Дії патрульних під час стрілянини в Києві: коментарі міністра внутрішніх справ

Поки уряд готує нові тарифи та оновлені правила енергетичного ринку на 2026 рік, у центрі уваги опинилося державне підприємство ПАТ «Центренерго». Знову спалахнули сумніви щодо прозорості його контрактів із приватними постачальниками вугілля. За даними з відкритих джерел і численних скарг, компанія здійснила масштабні авансові платежі, які не були забезпечені реальними поставками або не відповідали заявленій якості палива.

Найбільше запитань викликають угоди з фірмами «Теплосфера ЮА» та «Енерго Ресурс Груп». Саме ці компанії, за повідомленнями ЗМІ, могли бути залучені до схем, у яких державні кошти опинилися заблокованими без підтвердженого товару. Частина інформації вже має документальне підтвердження — у судових реєстрах з’явилися відповідні записи, що вказують на фінансові порушення та спроби сторін уникнути відповідальності. Інша частина тверджень залишається на рівні журналістських розслідувань і наразі очікує офіційної перевірки з боку контролюючих органів.

Окремо у публікаціях згадуються поставки через «Енерго Ресурс Груп» на суми понад 1–1,5 млрд грн із переважними авансовими платежами та сумнівним підтвердженням походження вугілля. Частина локацій заявлених «виробничих баз» — у зоні бойових дій, де вони фактично не функціонують. Ці дані наразі публікують низка медіа й розслідувальних майданчиків; вони потребують офіційної верифікації. Разом із тим реєстрові дані про саму компанію та зміни її бенефіціарів — відкриті в держреєстрах.

ПАТ «Центренерго» вже не вперше опиняється у фокусі антикорупційних органів через закупівлі палива й матеріалів. НАБУ і САП раніше завершували розслідування щодо епізодів із завданням збитків компанії, а справи передавалися до суду; у медіа неодноразово піднімали тему завищення цін і змови постачальників. Це підкреслює, що будь-які нові сигнали за участі компанії мають перевірятися негайно й публічно.

Станом на 2025 рік профільне відомство очолює Світлана Гринчук. У публікаціях і скаргах її називають політичним «даху­ванням» для спірних контрактів «Центренерго». Наразі це — звинувачення, що потребують офіційної перевірки; відкритих рішень суду чи процесуальних рішень правоохоронців саме щодо цих тверджень у публічному доступі не виявлено. Міністерство енергетики та «Центренерго» мають надати розгорнуті пояснення щодо авансів, контролю якості й повернення коштів у випадку зриву постачань.

Що має зробити держава зараз. По-перше, провести аудит усіх авансових контрактів із вугіллям у 2024–2025 роках і оприлюднити результати з помісячною динамікою поставок та актами приймання. По-друге, забезпечити регресні позови «Центренерго» до контрагентів у разі невиконання договорів і зафіксувати рух коштів на етапі передплати. По-третє, зобов’язати держкомпанію перейти на модель мінімальних авансів з поетапною оплатою «по факту», а не за гарантійними листами. Нарешті, потрібен публічний звіт Міненерго про контроль якості палива на ТЕС, із розбивкою по шахтах і збагачувальних фабриках — це зменшить простір для «рядівки» під виглядом «кондиційного» вугілля й зносу обладнання на ТЕЦ (проблема, про яку ринок говорить роками).

Історія з «Теплосферою ЮА» вже має сліди у судах і реєстрах. Історії навколо «Енерго Ресурс Груп» — гучні за масштабом, але для суспільної довіри критично потрібні офіційні процесуальні дії й прозоре інформування. Якщо «вугілля» існувало лише на папері, гроші мають повернутися до бюджету, а посадові рішення — отримати належну правову оцінку.

У свої 70 років покинув нас колишній асистент тренера збірної України з футболу, Леонід Ткаченко. Він залишив невмирущий слід у історії національної команди, працюючи в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році. Під керівництвом Віктора Прокопенка і разом з Миколою Павловим він допомагав команді в одному з матчів проти Білорусі.

