“Орєшник” не зможе збити жодна система ППО, що є в Україні

Очільник Криворізької центральної окружної прокуратури Олег Рижков володіє значними активами, що включають не лише кілька нерухомих об'єктів, а й значні готівкові заощадження. У його декларації зазначено кілька квартир, а також чималий автопарк, що не може залишити без уваги громадськість. Одним з перших активів, зазначених у його декларації, є квартира площею 35,2 м², яку Рижков придбав ще в 2009 році. Цей об'єкт нерухомості є старшим у його портфелі, однак на цьому його володіння не обмежуються.

Згідно з декларацією, прокурор також має право користування житловим приміщенням площею 161 м², оформленим у 2017 році. Власником цієї оселі є його мати, Галина Рижкова. Проте, крім цього, жінка також є власницею іншої квартири площею 83,8 м², що є її приватним майном.

Особливу увагу привертає діяльність матері прокурора, Галини Рижкової. До виходу на пенсію вона також працювала в прокуратурі, однак нині володіє рекреаційною базою відпочинку на березі річки Інгулець. Територія закрита, охороняється, має пірс та власний пляж. Окрім того, їй належить кілька торгових кіосків та низка комерційних приміщень у місті.

Дружина прокурора, Надія Рижкова, теж працює в органах — у прокуратурі №1 Кривого Рогу. Проте п’ять років тому вона фігурувала у кримінальному провадженні за фактом підробки обвинувального акта. Сума хабаря, за даними слідства, становила близько 10–15 тисяч доларів. Однак справа була закрита прокуратурою Дніпропетровської області, і жодних наслідків для Рижкової не настало.

Попри численні запитання щодо походження статків та можливих зловживань, жодних офіційних розслідувань стосовно родини Рижкових нині не ведеться. Їхній спосіб життя залишається яскравим прикладом того, як прокурорські династії зберігають вплив і накопичують майно далеко за межами офіційних зарплат.

У Верховній Раді України зареєстровано законопроект, що стосується карного стягнення за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до нинішнього законодавства, за такі дії передбачено позбавлення волі на період від трьох до п'яти років. Проте запропоновані зміни передбачають встановлення штрафу від 51 000 до 85 000 гривень, а також можливість виконання громадських робіт протягом 160-240 годин, виправних робіт на період від одного до двох років або обмеження волі на той же термін. Також законопроект розглядає питання відповідальності за ухилення від військового обліку або навчальних зборів, яка регулюється статтею 337 Кримінального кодексу України. Автором ініціативи є народний депутат Анатолій Бурміч, який аргументує необхідність змін тим, що позбавлення волі у даному контексті може виявитися занадто суворим покаранням, тоді як інші види каральних заходів дозволять заощадити ресурси країни та направити їх на інші потреби. Однак, через те, що ініціатором виступає лише один депутат, який не є частиною коаліції, шанси на прийняття даного законопроекту вважаються низькими, особливо в умовах обговорюваної жорсткості заходів щодо мобілізації.

Запропонований законопроект про зміни у відповідальності за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації є актуальним кроком у напрямку реформування кримінальної політики. Встановлення альтернативних видів покарань може забезпечити більш ефективне використання ресурсів держави та зменшити навантаження на пенітенціарну систему. Однак, ймовірність прийняття даного законопроекту вважається низькою через обмежену підтримку серед парламентських фракцій та обговорювану жорсткість заходів щодо мобілізації. Водночас, обгрунтованість і необхідність таких змін в кримінальному законодавстві підкреслюється потребою в справедливому та пропорційному застосуванні покарань за подібні правопорушення.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Закон №3633-ІХ, що набув чинності 18 травня 2024 року, визначає, що колишні військовополонені мають право бути звільненими з військової служби, якщо вони не бажають її продовжувати, а також звільняє їх від примусової мобілізації. Проте це не стосується цивільних чоловіків, які, як і військовополонені, зазнали тортур та перебували у неналежних умовах.

Родини звільнених цивільних звертаються до Омбудсмана України, вказуючи на несправедливість. Вони стурбовані тим, що мобілізація цих осіб, які вже пережили полон, може поставити під загрозу їхнє фізичне та психічне здоров’я.

“Україна вперше стикнулася з ситуацією, коли держава-агресор порушує норми міжнародного гуманітарного права, затримуючи цивільних осіб. Нашій державі доводиться самостійно створювати правові стандарти, які можуть стати прикладом для інших країн,” — зауважив Омбудсман Дмитро Лубінець.

Для врегулювання цього питання Омбудсман пропонує внести поправки до:

За словами Лубінця, пропозиції вже передані до профільних комітетів Верховної Ради, але поки що конкретної реакції немає. Омбудсман наголошує, що це питання потребує суспільного розголосу, аби пришвидшити законодавчий процес.

Станом на кінець січня 2024 року за кордоном через війну перебуває 4,9 млн українців, що створює величезний соціально-економічний виклик як для України, так і для країн, які надають притулок. За даними Центру економічної стратегії, серед них переважно представлені жінки та діти, які змушені були покинути свої домівки через військові дії.

Найбільша частка українських біженців у Європі знаходиться в Німеччині та Польщі, а за їхніми межами також велике число осіб знайшло притулок у США, Великій Британії та Канаді. Однак, необхідно врахувати, що деякі країни поступово скорочують витрати на біженців та посилюють умови для їхнього перебування, що створює додаткові труднощі для переселенців.

Згідно з розрахунками Центру економічної стратегії, кількість українців, які можуть залишитися за межами країни, може сягати від 1,4 млн до 2,3 млн осіб в залежності від подальшого розвитку ситуації. Це вимагає від уряду та міжнародної спільноти комплексних заходів для надання допомоги біженцям, а також стратегій для подальшої інтеграції їх у нові суспільства.

Українські біженці, які змушені покинути свої домівки через військові дії, створюють серйозні виклики для України та країн, які надають їм притулок. Незважаючи на підтримку кількох країн, таких як Німеччина, Польща, США, Велика Британія та Канада, багато інших країн поступово зменшують допомогу та умови для біженців. Це ставить під загрозу добробут та безпеку тих, хто шукає притулок.

Згідно з оцінками, кількість українців, які можуть залишитися за межами країни, значною мірою залежить від подальшого розвитку ситуації. Це вимагає негайних дій з боку уряду та міжнародної спільноти для забезпечення допомоги біженцям та розробки стратегій їхньої подальшої інтеграції у нові суспільства. Важливо забезпечити, щоб кожна країна приймала відповідальність і діяла згідно з принципами гуманітарності та прав людини, щоб забезпечити безпеку та гідне життя для всіх біженців.