“Це була моя помилка” – Анна Трінчер про шлюб з втікачем Волошиним

Петиція до президента про мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери розбурхала суспільну обговореність, набравши 25 тисяч голосів за ледь три дні. Ініціатори цього заклику висувають важливу пропозицію: надати перевагу прийому на роботу в державні, комунальні установи та правоохоронні органи тим, хто демобілізувався із Збройних Сил України після розпочаття повномасштабної війни. Цікаво, що аналогічна петиція народного депутата Дубінського, спрямована на мобілізацію депутатів і чиновників, зібрала необхідну кількість голосів за 87 днів, причому це стало можливим лише завдяки підтримці великих телеграм-каналів. На відміну від цієї петиції, яка вже чотири з половиною місяці перебуває на розгляді у Зеленського. Варто відзначити, що якщо українці восени 2023 року не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то зараз, навіть з урахуванням необхідності авторизації, такі петиції набирають необхідну кількість голосів за лічені дні.

Висновки до цієї статті є наступні:

• Мобілізація правоохоронців, державних службовців та працівників бюджетної сфери викликала жвавий інтерес серед громадян, що підтверджується швидким набором 25 тисяч голосів за петицію за лише три дні.

• Ідея надання переваги прийому на роботу в державні установи та правоохоронні органи демобілізованим з ЗСУ є актуальною та заслуговує на увагу урядових структур.

• Порівняно з аналогічними ініціативами, такими як петиція від народного депутата Дубінського, швидкість набору голосів для цієї петиції свідчить про зростання зацікавленості громадськості в питаннях реформування державних структур.

• Необхідно активізувати діалог між громадянами та урядовими органами для швидкого та ефективного реагування на суспільні потреби та ініціативи.

Після резонансу навколо публікації російською мовою в Instagram Настя Каменських, імовірно, переосмислила власну публічну комунікацію. Артистка вперше за тривалий період записала звернення до аудиторії українською мовою, чим привернула підвищену увагу не лише відданих фанів, а й тих, хто раніше скептично ставився до її позиції.

У новому відео співачка спочатку почала говорити іспанською, однак майже одразу перервала себе, пояснивши, що цього разу обирає іншу мову для розмови. Після цього Каменських перейшла на українську та наголосила, що для неї важливо бути чесною із собою та тими, хто за нею стежить.

За словами співачки, попереду на неї чекає новий етап — сюрпризи, прямі ефіри та нові пісні. Вона наголосила, що готова експериментувати, працювати з різними мовами та настроями, адже більше не боїться змін. Артистка підкреслила, що є багатогранною і не обмежується однією емоцією чи історією.

Відеозвернення Каменських прозвучало українською, однак сам допис вона опублікувала одразу двома мовами — українською та російською. Крім того, ролик був продубльований також російською мовою, що й стало новим приводом для обговорень.

Попри те, що частина підписників позитивно сприйняла повернення артистки до української мови, значна кількість користувачів залишилася незадоволеною. У коментарях люди запитують, навіщо знову використовувати російські субтитри, і для якої аудиторії вони призначені.

Користувачі наголошують, що саме зараз важливо поширювати українську культуру, мову та музику у світі, а не розчиняти українську ідентичність серед інших мовних просторів. Деякі фанати прямо заявляють, що артистці варто визначитися зі своєю позицією, адже «на кількох стільцях довго не всидіти».

У коментарях також звучать емоційні закиди про втрату довіри та розчарування у творчому шляху співачки. Частина шанувальників визнає, що питання не в іспанській мові, а саме у присутності російського перекладу, який викликає найбільше обурення.

Таким чином, навіть перехід на українську мову не зняв напругу навколо Каменських. Навпаки, нове звернення знову запустило хвилю дискусій про відповідальність публічних осіб, мовний вибір та межу між творчими експериментами і громадянською позицією.

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.