Леонід Ткаченко почав свій шлях у футболі як гравець харківського "Металіста", а потім звернув увагу до тренерської сфери. Спочатку він був асистентом у Євгена Лемешка, а згодом сам очолив команду. Після цього періоду його тренерська кар'єра продовжилася в Росії, де він отримав громадянство країни.

Трагічно, Леонід Ткаченко помер у місті Калінінград, залишивши своїм колегам та футбольній спільноті пам'ять про відданість і внесок у розвиток українського футболу.

У висновках статті висловлено сум і вдячність за великий внесок Леоніда Ткаченка у розвиток українського футболу. На 70 році свого життя він покинув цей світ, залишивши невеличкий, але важливий слід у історії національної збірної. Робота Ткаченка в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році та його подальші досягнення у російському футболі свідчать про його відданість грі та професійний досвід.

Трагічна втрата Леоніда Ткаченка залишає пустоту в серцях футбольної спільноти та викликає сум у вболівальників. Його незабутній внесок в історію українського футболу залишиться в пам'яті та вдячності тих, хто йому співпрацював та захоплювався його працею.

Експертний аналіз військових можливостей на майбутні тижні: куди націлені дії РФ і їхні можливі наслідки

Висловлювання військового аналітика Костянтина Машовця щодо Харкова та Києва можуть виглядати здивувально, але аналіз показує, що дії Російської Федерації, ймовірно, будуть спрямовані на Краматорськ-Слов’янськ та Курахово-Вугледар. У контексті літньо-осінньої кампанії 2024 року, варто розглядати можливі сценарії дій противника, враховуючи об’єктивні фактори та стратегічні міркування.

Аналізуючи можливі дії РФ, важливо врахувати, що командування противника діє відповідно до стратегічних цілей та обставин. Відмова від такого розуміння може призвести до неправильних висновків щодо їхніх дій. Наразі, два найбільш ймовірні операційні напрямки — це ліквідація Кураховсько-Вугледарського виступу Збройних Сил України та вторгнення в район Харкова.

Ліквідація виступу потребує від РФ вирішення кількох завдань, зокрема, продвинутися до району Курахова та зосередити наступальні сили. Цей напрямок може мати як позитивні, так і негативні наслідки, але враховуючи стратегічне значення об’єктів, його важко ігнорувати.

На даному етапі можна спостерігати, що противник вже активно працює над вирішенням поставлених перед ним завдань. Зокрема, 8-та Збройна Військова Армія, разом із силами 1-го Армійського Корпусу, 20-ою та 150-ою мотострілецькими дивізіями, при підтримці 155-ої окремої бригади морської піхоти та 39-ої окремої мотострілецької бригади, які входять до складу 68-го Армійського Корпусу, настійно намагається прорватися в напрямку Мар’їнка – Георгіївка (загалом до Курахова) та значно зменшити плацдарм Збройних Сил України з півночі (через Побєду, вздовж дороги Мар’їнка – Вугледар) і в напрямку Новомихайлівка – Костянтинівка. Мета таких дій зрозуміла — вимушити українські війська відступити ЗА дорогу Мар’їнка – Вугледар на всій її протяжності.

Проте, на мою думку, не викликає сумнівів те, що в разі досягнення противником цих цілей (особливо, щодо прориву у район Курахова), російське командування очевидно розглядатиме можливості для проведення "глибокої" операції, наприклад, через район селища Успенівка. Причому, активні дії саме на цьому напрямку для противника мають велике значення.

Таке "нависання" плацдарму ЗСУ над комунікаціями у напрямках Донецьк – Маріуполь та Донецьк – Волноваха (з можливістю нанесення ударів на міста Маріуполь та Волноваха) значно ускладнює йому ситуацію. Тому для противника надзвичайно важливо проводити активні наступальні дії саме на цьому напрямку. У цьому відношенні, з точки зору оперативного розгортання наступальних угрупувань, цей напрямок виявляється досить зручним, хоча, звичайно, його важко приховати через відкриту місцевість. Однак наявність зручних комунікацій для маневрування по фронту та перегрупувань, а також для підвозу матеріально-технічних ресурсів, включаючи морський шлях через порти Маріуполя та Бердянська, дозволяє противнику ефективно діяти на цьому напрямку.

