Чи підштовхне Трамп Україну до “замороження” війни

Ключові елементи військового обліку:

Нардеп від «Євросолідарності» Ірина Геращенко заявила, що це «відверте знущання» на тлі підняття податків, мізерних зарплат у бюджетній сфері та браку грошей на армію.

«Усю соціальну сферу утримують наші партнери, і це не триватиме вічно… Ми просимо гранти, кредити і допомогу по всьому світу, і ці кредити десятиліттями будуть віддавати ще наші діти й онуки. І в цей час чергова Зе- тисяча? Really?» – пише Геращенко.

Її однопартієць Володимир Ар’єв припустив, що «соціологія у влади настільки погана, що треба вдаватися до банального підкупу громадян, особливо охочої до шари частини населення».

«Крок 1: забрати в людей тисячі гривень із зарплат підвищенням податків, пояснюючи потребами армії. Крок 2: віддати тисячу з панського плеча президентської милості. Крок 3: розповісти в телемарафоні про те, як Зеленський піклується про народ», – пише Ар’єв.

Він також очікує стрибок інфляції через додаткову емісію грошей на ці цілі – за заявою Ар’єва, влада може додрукувати до 30 мільярдів гривень. Він задається питанням, чому ці гроші не спрямовуються на потреби армії.

Нардеп від тієї ж партії Олексій Гончаренко теж критикує ідею «тисячі».

«Як вам ідея про те, щоб тисячу роздавати? Особливо, коли військові доплати не підвищують, Гетманцев в істериці кричить, як треба збирати податки з усіх, бо в бюджеті не вистачає грошей. Виплати матерям із дітьми 860 грн. Виплати ВПО 2000 грн. Пенсії мізерні. Але по тисячі роздамо абсолютно всім. Що це за цирк?», – пише Гончаренко.

Головред «Цензора» Юрій Бутусов заявив, що влада «забирає гроші у солдатів на фронті заради підкупу виборців» і назвав ідею Зеленського «злочином проти оборони держави».

«Якщо вважати, що по тисячі отримає 30 або 40 мільйонів українців, то це потрібно близько 30-40 мільярдів гривень… За 40 мільярдів можна всю українську армію на півроку повністю забезпечити всіма типами дронів, усі підрозділи. Чому військові повинні продовжувати жебракувати на озброєння і захист України в інтернеті, якщо в бюджеті є гроші?», – пише Бутусов.

Винниківська тютюнова фабрика пильно дбає про економічний прогрес України, активно збільшуючи обсяги виробництва та підвищуючи сплату податків до державного бюджету. Незважаючи на плідну працездатність та позитивний внесок у розвиток країни, наша компанія стикається зі значними труднощами через систематичні перевірки та несправедливий тиск з боку контрольних органів, повідомляє прес-служба фабрики. Сподіваємося на підтримку та сприяння влади у створенні сприятливого бізнес-середовища, що дозволить нам продовжувати нашу місію в розвитку економіки країни та підтримці соціально-економічного зростання наших громадян.

Ці перешкоди ускладнюють функціонування підприємства та перешкоджають його розвитку. У 2023 році “Винниківська тютюнова фабрика” сплатила понад 7 млрд грн податків, але через негативний вплив перевірок у 2024 цей показник не досягнуто. Дії контрольних органів створюють штучні бар’єри для розвитку фабрики та загрожують її подальшому функціонуванню.

Понад 700 працівників залишились без роботи та зарплати через блокування діяльності підприємства, що сталося в найважчий час. Ситуація також вплинула на соціальну програму компанії.

“Винниківська тютюнова фабрика” закликає до негайного вирішення ситуації та вимагає, щоб контрольні органи діяли в межах закону та не ускладнювали роботу платників податків. Група компаній регулярно входить у топ-5 найбільших платників галузі за обсягом сплачених податків.

Наразі частка продукції “Винниківської тютюнової фабрики” на ринку становить 8,2% та продовжує зростати. Компанія має велику дистрибуційну мережу та забезпечує роботою понад 1500 працівників.

Успішні підприємства, як “Винниківська тютюнова фабрика”, є ключовими для економічного розвитку країни, тому їм потрібна підтримка держави для подальшого зростання та внеску у громадське добро.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.