ПівдГЗК заборгувала державі 30 мільярдів, – податкова готує розпродаж майна

29 вересня свій день народження відзначає Андрій Шевченко — видатний український футболіст, а нині голова Української асоціації футболу. Його життєвий шлях є прикладом поєднання спортивної майстерності, громадської активності та відданості своїй країні. Ім’я Шевченка стало синонімом професіоналізму та наполегливості на футбольних полях Європи, а його досягнення надихають нові покоління спортсменів.

Кар’єра Шевченка охоплює не лише виступи за провідні клуби Італії та Англії, а й численні нагороди, включно з «Золотим м’ячем». Проте його роль не обмежується спортом: за межами стадіонів він активно працює над розвитком українського футболу, підтримує молоді таланти та пропагує цінності чесної гри і командної роботи. Його лідерство проявляється не лише у формуванні стратегій для національної асоціації, а й у суспільних ініціативах, спрямованих на зміцнення іміджу України на міжнародній спортивній арені.

Кар’єра футболіста почалася в київському «Динамо» у сезоні 1992/93. Молодий нападник швидко заявив про себе і невдовзі перейшов до «Мілана». Саме з цим італійським клубом Шевченко здобув найвищі нагороди: у 2003 році став переможцем Ліги чемпіонів, а в 2004-му — володарем «Золотого м’яча» як найкращий футболіст Європи. Також двічі ставав найкращим бомбардиром італійської Серії А. У 2006 році він перейшов до лондонського «Челсі» за рекордну на той час суму — 30 мільйонів фунтів. Проте англійський період не став визначальним у його кар’єрі: через травми й конкуренцію Шевченко більше часу проводив на лавці запасних. Після нетривалого повернення в «Мілан» він завершив кар’єру у рідному «Динамо» в 2009 році. Завершивши ігрову кар’єру, Шевченко здобув тренерську ліцензію і очолив збірну України. Під його керівництвом національна команда досягла історичних результатів, зокрема вийшла до чвертьфіналу Євро-2020. Він став наймолодшим головним тренером збірної в її історії. Андрій Шевченко є заслуженим майстром спорту України та має низку державних нагород, включаючи звання Героя України. Його внесок у спорт та імідж країни визнано на найвищому рівні.

Життя за межами футболу стало не менш яскравим. Андрій активно долучився до гуманітарної та громадської діяльності. У 2025 році він виступив на 80-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, закликаючи світову спільноту до рішучих дій задля встановлення миру в Україні. Як голова УАФ, Шевченко ініціював аудит діяльності організації за попередні роки та передав результати відповідним органам. Окрім спортивної кар’єри, він також відомий своєю моделлює життям — знімався у фотосесіях, брав участь у модних показах. Одружений з американською моделлю Крістен Пазік, разом виховують чотирьох синів. За словами Шевченка, саме родина є для нього джерелом сили та натхнення. Політична діяльність спортсмена розпочалася ще наприкінці 1990-х, коли він був членом СДПУ(о) та підтримував Віктора Януковича на виборах 2004 року. У 2012-му балотувався до парламенту в списку партії «Україна — Вперед!», проте кампанія виявилася невдалою. Згодом він переорієнтувався на гуманітарну діяльність. У 2018 році підписав звернення на підтримку Олега Сенцова, а після початку повномасштабної війни активно допомагає біженцям та виступає на міжнародних платформах. У травні 2022 року Андрій став першим амбасадором проєкту United24, створеного для збору коштів на потреби України. Того ж року його обрали віцепрезидентом НОК України, проте він залишив посаду через незгоду з кадровим складом організації. У 2023 році його було призначено позаштатним радником Президента України.

Сьогодні Андрій Шевченко продовжує надихати не лише як футболіст, а й як приклад відповідального громадянина. Його участь у благодійних ініціативах, виступи на міжнародних заходах та активна позиція в умовах війни доводять, що справжній лідер — це не тільки той, хто веде за собою на полі, а й той, хто бере на себе відповідальність у складні часи. Він неодноразово наголошував, що футбол дав йому все, але найцінніше — можливість допомагати людям. І саме цим Шевченко продовжує жити й ділитися з іншими.

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.

