Фірма прикриття: керівник автопідприємства продавав місця в системі «Шлях»

Тимур Ткаченко, начальник Київської міської військової адміністрації, виступив із різкою публічною критикою на адресу мерії столиці під керівництвом Віталія Кличка, звинувативши її у саботажі реформ і збереженні корупційних схем, які впливають на столичні ярмарки. За словами Ткаченка, через місяць після того, як мер Кличко дав доручення навести порядок на цих ярмарках, результатів немає, що свідчить про відсутність реальної політичної волі для змін. Начальник КМВА зазначив, що затягування процесу пов’язане з наявністю "чорних схем", які заважають реальним змінам.

Згідно з Ткаченком, саме через ці непереборні зв’язки та інтереси старої влади в мерії, які сприяють збереженню корупції, столичні ярмарки не змогли стати прикладом прозорості та порядку. Військовий адміністративний керівник підкреслив, що в умовах війни подібні дії є справжньою зрадою громаді, адже відволікають ресурси та увагу від більш критичних питань — захисту міської інфраструктури.

Йдеться про директора департаменту промисловості КМДА Володимира Костікова. За словами Ткаченка, саме він мав вибудувати прозору систему роботи ярмарків «за дорученням мера». Але цього не сталося.

«Минув місяць, а результату нуль. Чому? Бо за цією “затримкою” стоять прізвища, гроші й старі зв’язки. Я неодноразово давав доручення. І вони ігноруються. Як мої, так і Кличка, до речі», — заявив Ткаченко.

Начальник КМВА підкреслив, що ситуація для нього не просто про адміністративну інертність. На його думку, це політичний саботаж на користь старих потоків.

«Коли чиновники саботують зміни навіть під час війни — це не бездіяльність, а зрада громади», — сказав він.

Ткаченко також натякнув на спосіб життя тих, кого він звинувачує. За його словами, чиновники пояснюють затримки браком часу і грошей, але паралельно знаходять ресурси «на банкети» і навіть дозволяють собі гуляти в робочий час. І це, каже він, відбувається тоді, коли місто публічно скаржиться, що в бюджеті не вистачає коштів на критичні речі — зокрема, на захист інфраструктури.

«А потім ми говоримо, що в міста недостатньо коштів на захист критичної інфраструктури. Ну так їх і не буде, якщо так працювати», — резюмував він.

Ці слова доповнюють більш широку лінію публічних звинувачень, які останніми тижнями Ткаченко озвучує на адресу команди Кличка. Він неодноразово говорив, що підзвітні меру департаменти навмисно зривали рішення, пов’язані з безпекою міста, починаючи від встановлення мобільних укриттів і закінчуючи організацією елементарних правил цивільного захисту. Зокрема, Ткаченко стверджував, що окремі посадовці мерії блокує розгортання системи мобільних укриттів, перекладаючи відповідальність на районні адміністрації, які не мають достатньої компетенції для складних закупівель.

Паралельно він публічно атакує Кличка за розподіл грошей міста. На думку Ткаченка, бюджетні пріоритети Києва викривлені: замість того, щоб в першу чергу фінансувати укриття й протиповітряний захист, кошти йдуть на іміджеві для мера проєкти на кшталт Подільсько-Воскресенського мосту. Сам міст він назвав «символом не розвитку, а особистої корупції», нагадавши про багаторічне будівництво та вартість у 18 мільярдів гривень. Він звинуватив мера у тому, що той «відкривав міст тричі» і водночас перекладав провалені напрямки безпеки на інших.

Це протистояння вже давно вийшло за рамки внутрішніх службових нарад. Воно стало публічним політичним протистоянням за контроль над Києвом. Кличко звинувачує КМВА в узурпації повноважень і спробі «розбалансувати владу в столиці», натякаючи, що Банкова через військову адміністрацію хоче перехопити політичний контроль над містом. Натомість Ткаченко публічно говорить про саботаж безпекових рішень, «старі схеми» і нецільове використання грошей міської громади.

На тлі війни й ударів по енергетичній інфраструктурі столиці це протистояння стає фактором безпеки. Ткаченко прямо заявляє: якщо міські департаменти й далі гальмуватимуть зміни, відповідальність за наслідки обстрілів — від відсутніх укриттів до виведеної з ладу інфраструктури — має лежати не тільки на російських ракетах, а й на тих, хто в Києві блокує рішення.

Україна вже тривалий час перебуває у складній демографічній ситуації, яку повномасштабна війна лише зробила ще гострішою. Про це наголосила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. За її словами, проблеми населення не зводяться лише до низької народжуваності, адже серйозним викликом залишається коротка тривалість життя, особливо серед чоловіків.

