Ексчиновники часів Януковича перетворили партію Шарія на власний політичний актив

Петиція до президента, щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, вразила швидкістю свого розгортання: усього за три дні вона зібрала 25 тисяч голосів. Ініціатори пропонують надати право переваги при зарахуванні на роботу в державні, комунальні установи та правоохоронні органи ветеранам, які повернулися зі служби в Збройних Силах України після розпочаття повномасштабної війни. Цікаво, що аналогічна петиція від народного депутата Дубінського, що стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, зібрала необхідну кількість підписів за 87 днів, і то лише завдяки підтримці великих телеграм-каналів. Цей випадок підкреслює, що підтримка громадських ініціатив швидко набуває масового розмаху. Навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції здатні здобувати підтримку за лічені дні, що є важливим сигналом щодо активного цивільного суспільства в Україні.

Висновки до вищезгаданої статті свідчать про швидку мобілізацію громадянського суспільства України на підтримку ініціатив у сфері державного управління та правоохоронної діяльності. Зібрання 25 тисяч голосів за три дні петиції до президента свідчить про активність громадян та їх бажання впливати на формування державної політики. Порівняно з попередніми ініціативами, які збирали голоси протягом тривалого часу, цей приклад демонструє зростаючу готовність українців до виявлення підтримки та вирішення актуальних питань суспільства шляхом ініціативних зусиль. Така активність є важливим сигналом для влади про потреби громадян і показує, що громадянське суспільство в Україні стає все більш мобілізованим та впливовим.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

В Україні у найближчій перспективі може відбутися перегляд вартості житлово-комунальних послуг. Перші оновлені цифри у платіжках здатні з’явитися вже на початку літа. Про це повідомив Андрій Жупанин, наголосивши, що питання коригування тарифів поступово переходить із площини обговорень у практичну фазу.

За словами народного депутата, підвищення тарифів на водопостачання фактично стає неминучим через економічні чинники. Йдеться про зростання витрат на електроенергію для насосних станцій, подорожчання реагентів для очищення води, а також необхідність модернізації зношених мереж. Багато водоканалів працюють у складних фінансових умовах, що ускладнює підтримання стабільної якості послуг без перегляду їхньої вартості.

Жупанин пояснює, що українська влада перебуває під тиском міжнародних партнерів, які наполягають на приведенні тарифів до економічно обґрунтованого рівня. За його словами, це є однією з умов подальшої фінансової підтримки.

Найбільш складна ситуація спостерігається у невеликих громадах, де місцеві водоканали працюють зі збитками. У деяких населених пунктах Чернігівської, Рівненської та Львівської областей уже повідомили про намір підвищити тарифи на воду.

У Національному банку України також зазначають, що після завершення опалювального сезону питання коригування тарифів стане актуальним. Регулятор вказує, що енергетична система потребує значних фінансових ресурсів для відновлення після масштабних пошкоджень.

У звіті НБУ наголошується, що тривале утримання тарифів на заниженому рівні створює дисбаланси в енергетиці. Водночас різке підвищення може посилити інфляційний тиск та збільшити потребу у видатках на субсидії.

Наразі чинні тарифи залишаються незмінними. Вартість газу зафіксована на рівні 7,96 грн за кубометр до квітня 2026 року, електроенергія коштує 4,32 грн за кВт-год. Однак механізми стримування цін на тепло та воду поступово втрачають ефективність через бюджетні обмеження.

Експерти прогнозують, що владі доведеться шукати баланс між вимогами міжнародних кредиторів та можливостями населення оплачувати рахунки. Літо 2026 року може стати періодом непростих рішень у сфері тарифної політики.

Уперше з кінця 2022 року всі шість енергоблоків Запорізької атомної електростанції було переведено у стан "холодного зупину", що є важливим кроком для забезпечення безпеки об'єкту в умовах конфлікту. Останній реактор, четвертий за ліком, увійшов у цей режим в суботу, 13 квітня, як повідомив генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі.

Процедура переведення енергоблоку №4 у "холодний" режим розпочалася у п'ятницю вранці і успішно завершилася у суботу о 7:30 ранку. Це рішення вирішено, враховуючи завершення зимового опалювального сезону в місті Енергодар, де розташована станція.

Хоча перехід енергоблоків у "холодний зупин" є позитивним кроком, оскільки забезпечує додатковий рівень безпеки, він не вирішує основних проблем, що існують на станції. За словами представників МАГАТЕ, ситуація з ядерною безпекою на Запорізькій атомній електростанції залишається нестабільною.

Нагадаємо, що Держатомрегулювання України раніше видало нормативні розпорядження про обмеження роботи всіх шести енергоблоків ЗАЕС до стану холодного зупину. Інтернаціональне агентство з атомної енергії висловило серйозну турботу щодо безпеки станції, надійшовши інформацію про можливі обстріли, що почули експерти агентства в районі станції.

Протистояння на Запорізькій АЕС, яка зараз перебуває під контролем російських сил, утворює серйозну загрозу для безпеки, збільшуючи ризик інцидентів на найбільшій атомній електростанції в Європі. Прямі атаки на станцію підвищують загрозу для ядерної безпеки та загрози для України в цілому. Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі підкреслив, що такі атаки підносять загрозу ядерній безпеці і ставлять під загрозу не лише персонал станції, а й експертів агентства.

У результаті проведення процедури переведення всіх шести енергоблоків Запорізької атомної електростанції у стан "холодного зупину" можна констатувати певні покращення щодо безпеки об'єкту. Проте це рішення не вирішує основних проблем, пов'язаних із загрозами для ядерної безпеки на станції, особливо в умовах воєнного конфлікту.

Постійна загроза прямих атак на Запорізьку атомну електростанцію, зокрема під контролем російських сил, створює серйозні ризики для безпеки не лише України, а й всієї Європи. Звідси важливість подальших заходів для забезпечення найвищого рівня безпеки на атомній станції та в цілому у ядерній галузі. Необхідно продовжувати міжнародні зусилля та співпрацю для запобігання можливим інцидентам та забезпечення стійкості та безпеки ядерних об'єктів в умовах глобальної нестабільності.