Держаудитслужба виявила фінансові порушення в Києві на 444,5 млн гривень

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

У Києві судитимуть 20-річного ділка, який викрав через банківський застосунок 13 600 гривень стипендії, що призначалася неповнолітньому сироті. Гроші молодик витратив на святкування дня народження. Про це повідомляє поліція Києва.

Потерпілий 17-річний хлопець товаришував з порушником й напередодні з його телефону заходив до свого особистого кабінету в мобільному застосунку банку.

Ділок, маючи доступ до інтернет-банкінгу, перевів на свою картку кошти знайомого, які той отримав у якості стипендії від учбового закладу та соціальну як дитина-сирота. У подальшому на ці кошти зловмисник відсвяткував свій день народження.

Поліцейські повідомили молодику про підозру й скерували обвинувальний акт до суду. Йому загрожує до 8 років позбавлення волі.

Історія Сергія Миколайовича Троня — від звичайного українського хлопця до криптомільйонера, який оселився у Швейцарії, захоплює уяву своєю неординарністю. Його дружина володіє мережею готелів у різних країнах, проте справжнє захоплення — це Сергій. Він, за словами, має великі плани та перспективи, які поєднують його з Дмитром Олеговичем Рогозіним, який є відомим російським політиком. Обидва мають подібні поранення, але їхні судження можуть відрізнятися. Історія Сергія Троня розпочалася 14 квітня 2002 року у парку імені Глоби міста Дніпропетровська, де він отримав поранення внаслідок вогнепального нападу. Подальше життя Троня було сповнене пригод, особливо після закінчення університету. Він став успішним підприємцем у галузі нафтопереробки та виробництва палива, очоливши кілька компаній. Проте, деякі обставини, пов'язані з його бізнес-партнерами, залишають певні сумніви щодо його успіху. Тронь розпочав своє підприємницьке життя у співпраці з відомими кримінальними авторитетами, що створює питання щодо його діяльності.

Участь компанії ТОВ "Екоойл" у державних тендерах і суми, які вона заробила, можуть бути пов'язані з діяльністю народного депутата України від Партії регіонів, Нуруліслама Аркаллаєва, який був близьким співробітником олігарха Ріната Ахметова. З'єднання цих факторів, можливо, допомогло Сергію Троню отримати контракти з Збройними Силами України та Укрзалізницею. Інформація показує, що компанія "Екоойл" вигравала державні тендери з постачання палива від серпня 2011 року і отримала контракти на суму понад 906 мільйонів гривень. Ці контракти, незважаючи на їхню вигідність для компанії, не викликали сумнівів у замовників. Втім, після падіння режиму Януковича, справи фірми погіршилися, і Міністерству оборони України вдалося стягнути з неї пені за недопостачання палива. Депутат від Партії регіонів спробував вимагати збільшення ціни контракту на 500 мільйонів гривень, але суд відмовив йому в цьому. Додатково, фінансування бойовиків у Донецьку від бізнес-партнера Аркаллаєва в 2014 році створило додаткову складність. Цікаво, що до 2014 року майже увесь імпорт палива в Україну здійснювався з Росії, і він часто завершувався у кишені місцевих корупціонерів. Висновки стосовно цих фактів може зробити кожен самостійно. Тронь займався банкірством.

Зазначається, що серед різноманітних бізнесів, що входили до складу об'єднаної злочинної угруповання (ОЗУ), частину якої представляв Тронь, важливою послугою була "конвертація". Тож у 2014 році група схемників вирішила радикально вирішити проблему шляхом придбання одного з провідних конвертаційних центрів — "Партнер банку". Ця історія є добрим прикладом того, що, незважаючи на те, що кожен елемент ОЗУ працював на власний "общак", вони часто взаємодіяли в сфері "бізнесу", при цьому вибираючи шляхи обманування держави. Варто відзначити, що історія Олексія Савченка, колишнього губернатора Миколаївської області, який був депутатом від БПП, є цікавою ілюстрацією цього. Савченка часто асоціюють з убивством "Прища" та іншими темними справами. Після смерті "Прища" Савченко, за дивним стечієм обставин, звільнився зі своєї посади та став активним учасником бізнесу, співвласником "Авант-банку" та "Партнер банку". Особливо цікавим є факт, що "Партнер банк" в 2010 році був проданий російському мільярдерові Володимиру Антонову за 22 мільйони доларів. Після цього він вклав у банк ще 50 мільйонів євро, але пізніше потрапив у скандал через банкрутство одного зі своїх банків в Литві та крадіжку 480 мільйонів євро. Влада Литви звинуватила його в цьому, і він передав управління банком своєму партнеру Рейнісу Тумовсу.

