На Київщині дитяча гра зі зброєю закінчилася трагедією

Острівні території Дніпра стали новим фокусом протистояння, що створює унікальні виклики для обох сторін. Ведення бойових дій у таких умовах вимагає специфічних тактичних підходів та логістичних рішень.

ЗСУ вийшли з Кринок, пише військовий паблік Deep State.

Він підтверджує інформацію видання «Слідство Інфо», що тепер бої перемістилися з лівого берега на острови Дніпра.

Також «Слідство Інфо» писало, що в Кринках гинули по чотири українські бійці щодня. Загалом 788 зникли безвісти і 262 визнані загиблими.

Як пише Deep State, відступ з лівого берега останніх бійців відбувся з великими втратами: 17 червня від прильоту по бліндажу загинули п’ять бійців. Шість відійшли на острів, але вижив тільки один, але і з ним було втрачено візуальний контакт.

Загалом евакуація з Кринок була «вкрай великим везінням», тому втрати були великі.

На сусідніх із Кринками островах тривають операції, але проблемою є значна концентрація живої сили РФ. «З часом вони займуть більшість островів або ту частину, яка менше прострілюється», – вважає DS.

Паблік вважає можливою спробу росіян створити плацдарм на правому березі.

«Плацдарм і більшість безглуздих наказів щодо утримання плацдарму в Кринках пов’язують із Содолем, нещодавно звільненим командувачем Об’єднаних сил. Плацдарм не посилювали, а тільки підтримували. Це означає, що рано чи пізно операція буде згорнута і ніхто не буде наступати на Перекоп. Власне, це і сталося в червні», – вважає Deep State.

У Кринках для українських бійців творилося «пекло».

Про це пише видання «Слідство Інфо», аналізуючи втрати в херсонському селі на лівому березі Дніпра, звідки нещодавно вийшли ЗСУ.

Журналісти поспілкувалися з бійцями, які побували в Кринках, а також із родичами загиблих і зниклих безвісти.

Більшість тих, хто відповідав за евакуацію, говорять про те, що оборона Кринок від самого початку була «вкрай складним завданням при обмежених ресурсах». А вже з кінця зими утримання цих позицій стало для багатьох «дорогою в один кінець».

Човни часто не могли забрати поранених, і бувало, що солдати лежали з наспіх ампутованими кінцівками по десять днів, чекаючи евакуації. Під час евакуаційних рейсів рахунок загиблим йшов на десятки.

«Багато човнів не приходили, бувало, що хлопці лежали з відрубаними кінцівками по 10 днів, і човни не могли підійти до нас. У нас був дуже досвідчений лікар, він намагався всіх стабілізувати. Не вижили тільки двоє. Одного разу ми чекали на евакуацію, нас отруїли газом, ми всі вибігли, а медика не встиг вивезти, його отруїли газом, і він помер», – розповідає один із військових.

Тим часом сотні українців через соцмережі шукають своїх рідних, які воювали в Кринках.

За розповідями цих людей, командири ЗСУ їм заявили, що їхній син або чоловік зникли, і тіл їхніх не знайшли. За словами родичів, товариші по службі бачили їх загиблими, але забрати тіла з лівого берега не змогли.

Попри ці свідчення, загиблими офіційно багатьох зниклих у Кринках так і не визнали.

Одній із матерів командир частини, де служив її син, заявив: «Змирися, постав свічку, він помер». Хоча за документами військовий загиблим не значиться. Причому жінка розповідає, що їй «передавали привіти» від сина ще два місяці після того, як його кинули в Кринки і він перестав виходити на зв’язок.

«Два з половиною місяці його товариші надсилали мені від нього привіти, раз на тиждень мені дзвонив його командир і говорив, що в нього все добре, тому що телефон у нього вимкнений. Ми дзвонили, шукали телефони, нам усі говорили, що він живий. А 17 червня прийшов офіційний лист про те, що він зник безвісти. Принаймні тіла можна було б забрати звідти… ці Кринки – пастка», – заявила мати військового з позивним “Смурфик”.

Нагадаємо, за даними поліції, під час боїв за Кринки 788 військових зникли безвісти в селі Кринки з жовтня 2023 по кінець червня 2024 року. За цей самий період із Кринок у Херсонській області вдалося вивезти 262 тіла загиблих українських військовослужбовців.

Нагадаємо, офіційно ЗСУ заявляють, що Кринки ще утримують.

Російські військові формування нині активно укріплюють своє присутність на території, що межує з Україною, зосереджуючи свої сили на трьох стратегічно важливих напрямках. Цю тривожну тенденцію зазначає Американський Інститут вивчення війни (ISW) у своєму останньому звіті, опираючись на отримані дані від розвідувальних джерел та систем спостереження.

