Боротьба під вогнем: Реконструкція за мільярди для Найєма та Кубракова

У ніч на території Сумської та Полтавської областей сталося ряд вибухів, які є результатом атаки дронів, запущених окупаційними силами. Українські Повітряні Сили успішно знищили всі 24 ударні дрони типу "Shahed-131/136", які були випущені ворогом з районів Приморсько-Ахтарська та Курська, а також тимчасово окупованого Криму. Захисні дії були успішними у шести областях: Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Сумській та Одеській. На території Сумщини було знищено сім дронів противника. Під час атаки окупанти також вразили енергетичну інфраструктуру, що призвело до повного відключення електропостачання у місті Суми. Однак енергетикам вдалося відновити електропостачання у Сумському, Роменському та Охтирському районах. Цей стан триває вже майже три місяці, коли основними мішенями дронових атак стають енергетичні об'єкти. Російські сили намагаються послабити забезпечення української армії перед очікуваним наступом. Наступним кроком влади є введення графіку обмежень електроенергії по всій країні, який передбачає годинні відключення для промислових та побутових споживачів з 00:00 до 07:00 та з 18:00 до 24:00, за умови збільшення споживання електроенергії.

Атаки дронів, запущених окупаційними силами, стали серйозним викликом для української оборони на територіях Сумської та Полтавської областей.Українські Повітряні Сили виявили високу ефективність у знищенні ворожих дронів типу "Shahed-131/136".Після атаки було зафіксовано пошкодження енергетичної інфраструктури, що призвело до тимчасового відключення електропостачання у місті Суми.Зусилля енергетиків призвели до відновлення електропостачання в деяких районах, але загальна ситуація залишається напруженою.На тлі посилення дронових атак, влада вводить графік обмежень електроенергії для забезпечення ефективного функціонування країни та підтримки оборонної діяльності.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Після того як арбітр Мохаммед Аль-Хакім показав червону картку, кияни залишилися в меншості і зазнали поразки, пропустивши чотири голи. Один із користувачів Telegram-каналу Мирослави запитав, як можна стрибати на суперника двома ногами, що викликало у неї сплеск агресії. У відповідь Мирослава обматюкувала коментатора і всіх, хто критикував її чоловіка.

“Вася йде на х** і кожен, хто про мого чоловіка хоча б слово криве скаже. Все, я в коментарі не заходжу, тому що є велике бажання кожному ‘експерту’ написати те саме, що й Васі. Ох, с*ка, вони мене всі зараз дратують! Звідки у людей стільки жовчі?” – написала Мирослава.

Після інциденту, що розгорівся в пресі, Мирослава закрила доступ до свого Telegram-каналу.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.