Точка зору

Обов'язковий транспортний податок для власників авто в Україні у 2024 році: розміри, умови та особливості оподаткування

Українська система оподаткування автомобілів: порядок сплати транспортного податку у 2024 році

Дотримання правил та порядку сплати транспортного податку в Україні: що необхідно знати власникам авто

Чинне податкове законодавство в Україні встановлює ряд обов’язків для платників податків, які мають автомобілі, що підпадають під оподаткування. Одним із таких обов’язків є подання органу контролю відомостей про зміну місця проживання протягом місяця з дня виникнення змін. Це може бути зроблено шляхом подання відповідної заяви за формою 5ДР. Важливо зауважити, що у випадку невиконання цього обов’язку, податкове повідомлення-рішення вважатиметься правомірно врученим за попереднім місцем реєстрації особи.

Для фізичних осіб, що мають легкові автомобілі, обов’язок сплатити транспортний податок виникає протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Зокрема, якщо авто було придбано посередині року, оподаткування здійснюється пропорційно до кількості місяців до кінця року, починаючи з місяця, коли виникло право власності на автомобіль.

Щодо юридичних осіб, вони повинні самостійно розраховувати та сплачувати авансові внески щокварталу, до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом. Такі внески відображаються у річній податковій декларації. Якщо автомобіль придбано та продано протягом одного місяця, обов’язок подання декларації та сплати податку не виникає.

Також важливо зазначити, що у в

У випадку, якщо платник податків самостійно сплачує податок, але з порушенням встановлених строків, на нього буде застосовано штраф у розмірі 5% від погашеної суми податкового боргу у випадку затримки сплати до 30 календарних днів включно після останнього дня строку сплати грошового зобов'язання. У разі затримки на понад 30 календарних днів штраф становить 10% від погашеної суми податкового боргу. Крім того, при порушенні строків сплати податкових зобов'язань нараховується пеня за кожен календарний день прострочення, включаючи день погашення, у розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діє на кожний такий день.

У вищезазначеній статті відображено важливі аспекти щодо сплати транспортного податку в Україні та супроводжуючих цей процес правових норм. На платників податків покладається обов'язок своєчасно подавати інформацію щодо зміни свого місця проживання та вчасно сплачувати податок. В разі порушення встановлених строків сплати податку передбачені штрафи та пеня, що мають стимулювати вчасну та дисципліновану сплату податків. Такі норми спрямовані на забезпечення ефективної роботи податкової системи та збільшення надходжень до бюджету країни. Важливою є також правомірність застосування штрафів та пені у разі невиконання податкових обов'язків, що забезпечує рівність перед законом та відповідність законодавству України.

Український блогер Юрій Богданов рішуче протистоїть поширенню настроїв, які виникають в Україні, щодо того, що саме українці відповідальні за напад Росії. Він чітко розуміє, що є дві фундаментальні причини агресії з боку Кремля, і вони ніяк не пов'язані з українцями. Богданов акцентує увагу на тому, що поширення маніпуляцій у соцмережах стосовно вини українців у війні лише сприяє дезінформації. Він підкреслює, що основними мотивами російської агресії є бажання збільшити вплив і контроль над територією, а також уникнути небажаних змін у політичному ландшафті. Богданов закликає не допускати віктимблеймінгу та не піддаватися на спроби змішати вину за конфлікт на національних чи культурних ґрунтах. Він закликає зосередитися на реальних причинах конфлікту, а саме на стратегічних інтересах Росії та збереженні миру і стабільності в регіоні.

На думку Юрія Богданова, існують дві основні причини агресії Росії проти України, які не пов'язані з українським народом.Маніпуляції в соцмережах щодо вини українців у конфлікті слід розглядати як спробу дезінформації та відвернення від реальних причин конфлікту.Віктимблеймінг, або приписування вини за страждання жертві, є шкідливою практикою, яку потрібно уникати.Зосередження на реальних причинах конфлікту, таких як стратегічні інтереси Росії та збереження миру і стабільності в регіоні, є ключем до розуміння та вирішення ситуації.

Дійсно, заморожування війни з Росією стає все більш ймовірним сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українське суспільство тепер стає перед важливим завданням — проаналізувати й оцінити цей сценарій, визначити його прийнятність та обговорити можливі поступки в такому випадку.

