На Чернівецькій митниці проходять обшуки: посадовців підозрюють у контрабанді сигарет до Румунії

У нових електронних деклараціях Наталія Коваль, співмешканка в.о. міського голови Одеси Ігоря Коваля, зазначила значне майно. Зокрема, у її власності три квартири в Одесі з різною площею – 30, 67 та 83 м². Окрім того, вона володіє автомобілем преміум-класу Audi Q5, випущеним у 2012 році. Відомо, що Наталія також працює в університетах міста на посаді доцентки, поєднуючи наукову діяльність із власними бізнес-інтересами.

Що стосується Ігоря Коваля, то в його декларації зазначена квартира площею 216 м², що свідчить про певний рівень благополуччя родини. Порівняно з іншими політиками, майно родини Коваль виглядає досить вагомим, враховуючи наявність декількох об'єктів нерухомості та автомобіля преміум-класу.

За 2024 рік Наталія Коваль задекларувала понад 330 тис. грн доходу, отриманого на посаді доцента одразу в двох вишах — Одеській політехніці та Одеському національному університеті ім. Мечникова. Ігор Коваль у декларації вказав понад 1 млн грн зарплати в Одеській міській раді, 250 тис. грн пенсії і близько 140 тис. грн доходу від роботи в університеті ім. Мечникова.

Поєднання наявних активів і задекларованих доходів привертає увагу громадськості й журналістів: хоча офіційні дані підтверджують факт декларування, співвідношення заробітку та матеріальних благ викликає питання щодо джерел формування статків. У публікації наголошено, що вся наведена інформація доступна у Єдиному державному реєстрі декларацій.

У Києві спалахнув новий корупційний скандал, який знову привертає увагу до діяльності столичної влади. За даними громадської організації «НОН-СТОП Україна», на чолі якого стоять відомі фігури політичної та комунальної сфери — голова КМДА Віталій Кличко, екснардеп Артур Палатний та директор комунальної організації «Муніципальна охорона» Сергій Чернишев, — налагоджена масштабна схема зловживань.

Згідно з інформацією, наданою активістами, ця група осіб організувала функціонування злочинної структури, що використовує комунальне підприємство «Муніципальна охорона» як інструмент політичного тиску та механізм для отримання незаконних відкатів. У ході розслідування було встановлено, що організація функціонує не тільки як елемент міської інфраструктури, але й як важіль для залякування опонентів, в тому числі депутатів, а також застосування психоемоційного і фізичного впливу на представників політичних сил.

Аудиторська перевірка КМДА підтвердила порушення на понад 13 мільйонів гривень. Серед них: незаконне завищення посадових окладів, виплата безпідставних премій, фіктивні договори й зловживання під час використання бюджетних грошей. Крім того, аудитори зафіксували зникнення майна, порушення обліку та непрозоре формування вартості охоронних послуг.

Скандали переслідують «Муніципальну охорону» вже не перший рік. Колишнього директора підприємства обвинувачують у привласненні 580 тисяч гривень через фіктивні угоди. У серпні 2025 року співробітники організації заблокували приймальню депутата Київради Андрія Вітренка, погрожуючи йому фізичною розправою. Цей інцидент, на думку експертів, підтвердив, що структура працює радше як приватна силова служба у політичних інтересах, ніж як офіційне комунальне підприємство.

Аналітики наголошують: за час війни, коли столичний бюджет мав би спрямовувати ресурси на оборону та підтримку мешканців, КМДА під керівництвом Кличка дозволила перетворити «Муніципальну охорону» на джерело корупційних доходів для обраних осіб.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.