Ще до початку повномасштабної агресії середньоочікувана тривалість життя в Україні суттєво відставала від європейських показників — різниця становила близько десяти років. У 2007–2008 роках спостерігалося певне покращення, однак позитивна тенденція швидко зійшла нанівець, поступившись місцем новому погіршенню. Війна лише посилила ці негативні процеси: висока смертність на фронті, вимушена еміграція, погіршення доступу до медичних послуг та психологічний стрес значно впливають на демографічний баланс.

Крім безпосередніх втрат внаслідок бойових дій, Україна зіткнулася з масовим виїздом громадян за кордон. За оцінками, дефіцит робочої сили становить від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. При цьому понад 10 мільйонів людей залишаються платниками Єдиного соціального внеску, частина з них — навіть перебуваючи за кордоном. Водночас у структурі економіки переважає зайнятість у сільському господарстві та торгівлі — секторах із низькою продуктивністю та оплатою. Зарплати у таких критично важливих сферах як освіта і медицина є нижчими, ніж у сільському господарстві. Ткаченко зазначає, що така ситуація ненормальна, особливо з огляду на високу кваліфікацію та емоційне навантаження працівників бюджетного сектору.

Українська промисловість продовжує занепадати. Багато людей уже не мають навичок або бажання працювати у виробничій сфері. Суспільне уявлення змістилося в бік офісної праці, і тепер праця за станком сприймається як виняток, а не норма. Проблема дефіциту робочої сили ускладнюється тим, що роботодавці часто не готові платити гідні зарплати. Це створює ілюзію дефіциту, який насправді є результатом небажання бізнесу інвестувати в працівників. Часто умови нагадують феодальні — з мінімальними виплатами та відсутністю соціальних гарантій.

Щодо імміграції, Ткаченко скептично оцінює можливість залучення іноземних працівників. Вона зазначає, що Україна не має колоніального минулого, тому не може розраховувати на потік мігрантів, як це відбувається у Франції чи Великій Британії. Зарплати в Україні недостатньо високі, щоб конкурувати за іноземних спеціалістів. Навіть спрощення процедур громадянства навряд чи кардинально змінить ситуацію. Повернення українських громадян із-за кордону після війни також не гарантоване. Багато залежатиме від політики приймаючих країн та здатності українців закріпитися там. Дані опитувань часто не відображають реальні наміри — відповіді базуються більше на емоціях, ніж на конкретних планах. Ще однією тривожною тенденцією є зростання частки працюючих пенсіонерів — вже близько 30% отримувачів пенсії продовжують працювати. Причина — низькі пенсійні виплати. У більшості випадків пенсії становлять 3–5 тисяч гривень на місяць, що не дозволяє покрити навіть базові потреби. Ситуація у сфері тривалості життя також погіршується. За оціночними даними 2024 року, середня тривалість життя в Україні становить 64 роки, зокрема, 57 років для чоловіків і майже 71 — для жінок. Це значно нижче, ніж у країнах Європейського Союзу. Наприклад, у Швеції середня тривалість життя чоловіків перевищує 82 роки, у Франції — понад 80.

Науковиця підкреслює, що різке скорочення тривалості життя в Україні зумовлене не лише війною, але й емоційним виснаженням, яке призводить до зростання кількості серцево-судинних, психічних та інших захворювань. Крім того, чоловіки мають більше шкідливих звичок, частіше працюють на важких і небезпечних роботах, менше слідкують за здоров’ям і гірше переживають стреси.

У 2024 році в Україні була затверджена стратегія демографічного розвитку. Але, за словами Ткаченко, без серйозних змін у структурі економіки, політиці оплати праці та підходах до соціального забезпечення, позитивні зрушення в демографії залишаться недосяжними.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

«Станом на 17 листопада Україна експортувала товарів на суму 36,3 мільярда доларів США. Це вже перевищує результат 2023 року, коли показник становив 36,2 мільярда доларів», — повідомила Свириденко.

За словами міністерки, таких вражаючих результатів вдалося досягти завдяки:

Найбільший вклад у досягнення рекорду забезпечили такі товарні групи:

Ці показники демонструють поступове відновлення української економіки навіть в умовах триваючої війни. Завдяки ефективним заходам уряду, українським підприємствам вдалося пристосуватися до нових викликів та наростити обсяги експорту.

«Це не просто цифри, а свідчення стійкості та потужного потенціалу нашої економіки», — підкреслила Юлія Свириденко.