У своїх аналізах щодо можливих сценаріїв на 2024-2025 роки, я чітко підкреслював, що інерційний сценарій, тобто той, яким зараз розвивається ситуація, є найгіршим для України. Це сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки і внаслідок цього, значною втратою здатності протистояти. Проте, найімовірнішим сценарієм я називав не саме цей. Це відносно нестандартна ситуація, оскільки зазвичай інерційний сценарій є найбільш ймовірним. Але за умови дії потужних сил, що прагнуть змінити хід подій та перейти на кращий сценарій, інерційний сценарій втрачає ймовірність. І саме таку ситуацію ми спостерігаємо зараз. Найбільш ймовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який ще нещодавно виглядав малоймовірним. Адже як саме проти замороження війни були спрямовані як українське суспільство, так і сам Путін, який обрав сценарій війни на виснаження.

Пройшло лише три місяці, і вже зараз можна відчути в повітрі наявність другого сценарію. Хоча він і залишається неприйнятним як для українського суспільства, так і для російського керівництва, але водночас він дуже важливий для Америки та Європи. Замороження війни необхідне європейській індустрії для збільшення оборонної потужності. Це також необхідно для європейських лідерів, щоб підготувати свої суспільства до можливих змін. Такий сценарій вигідний Байдену для його іміджу миротворця, тоді як Трамп може використовувати його для критики Байдена та вирівнювання невдач, спричинених неефективною міжпартійною боротьбою. Водночас цей сценарій дуже важливий для всіх українських політиків, які сподіваються на перемогу на майбутніх виборах.

Але обидва головні противники цього сценарію також не впевнені в своїй позиції. Українське суспільство в цілому не готове прийняти категоричну необхідність мобілізації. Політики зволікають з прийняттям важливих рішень, і ми не бачимо значного тиску суспільства для прискорення цього процесу. Також слід зазначити, що люди, які перебувають на передовій, не є безмежно міцними чи стійкими, і навіть голос мільйонів їхніх родичів не почути в рамках загального марафону. Те саме можна сказати і про Путіна, який, незважаючи на продовжену агресивну риторику, видає суперечливі сигнали. Ми не маємо достатньої інформації про реаль

Під цією складною картинкою стоїть Китай. Навіть у своїй стратегії виграшу він має відведене місце для будь-яких варіантів розвитку чи завершення конфлікту, проте нам не відомо, чи не вважає Китай перемогу через перемир'я більш привабливою. Ймовірно, що так, оскільки країна зіткнулася з економічними проблемами, вирішення яких ускладнює військовий конфлікт.

Варто згадати, що сценарій замороження війни передбачає другу фазу агресії через певний період часу після відновлення Росією своїх здатностей та аналізу помилок першої фази. Це може призвести до ще більших руйнівних наслідків. Для того, щоб підготуватися до цього, Україна та Росія повинні активно готуватися до цієї фази — Україна з підтримкою Заходу, а Росія з підтримкою Китаю.

Проте успіх української підготовки залежатиме від результатів майбутніх виборів. Перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії та державних інститутів може уникнути другої фази війни, тоді як перемога популістів може призвести до недостатньої підготовки та втрати державності, що відповідає стратегічним цілям Путіна.

Отже, ймовірно, найближчим часом сторони будуть підштовхувати до замороження конфлікту, перемир'я та подібних заходів. Українському суспільству негайно потрібен відкритий та щирий діалог з трьох ключових питань:

• Чи прийнятне заморожування в умовах, коли Україні бракує зброї, мобілізація сповільнюється, є можливість проведення виборів, але існує ризик порушення перемир'я Росією та приходу до влади в США тих, хто налаштований на роззброєння України та Європи. Іншими словами, на користь кого працює час — нашу чи ворогів.

• Якщо відповідь на перше питання позитивна, то які межі необхідно встановити для збереження національних інтересів? Очевидно, що наявність таких меж необхідна, але також необхідно зрозуміти, що в непростих умовах деякі компроміси необхідні.

• Якщо відповідь на перше питання негативна, як уникнути поразки та забезпечити перемогу? Важливо розпочати цей діалог з обговорення того, що насправді означає перемога і поразка, а також з'ясувати, чи є загальне розуміння цих термінів у суспільстві.

У висновках можна зазначити наступне:

• Українське суспільство стоїть перед важливими виборами щодо подальшого розвитку ситуації з Росією. Необхідно активно обговорювати можливі варіанти виходу з конфлікту та їхні наслідки.

• Роль Китаю в контексті конфлікту також варто враховувати, оскільки він може мати великий вплив на подальші події.