Слід зауважити, що противник має можливість провести процес оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань на даному напрямку, використовуючи першу лінію свого головного рубежу оборони, який простягається від Новопетріківки до Волновахи, а також від Волновахи до Олександрівки. Однак, існує значна складність у транспортуванні необхідних матеріально-технічних ресурсів, оскільки залізнична мережа обмежена, а автотранспорт є основним засобом перевезення. Крім того, зазначається, що існуюча залізнична мережа також піддається можливості ударів противника дальнобойними засобами. Основними вузловими пунктами матеріально-технічного забезпечення противника на цьому напрямку є Докучаєвськ, Волноваха, Старобешево, район Петрівського в місті Донецьку та Єгорівка.

У цьому контексті, для виконання завдання виходу на рубіж Дачне – Шахтарське, противнику, можливо, доведеться створити додаткові угрупування поряд з уже розгорнутими військами 8-ї та 29-ї Збройних Військових Армій, з призначеними силами та засобами. Враховуючи досвід минулих операцій російського командування, ймовірно, буде необхідно створити приблизно по одному угрупуванню загальновійськової армії на кожному напрямку. Однак, на сьогоднішній день, існують два можливих шляхи для досягнення цієї мети.

Особисто я вважаю, що перший варіант є більш реалістичним порівняно з другим, особливо з урахуванням фактора часу. Перший варіант набагато коротший та ефективніший, дозволяючи залучити менший обсяг сил та засобів, порівняно з другим, що в свою чергу дозволяє ефективно використовувати стратегічні резерви, хоча й не в повному обсязі.

У висновках до цієї статті можна зазначити, що на сучасному етапі конфлікту в Україні важливо усвідомлювати потенційні дії противника та його стратегічні цілі. Аналізуючи можливі напрямки руху військ Російської Федерації, необхідно враховувати їхні можливості та обмеження, такі як складності у транспортуванні та піддача залізнична мережа можливості ударів противника.

Крім того, важливо звертати увагу на можливі стратегічні маневри та розгортання додаткових угрупувань військ для досягнення поставлених цілей. Враховуючи досвід минулих операцій противника, необхідно розглядати реалістичні варіанти та шляхи досягнення мети, з особливим акцентом на оптимальне використання часу та ресурсів.

Отже, ретельний аналіз та стратегічне мислення допоможуть ефективно реагувати на потенційні загрози та забезпечити безпеку країни у військовому контексті.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Фахівці досліджують інформацію з бортового самописця, а також проводять судово-медичні та товарознавчі експертизи. У ДБР наголосили, що до завершення всіх експертиз неможливо говорити про конкретні причини аварії або про можливу відповідальність посадовців чи пілота.

У вересні головнокомандувач Збройних сил Олександр Сирський заявляв, що результати розслідування стануть відомі незабаром. Проте донині тривають експертизи та збір даних, а про остаточні висновки поки не повідомляють.

Журналісти Breaking Defense з посиланням на джерела в Україні зазначили, що серед можливих сценаріїв катастрофи обговорюється версія, за якою літак потрапив у хмару уламків після перехоплення російської ракети. Передбачається, що ці уламки могли пошкодити двигун і важливі системи F-16, внаслідок чого літак розпався. Імовірно, пілот не встиг катапультуватися, що призвело до фатальних наслідків.

29 серпня Генеральний штаб ЗСУ підтвердив втрату винищувача F-16, який раніше брав участь у перехопленні крилатих ракет. У Повітряних силах повідомили, що Олексій Месь героїчно виконував завдання, знищивши три ракети та один ударний дрон.

Розслідуванням обставин катастрофи займається спеціальна комісія Міністерства оборони України за участі американських партнерів. За день після трагедії Президент України Володимир Зеленський звільнив генерал-лейтенанта Миколу Олещука з посади командувача Повітряних сил ЗСУ. Це рішення, за словами міністра оборони Рустема Умєрова, не було пов’язане з авіакатастрофою F-16.