Конкурс на очільника БЕБ: чому уряд і комісія зайняли різні позиції

Україна демонструє неймовірну стійкість та рішучість у розвитку своєї енергетичної галузі, незважаючи на складні обставини. Нафтовидобувна промисловість країни продовжує нарощувати потужності, що є свідченням економічної витривалості та стратегічного планування.

Історія видобутку нафти на території України сягає далеких часів. Вже в III столітті до нашої ери були відомі нафтові води на Керченському півострові, а в XIII столітті в Галичині використовувалася “скельна олія” у медицині та для змащення коліс.

Початок промислової експлуатації відзначений у 1771 році в промислі Слобода-Рунгурській, Івано-Франківській області. Протягом наступних століть видобуток нафти активно розвивався, зокрема в районі Борислава, що стало найбільшим нафтовим промислом у Європі на перетині XIX-XX століть. Перший патент у світі на виготовлення гасу з нафти був отриманий у Львові в 1853 році.

Найбільший обсяг видобутку нафти в Україні досягнув піку у 1972 році, коли було видобуто 14,5 мільйонів тонн. Проте пізніше обсяги зменшувалися через виснаження запасів і відсутність відкриття нових великих родовищ.

На сьогодні в Україні виділяють чотири нафтогазоносні провінції, що об’єднують дев’ять нафто-, газо- та нафтогазоносних областей. Східний регіон, який включає Дніпровсько-Донецьку область, має найбільші обсяги розвіданих родовищ нафти та газу. Західний регіон охоплює Передкарпатську, Складчасті Карпати, Закарпатську та Волино-Подільську області з значними родовищами.

За даними “Порталу даних видобувної галузі України”, на кінець 2020 року загальні запаси нафти становили понад 85 мільйонів тонн, з яких більшість припадає на Східний регіон. На 2023 рік видобуток нафти зріс на 2,1 мільйона тонн, з “Укрнафти” припадає 67% цього обсягу.

Плани “Укрнафти” на найближчі роки включають посилення інвестицій у відновлення та модернізацію видобувного обладнання, що спрямоване на збільшення продуктивності і підвищення видобутку.

У владі активно працюють над вдосконаленням Трудового кодексу. Співробітники вказують на те, що цей документ не переглядали з протягом кількох десятків років і він уже не відповідає сучасним реаліям. З метою адаптації до сучасних та європейських стандартів, а також урахування війни в Україні, пропонується реформування Кодексу. Однією з ініціатив є додавання нового пункту у розділі про звільнення працівників. Згідно з ним, роботодавці матимуть змогу розірвати контракт через причину “Мобілізація”. Окрім цього, планується додавання численних інших підстав для звільнення, надаючи роботодавцям більше повноважень, що викликає незадоволення серед працівників.

Новий Кодекс містить безліч нових пунктів, які дають підстави для звільнення. Крім того, роботодавець матиме право на розірвання контракту і без вагомих причин, посилаючись на складну економічну ситуацію. Однак, перед таким кроком працівник повинен бути попереджений не менш як за два місяці та отримати грошову компенсацію. Експерти вбачають певні ризики у цих нововведеннях, зокрема, можливість надмірного використання цих правил роботодавцями. Серед інших причин для звільнення вказуються поява на роботі у нетверезому стані, прогули, а також випадки цькування та булінгу серед працівників. Проте, є й такі пункти, які надають працівникам деякі гарантії.

Наприклад, у випадку пошкодження або знищення приміщення підприємства внаслідок бойових дій, роботодавець може розірвати контракт лише через місяць, забезпечивши працівників грошовою компенсацією. Однак, деталі цих правил залишаються невизначеними.

У висновку можна зазначити, що пропоновані зміни до Трудового кодексу України відображають бажання уряду адаптувати законодавство до сучасних реалій та європейських стандартів, а також врахувати специфіку військового конфлікту на території країни. Однак, вони можуть викликати занепокоєння серед працівників через розширення повноважень роботодавців у питаннях звільнень, що потребує уважного балансування і забезпечення захисту прав працівників. Крім того, існує ризик надмірного використання нових правил роботодавцями, тому необхідно ретельно розробити механізми контролю та забезпечення справедливості у вирішенні конфліктних ситуацій на робочому місці.