• Необхідно провести відкритий та щирий діалог українського суспільства з трьох ключових питань: прийнятність замороження конфлікту, встановлення червоних ліній та підготовка до можливих наступних етапів конфлікту.

• Важливо зрозуміти, що перемога або поразка в конфлікті можуть мати різні форми, і необхідно знати, що саме має на увазі суспільство, говорячи про ці поняття.

Загальний висновок полягає в тому, що діалог та обговорення різних варіантів виходу з конфлікту є необхідними для забезпечення мирного та стабільного майбутнього для України.

Останні атаки на танки "Абрамс" підтверджують серйозну уразливість бронетехніки перед атаками дронів. Незважаючи на наявні технології захисту, Україна не поспішає їх впроваджувати. Це створює серйозні загрози для безпеки військових і бронетехніки, що знаходиться на передовій. Велика частина втрат танків і артилерії зумовлена атаками дронів, що використовуються як засоби для знищення цілей. Українські танки, а також артилерійські установки потребують ефективного захисту від таких атак, проте поки ця проблема залишається недооціненою. Важливо активізувати роботу з розробки та впровадження ефективних захисних конструкцій для бронетехніки, які дозволять зменшити втрати та зберегти військову потужність.

Наразі проблема захисту бронетехніки від атак дронів є актуальною та нагальною. Історія свідчить, що існують різноманітні рішення для захисту, але їх впровадження затримується. Ініціативи у цьому напрямку розробляються як на рівні військових підрозділів, так і за участю приватних компаній. Захист бронетехніки від дронів може зменшити втрати та підвищити ефективність у веденні бойових дій. Наразі в Україні існують прогресивні технології для цього, але їх потрібно активно впроваджувати та розвивати. Забезпечення бронетехніки надійним захистом є питанням життя і смерті для військових, тому вирішення цієї проблеми потребує негайних дій та системного підходу з боку військового керівництва.

Українські військові постійно стикаються з проблемою захисту бронетехніки від атак дронів, що стає загрозою для їхньої ефективності та безпеки. Незважаючи на наявність різних технологій та рішень у цьому напрямку, їх впровадження затримується. Важливо звернути увагу на досвід інших військових підрозділів та приватних компаній, які вже розробили ефективні заходи захисту. Наразі необхідно активно впроваджувати і розвивати існуючі технології для забезпечення безпеки бронетехніки, що допоможе у підвищенні ефективності ведення бойових дій та зменшенні втрат.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

Голосування національного відбору на Євробачення виявилося не лише важливим моментом для музичної сцени, але й уроком демократії для України. За словами аналітика Валерія Пекаря, цей процес показав нам неможливість використання "Дії" та подібних застосунків для реалізації критично важливих демократичних процедур. Участь у голосуванні принесла країні усвідомлення неможливості використання таких механізмів для вирішення важливих питань. Зазначається, що 62% українців визнали, що проведення виборів під час війни є неможливим з різних причин, як юридичних, так і технічних, соціальних та безпекових. Одним із виходів з цієї ситуації є перехід до інклюзивного процесу формування публічної політики, який включатиме широкий коло зацікавлених сторін. Це стає важливою умовою в умовах зниження легітимності влади та складностей з проведенням виборів під час конфлікту.

Висновки до цієї статті можуть бути наступними:

• Голосування національного відбору на Євробачення стало своєрідним уроком демократії для України, показавши неможливість використання "Дії" та схожих механізмів для проведення критично важливих демократичних процедур.

• Велика частина українців усвідомлює, що проведення виборів під час війни є неприпустимим з різних причин, що включають юридичні, технічні, соціальні та безпекові аспекти.

• Один із можливих виходів з цієї ситуації — перехід до інклюзивного процесу формування публічної політики, який враховуватиме думку різних зацікавлених сторін та сприятиме підвищенню легітимності влади.

• Важливо зрозуміти, що під час війни нелегітимна влада без довіри та авторитету, що приймає критично важливі рішення зачиненими дверима, не може бути прийнятною для нації.