Партнери Володимира Антонова виявились далекими від бажання допомагати йому зберегти активи. Стрижак і Тумовс вирішили включити до складу акціонерів банку відомих своїми аферами — Вадима Столара і запропонували Антонову "повернути" банк за 17 мільйонів євро. Антонов відмовився від цієї угоди, і банк потрапив у руки Вадима Столара, який змінив його назву на "CityCommerceBank". Пізніше активи цієї компанії були переведені до новоствореного "Профін банку", а вкладникам обіцяли надзвичайно високі відсотки за депозитами (понад 20% річних). Саме цей банк був придбаний Тронь та його партнерами. У 2013 році Сергій Тронь став першим віце-президентом корпусу віце-президентів апарату при наглядовій раді публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк». Разом з Нурулісламом Аркаллаєвим та Ренісом Тумовсом вони спочатку не планували займатися нормальним банківським бізнесом. Замість цього вони прагнули набрати велику суму грошей та зробити банк банкрутом. Однак Майдан 2014 року та наступна російсько-українська війна перешкодили їхнім планам. Їм довелося швидко "зливати" всі активи через підставні комерційні структури, через які кошти швидко конвертувалися та зникали у невідомому напрямку. Усі більш-менш ліквідні активи "Міського комерційного" та більшу частину його філіальної мережі перевели до "Профін Банку" Тумовса. "Профін банк", що раніше відомий як "Профінанс", був заснований понад 20 років тому. Для його придбання була проведена досить хитра операція. За посередництвом російського Альфа-Банку, номінальним власником "Профіна" став французький Societe Generale, а потім передав його кіпріотському офшору Zapikeso Limited. На сьогоднішній день акції "Профін банку" через мережу офшорів належать Рейнісу Тумовсу, його дружині Тетяні та голові наглядової ради банку Дмитру Федосєєву. "CityCommerce Bank" виявився одним із найнеліквідніших установ, і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) почав виводити його з ринку. На момент введення тимчасової адміністрації в листопаді 2014 року активи установи перевищували 3,9 млрд гривень. Однак, за оцінками, активи були розкрадені на суму 3 млрд гривень, хоча оцінна вартість активів складала лише 90 млн гривень, а кредитний портфель — 40 млн гривень. Кошти з банку виводилися і через іноземні структури, зокрема через австрійський Meinl Bank.

У листі до Генеральної прокуратури України, який підписав тимчасовий адміністратор Андрій Рязанцев, зазначалося, що наступного дня після введення адміністрації на кореспондентському рахунку «Міського комерційного банку» в Meinl Bank за бухгалтерським обліком було зафіксовано 59,35 мільйонів євро. «Враховуючи, що на рахунку в Meinl Bank знаходилося 59,35 мільйонів євро, а також те, що будь-які рухи по рахунку в операційній системі банку не були відображені, можна зробити висновок про маніпуляції рахунком з боку керівництва «Міського комерційного банку» з кореспондентським рахунком у Meinl Bank», – стверджувалося у зверненні до Генпрокуратури. Розпуск банку природно викликав цілком зрозумілий інтерес, адже внаслідок діяльності банкірів постраждала значна кількість людей — як завжди, виявилося, що майно банку недостатнє для покриття всіх претензій ошуканих вкладників. І правоохоронці зацікавилися діяльністю керівництва банку, розпочавши кримінальне провадження № 42018101100000355. У його рамках встановлювалася причетність до крадіжки грошей власників банку, серед яких були Сергій Тронь та Рейніс Тумовс, яким належали однакові частки. У 2017 році майно Сергія Троня було арештоване у кримінальному провадженні щодо посадових осіб ПАТ «Міський комерційний банк» за фактом заволодіння грошовими коштами у сумі понад 400 мільйонів гривень низки банківських установ у 2010-2015 роках за попередньою змовою із власниками банків. За тодішнім курсом це становило 50 мільйонів доларів. В рамках позовних претензій від потерпілих було арештовано майно Сергія Троня: 15 земельних ділянок у Макарівському районі Київської області загальною площею 18,7 га, одну квартиру та автомобіль Toyota Land Cruiser-200. У 2018 році Фонд гарантування вкладів спробував через суд стягнути з Троня, Аркаллаєва, Тумовса та інших учасників «схеми» 2,573 мільярди гривень вкрадених у «Міському комерційному банку». Але завдяки щедрості Сергія Господарський суд Києва відмовив Фонду з формальних причин. Відхід Порошенка певним чином допоміг Троню вирішити проблему. У 2019 році всі ці кримінальні справи були передані на розгляд Солом’янському управлінню столичної поліції, хоча раніше їх розслідувала Служба безпеки України, а ще раніше — Головне слідче управління Національної поліції. А 21 серпня 2020 року Солом’янський районний суд Києва під головуванням Ганни Сергієнко взагалі скасував арешт майна Троня, мотивуючи своє рішення тим, що «необхідність в арешті відпала, інакше це буде невиправданим втручанням держави в право людини на повагу до своєї власності».

