили цей тиск були названі активісти Центру протидії корупції (ЦПК) та голова Комітету ВР з питань антикорупційної політики, яка, як зазначив Углава, працювала раніше в ЦПК.

Углава неодноразово підкреслював, що дії проти нього свідчать про серйозні проблеми в процесі розслідування НАБУ, які орієнтовані на досягнення зовнішніх цілей, а не на встановлення істини.

Таку ж думку підтримують і адвокати, які також заявляли, що реальна ціль антикорупціонерів перетворилася з боротьби з корупцією на тиск на певних державних службовців для досягнення “зовнішніх” цілей.

До того ж правозахисники б’ють на сполох через систематичні порушення з боку детективів НАБУ та прокурорів САП презумпції невинуватості.

Це зафіксували, зокрема, і в Тіньовому звіті до розділу 23 “Правосуддя та фундаментальні права” Звіту Європейської комісії щодо України за 2023 рік, підготовленому коаліцією громадських організацій. Згідно з документом, у низці судових справ судді фіксували порушення принципу презумпції невинуватості з боку детективів НАБУ, які в публічних коментарях і інтерв’ю фактично “призначали” фігурантів винними.

Нерідко гучні звинувачення топ чиновників з боку НАБУ в результаті завершуються виправдальними вироками. Прикладом є справа ексміністра Володимира Омеляна. Його звинуватили у втратах бюджету через зменшення портових зборів, які він запровадив. Але у суді всі аргументи детективів та прокурорів САП були вщент розбиті як нікчемні. До речі, жодних публічних вибачень перед Омеляном та покарання за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності ані детективи НАБУ, ані прокурори САП не понесли.

Схожа історія може повторитися з ексміністром Миколою Сольським, якого у травні звинуватили у привласненні землі у Сумській області на користь бійців АТО. Цій історії вже вісім років, розумні терміни слідства вичерпані, проте детективи вирішили заявити про це лише цьогоріч. До того ж у той момент, коли Сольський досяг результатів у перемовинах з поляками щодо експорту агропродукції.

Втім, наявні у публічному доступі матеріали свідчать про сумнівні докази детективів, що засвідчив експертний висновок маніпуляції з експертизами у цій справі. Одну з них вони намагалися “злити” і анулювати через суд – ймовірно через те, що така експертиза свідчила про невинуватість ексміністра.