Український громадський діяч і військовий Олег Симороз, ретельно проаналізувавши законопроєкт про мобілізацію, прийнятий Радою на першому читанні, приходить до висновку, що більшість положень у цьому документі — це лише марні слова. За інформацією УНІАН, він зазначив: "Я сподівався побачити у законопроєкті новаторські рішення, що могли б відновити довіру до системи. Але я побачив лише маніпуляції та обман. Наприклад, стосовно фінансового забезпечення військовослужбовців — Міноборони обіцяли додаткову винагороду у розмірі 30 тисяч гривень. Але у тексті законопроєкту я не знайшов жодної згадки про цю винагороду. Крім того, фінансове забезпечення у розмірі 20 тисяч гривень повинно супроводжуватися додатковою відзнакою за участь у бойових діях, це слід чітко врегулювати".

Симороз також висловив свої зауваження щодо процедури демобілізації українських військовослужбовців: "Ви подаєте рапорт, але поки ставка не приймає рішення стосовно конкретної категорії військовослужбовців, демобілізація не відбудеться. Фактично, це може зайняти більше, ніж 36 місяців. Крім того, процес повинен бути справедливим. Є різниця між начальником групи логістики в тилу і військовим, який знаходиться в окопі. Я пропонував, щоб безпосередня участь у бойових діях рахувалася як два дні".

Симороз також висловив свої сумніви стосовно "рівного військового обліку для всіх". У законопроєкті запропоновано позбавити держслужбовців і силовиків гарантованої відстрочки від служби в Збройних Силах. "У цьому документі все написано дуже хитро. Здається, що правоохоронців позбавлять права на відстрочку. Проте, аналізуючи, хто насправді є держслужбовцями, я зрозумів, що з 140 тисяч працівників Національної поліції лише 4 тисячі належать до категорії держслужбовців. Більшість з них — це жінки-діловоди. Слідчі, оперуповноважені, патрульні — всі вони не є держслужбовцями і зберігають право на відстрочку", — продовжує Симороз.

Правозахисник висловив і свої сумніви щодо "електронного кабінету призовника", куди згідно з документом, територіальні центри кваліфікації та військові комісаріати надсилатимуть електронні повістки: "Я радий, що уряд на 100% впевнений, що всі в нашій країні мають смартфони. Я б порадив їм зняти рожеві окуляри і подивитися навколо. Адже історії про витік інформації з 'Дія', а також проблеми з електронним голосуванням під час 'Євробачення' показали, що цифровізація не завжди працює на сто відсотків. Я не впевнений, що хочу довіряти свої дані такій системі". Правозахисник додає, що цифровізація не вирішить проблем корупції у системі, оскільки для цього потрібна реформа військкоматів.

Персональні дані обробляють інші установи, а не лише територіальні центри кваліфікації та військові комісаріати. Проте, те, що відбувається за зачиненими дверима військкоматів, це просто жахливо. Вас забирають телефони при вході, ви не можете вийти з приміщення без підпису уповноваженого працівника військкомату, у системі панує тотальна корупція, а співробітники не вміють адекватно спілкуватися з людьми. Замість воєнкомів давно пора було встановити цивільних менеджерів, фахівців з управління, психологів. І зробити весь процес абсолютно прозорим, а не приховувати за вухом державної таємниці. У нас є центри адміністративних послуг, і вони мають перетворитися на центри надання військових послуг. Громадяни повинні мати повну довіру до системи. Вони повинні бачити, що всі процеси відкриті і прозорі. Але, замість цього, коли ви заходите в військкомат, ваш телефон майже буквально вибивають із ваших рук", — додає він.

Зі свого боку, ми зауважимо, що терор територіальних центрів кваліфікації на вулицях країни вже повністю дискредитував ідею мобілізації та спричинив глибокий розкол і неприйняття дій військкоматів населенням. А в разі ухвалення законопроєкту про мобілізацію, Україну справді чекає тотальний контроль над чоловічим населенням. По суті, країна вводить нове кріпосне право, де у громадян будуть лише обов'язки і жодних прав.

У вищезгаданій статті відображено критичний погляд українського громадського діяча і військового Олега Симороза на законопроєкт про мобілізацію, який був ухвалений Радою в першому читанні. Він вказує на численні проблеми та недоліки у системі військового обліку, недостатню прозорість процесу мобілізації, та загрозу тотального контролю над чоловічим населенням в разі ухвалення даного закону. Зокрема, він висловлює обурення щодо тотальної корупції, яка панує у військкоматах, та вимагає переорганізації системи управління та забезпечення військових послуг шляхом впровадження цивільних менеджерів та збільшення прозорості та відкритості процесу. Висновки цієї статті вказують на необхідність ретельного перегляду та доопрацювання законопроєкту про мобілізацію з метою забезпечення захисту прав громадян та підвищення довіри до системи.