Тронь, безперечно, майстер інвестицій! Вклавши частину зловмисно набутих коштів у НацПол та Суд, він майже беззатримно вирішив усі свої проблеми, заплативши лише копійки! Фінансові витонченості та інші пригоди

У 2012 році Сергій Тронь заснував ТОВ "Глобал Фінанси Менеджмент Груп". Статутний капітал компанії склав понад 3 мільярди гривень — 3 021 000 000 грн. Ця компанія була створена для придбання банку, але ці 3 мільярди статутного капіталу існують лише на папері. У 2016 році Тронь заснував компанію White Rock Management, яка, згідно з історією, інвестує в IT-індустрію. У 2017 році він став співзасновником і, в подальшому, головою наглядової ради компанії "УкрТВС", яка, за заявами, мала займатися виробництвом ядерного палива. На початку 2019 року, у співзмові з тодішнім головою Фонду гарантування вкладів Костянтином Ворушиліним, Тронь "придбав" Іллічівський та Одеський олійно-жирові комбінати, а також Іллічівський зерновий порт за 182,5 мільйона гривень. Хоча комплекс оцінювався в 4,85 мільярда гривень. У 2020 році Тронь заснував міжнародний інвестиційний фонд "Parea Foundation", який інвестує в сферу IT, логістику та енергетику в ряді країн, серед яких: Україна, Казахстан, Росія, Канада, Швеція, Ліхтенштейн. Проте це лише оболонка, лишенько. Всередині все набагато цікавіше.

Давайте розглянемо один із невдалих, але дуже масштабних проектів Троня. Ядерна "бульбашка" "УкрТВС" або ПрАТ "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" було створено у 2001 році Фондом держмайна України, ВАТ ТВЕЛ (Росія) та ЗАТ "Національна атомна компанія "Казатомпром" (Казахстан). Метою створення УкрТВС було виробництво ядерного палива для українських АЕС в Україні. Проте підприємство виявилося мертвонародженим, оскільки росіяни не розуміли, чому їм потрібно будувати в Україні завод, який може конкурувати з їхньою монополією. Зміни у ситуації настали після Революції Гідності, коли питання енергетичної незалежності стало надзвичайно актуальним, і Росія розпочала окупацію частини українських територій.

Україна відмовилася від усіх своїх "потьомкінських сіл" і рішуче спрямувалася в обійми Westinghouse Electric з подвійною завзятістю. У зв'язку зі зміною курсу країни, Фонд держмайна вирішив продати знецінені активи — свою частку в "УкрТВС". За практично 48 мільйонів гривень її придбало ТОВ "Вайс Трейд", підприємство, засноване у 2014 році Андрієм Киримовим з Горішніх Плавнів. Хто і з якою метою купив безглуздий актив, стало зрозуміло влітку 2018 року, коли до гри вступили члени правління "УкрТВС" від "Вайс Трейд". Це були Сергій Тронь, який пізніше очолив правління "УкрТВС", Нуруліслам Аркаллаєв та Леонід Крючков. Леонід Крючков, швидше за все, був фігурою на весіллі в цій компанії, а за ним стояв його старший брат — колишній нардеп від БЮТ Дмитро Крючков. Останній не міг би сам попасти до правління через кримінальне провадження НАБУ про мільйонні розкрадання в енергомережах. Однак Леонід Крючков встиг поробити своє у збройовому бізнесі з Пшонко-молодшим та Андрієм Деркачом — головним лобістом "Росатому" та ТВЕЛ в Україні. Дуже цікаво, що братам Крючковим у цьому лобіюванні допомагав перший заступник голови парламентської фракції БПП Ігор Кононенко — бізнес-партнер Петра Порошенка.