Науковим керівником дисертаційного дослідження Сергія Мунтяна виступає не пересічний викладач, а фігура з помітним впливом у державному секторі — доктор юридичних наук, професор Національної академії внутрішніх справ та нинішній керівник Департаменту забезпечення діяльності Бюро економічної безпеки Олексій Дрозд. Його ім’я пов’язують із розгалуженою мережею сімейних, професійних і бізнес-контактів, що роками формувалася у правоохоронній системі, сфері державних закупівель і регіональній політиці.

Кар’єрна траєкторія Олексія Дрозда тісно переплітається з біографією його батька — Юрія Дрозда, який понад чверть століття служив в органах внутрішніх справ. Після завершення служби він обіймав посаду проректора з економіки в одному з юридичних інститутів, а згодом кардинально змінив напрям діяльності, зайшовши у приватний бізнес. Саме через компанії «АПС-Київ» та «АПС-Кіровоград» він вийшов на ринок державних підрядів.

Зв’язки родини не випадкові. Юрія Дрозда називають кумом колишнього начальника управління МНС/ДСНС у Кіровоградській та Одеській областях Віктора Федорчака, який втратив посаду після серії трагічних пожеж та став фігурантом корупційних скандалів. Партнери Дрозда по бізнесу – вихідці з тієї ж системи, а Антимонопольний комітет виявляв змову між ТОВ «АПС-Кіровоград» і фірмою, записаною на сестру Федорчака. Конкуренцію на тендерах імітували, а гроші ділили.

Далі – прямий вихід у політику. Юрій Дрозд став радником голови Кіровоградської ОДА Андрія Балоня, який пізніше потрапив під слідство СБУ за хабарництво, а згодом – депутатом обласної ради від «Слуги Народу» та головою облради. Хоча формально бізнес продано, впливові зв’язки залишаються.

Мати братів Дроздів – Валентина Дрозд – з 90-х працює у правоохоронних органах, наразі очолює консультативно-контрольний відділ Департаменту забезпечення діяльності голови Нацполіції.

У цій родинній конструкції Олексій Дрозд об’єднує роль професора НАВС, топчиновника БЕБ та наукового керівника дисертації Сергія Мунтяна. Така система не стільки спрямована на розвиток науки, скільки на інституціоналізацію клану: «свої» забезпечують «своїх» науковими ступенями, посадовими кріслами і статусами, закріплюючи контроль над ключовими правоохоронними та квазінауковими майданчиками.

Правоохоронні органи України спільно з колегами з Литви та Латвії припинили діяльність масштабної міжнародної злочинної організації, яка протягом року систематично ошукувала громадян Європейський Союз. За попередніми підрахунками слідства, сума завданих збитків перевищує 1,2 мільйона доларів США, що становить понад 51 мільйон гривень.

Ключову роль у викритті схеми відіграла Security Service of Ukraine, яка координувала оперативні заходи на території країни. У результаті спецоперації в місті Dnipro затримано організатора злочинної групи та ще десятьох її активних учасників. Слідчі дії проводилися одночасно за кількома адресами, що дозволило зібрати значну доказову базу та запобігти подальшим епізодам шахрайства.

Для створення довіри шахраї використовували спеціально розроблену онлайн-платформу, що імітувала роботу криптобіржі. На сайті демонструвалися фальсифіковані графіки зростання активів та неправдиві дані про прибутковість. Потенційним інвесторам пропонували зробити невеликий початковий внесок, після чого їм показували «прибуток» і стимулювали вкладати більші суми.

Коли розмір інвестицій досягав значних обсягів, зловмисники припиняли контакт, блокували доступ до акаунтів і переводили кошти на власні криптогаманці. Таким чином протягом року було реалізовано масштабну схему виманювання грошей.

Під час понад 40 обшуків у приміщеннях кол-центрів та за місцями проживання підозрюваних вилучено мобільні телефони, комп’ютери з доказами діяльності, а також близько 21 млн грн готівкою, ймовірно отриманих злочинним шляхом.

Затриманим повідомлено про підозру за кількома статтями Кримінального кодексу України, зокрема щодо створення та участі у злочинній організації, шахрайства в особливо великих розмірах із використанням електронних систем та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Фігуранти перебувають під вартою.

Слідчі дії тривають. Правоохоронці встановлюють інших можливих учасників схеми та канали руху коштів, а також перевіряють причетність до міжнародних мереж кіберзлочинності.