За даними звіту, російські збройні сили відзначаються активними рухами і змінами у розташуванні в районах, найближчих до кордону з Україною. Це може свідчити про наміри влади в Москві стосовно зміцнення військової присутності в цих ключових точках, що створює підвищений ступінь напруженості в регіоні.

Зокрема, російські військові одиниці зосереджуються на об'єктах біля українського кордону, які мають велике стратегічне значення. Це може включати пункти контролю, важливі комунікаційні магістралі та ключові територіальні об'єкти. Такі дії Росії спонукають до серйозних аналізів та обговорень у міжнародних військово-політичних колах.

Українські владні структури та міжнародні партнери вже відреагували на цю ситуацію, підкреслюючи необхідність збереження стабільності в регіоні та захисту суверенітету України. Інші країни, у тому числі і Сполучені Штати, також висловили обурення щодо зростаючої військової активності Росії біля кордону з Україною, закликаючи до збалансованої та стриманої реакції на події.

Ситуація на сході Європи залишається однією з ключових проблем міжнародної безпеки, і подальший розвиток подій вимагає уважного моніторингу та реагування з боку всіх зацікавлених сторін. Вирішальне значення має попередження загострень та збереження миру і стабільності в регіоні.

У Білгородській області в районі Грайворон-Борисівка-Пролетарський. Звідси наступ може розвиватися в бік Золочева і Богодухова на північний захід від Харкова або на захід у напрямку населених пунктів уздовж траси Р-45, що з’єднує Богодухів і Суми. Або в обох напрямках.

А також «обмежені сили» концентруються в Курській і Брянській областях біля кордону з Сумською областю.

ISW припускає, що в такий спосіб РФ продовжує розтягувати українські сили, а наступальні операції на напрямку Суми-Харків матимуть обмежений характер щонайменше доти, доки північне угруповання військ РФ не досягне запланованого розміру (вчора «Інститут» писав про 50-70 тисяч).

Однак навіть у такому разі сил для оточення або захоплення Харкова чи Сум буде недостатньо.

У 2021 році бізнесмен Ярослав Костенко став власником державного підприємства, оціночна вартість якого становила приблизно 35 мільйонів гривень. Швидкість укладання договору та фактична відсутність конкурентів на аукціоні одразу викликали сумніви щодо прозорості процедури. Журналістські розслідування припустили, що приватизація могла відбуватися під неформальним контролем харківського прокурора Олександра Фільчакова, що лише підсилило резонанс довкола цієї угоди.

Комплекс держпідприємства виявився значно більшим, ніж проста адміністративна структура. До нього входили масштабні виробничі та господарські потужності: будівлі та споруди різного призначення, земельна ділянка площею понад 9 тисяч квадратних метрів, парк автомобілів і значний обсяг обладнання. Ці активи у сукупності становили цінний ресурс для можливого інвестора, а тому відсутність реальної боротьби під час приватизації стала центральною темою для критики на адресу організаторів продажу.

Історія Олександра Фільчакова також сповнена суперечностей. Ще у 2011 році його звинувачували у системному збиранні хабарів, частину з яких начебто передавали до «прокурорського фонду». Відомий випадок із підприємцем Юрієм Скрипкою, який відмовився брати участь у схемах, однак справу тихо зам’яли, а сам Фільчаков пішов на підвищення.

Під час повномасштабного вторгнення прокурор також опинився у центрі критики: разом зі скандальним колегою Ігорем Чубом він виїхав із Харкова на Закарпаття, де переховувався два тижні, а після цього довго працював дистанційно з Дніпра. Для посадовця такого рівня ця поведінка викликала великий суспільний резонанс.

Важливою деталлю є і зв’язок Фільчакова з Вадимом Слюсарєвим — впливовим харківським екс-чиновником і контрабандистом, який періодично працював на проросійські сили. Саме завдяки цим контактам, за даними журналістів, Фільчаков міг отримувати підтримку на ключових етапах своєї кар’єри.

Попри скандали, він досі працює в органах прокуратури. Його родина володіє значною нерухомістю, автопарком і бізнесами, а сам Фільчаков користувався броньованим Toyota Land Cruiser 300, відсутнім у деклараціях. Після розголосу авто зникло.

Як зазначають джерела, приватизація державних активів за участю Костенка та мовчазного сприяння Фільчакова — лише частина більшої корупційної екосистеми. Вона поєднує місцевих чиновників, силові структури й бізнесменів, які роками розподіляли бюджетні потоки та майно в регіоні.

Ця історія демонструє, наскільки тісно пов’язані правоохоронці та бізнес у Харкові, і наскільки легко державні активи можуть переходити у приватні руки без конкуренції та контролю.

Скандал із придбанням держпідприємства — не поодинокий випадок, а ознака системної проблеми, яка потребує реальних реформ — від очищення прокуратури до прозорих правил управління державними активами.