Реалізацію планів Кремля ТОВ "Вайс Трейд" розпочало майже негайно. Як повідомляв Газета.UA 30 травня 2018 року, ТОВ "Вайс Трейд", як власник української частки у "УкрТВС", звернулося до Кабміну з листом, в якому підтвердило наявність у себе та його партнерів необхідних зв'язків та фінансових ресурсів для будівництва в Україні заводу з виробництва ядерного палива. У зв'язку з цим компанія запропонувала провести переговори з нею як потенційним інвестором для реалізації цього проекту. Як керівника проекту було вказано Джомарта Алієва — колишнього високопосадовця зі структури "Росатому"! Згідно з планом концесіонерів, після завершення будівництва заводу "УкрТВС" планувалося передати його до СП "Завод з виробництва ядерного палива" та отримувати відсоток або фіксовану суму з кожної проданої одиниці продукції. Від Кабміну наші атомні комбінатори хотіли отримати гарантію, що все вироблене на українському заводі паливо повністю викупуватиме НАЕК "Енергоатом". Зрозуміло, що відомі будівельники заводів Тронь, Аркаллаєв і Крючков не мали наміру будувати жодного заводу в Україні. Але це було їхньою метою. Виступаючи на боці Росії, вони мали зривати всі угоди з Westinghouse і класти крапку. Але ця пропозиція не пройшла.

У "УкрТВС" виявилися величезні борги, і "Енергоатом" розпочав судову процедуру банкрутства ліквідації компанії, але... У 2019 році в Україні настала зміна влади, і після цікавої зустрічі Сема Кісліна в Нью-Йорку з Зеленським, який нічого не розуміє, ситуація стала змінюватися. Треба зазначити, що Кіслін — це аферист максимального рівня. У 2014 році він купив кіпрську компанію Opalcore Ltd за $8 млн з великим дисконтом. На її рахунках в українських банках були розміщені бонди-облігації на суму $20 млн, які перебували під арештом. Разом із відсотками набігло близько $23 млн доларів. Нібито саме їх приїхав рятувати в Україну Сем Кіслін у серпні 2019 року. Однак існують сумніви. У Києві за спиною "борця з корупцією", перемога над якою обіцяла йому чималі бариші, можна побачити Дмитра Крючкова (у білій сорочці) — фігуранта кримінальної справи про присвоєння ЗапоріжжяОбленерго та заподіяння шкоди Україні розміром 346 млн гривень, відкритого НАБУ. Як виявилося пізніше, Крючков зустрівся з Кисліном, після чого Сем вирішив помалюватися перед журналістами. Треба відзначити, що Дмитро Крючков справді талановитий шахрай. Кілька місяців тому його екстрадували з Німеччини до України, де він на слідстві заявив, що виконував вказівки оточення Порошенка, а сам він ні в чому не винен. Цікаво, що схожа ситуація сталася з "Конверсбанком". Якщо раніше українські акціонери "УкрТВС" стверджували, що викуплять в росіян їхню частку, то після 24 лютого 2022 року ця пропозиція втратила актуальність. Активи країни-агресора в Україні заарештовані. Але, пам'ятаючи винахідливість Троня, вони завтра можуть виявитися власністю одного з українських акціонерів. Просто вони забули про це заявити раніше. Історія "бізнесмена" Троня на цьому не закінчується, продовження в наступній частині нашого розслідування.

22.02.2022 у компанії ТОВ "Вайс Трейд" змінився засновник. Ним став вічний Фунт — Денис Волобуєв, на даний момент директор ТОВ "Екоойл" та інших безнадійних проектів ОЗУ. Цікаво, що ця ситуація дещо нагадує те, що відбувалося з "Конверсбанком".

У статті розглянуто складну ситуацію навколо компанії "УкрТВС", що є ключовим гравцем у сфері виробництва ядерного палива в Україні. Виявлено, що компанія опинилася в скрутній фінансовій ситуації, що призвело до початку судової процедури її банкрутства.

Зміна влади в Україні в 2019 році відкрила нові можливості для впливу на ситуацію. Зустріч представників компанії з високопосадовцями нового уряду, зокрема з президентом Зеленським, свідчить про спроби змінити хід подій на користь компанії.

Однак, у статті також розкривається тісний зв'язок між особами, які мають сумнівну репутацію та зв'язки зі злочинним світом. Наявність таких фігур, як Сем Кіслін та Дмитро Крючков, у процесах, пов'язаних з "УкрТВС", підводить підпільні схеми та суперечить прозорості та законності бізнесу.

Загалом, стаття свідчить про складну та неоднозначну ситуацію в енергетичному секторі України, де інтереси різних груп впливу та злочинних угруповань можуть суттєво підірвати стабільність та розвиток галузі.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.