Реформа оподаткування ФОПів: Мінфін готує прозору модель без різкого скасування пільг

Президент Володимир Зеленський оголосив про активізацію міжнародного діалогу, що має стати ключовим елементом зміцнення оборонного потенціалу України у найближчі місяці. У зверненні, оприлюдненому в його Telegram-каналі, глава держави підкреслив, що низка запланованих зустрічей спрямована не лише на розширення військової підтримки, а й на поглиблення стратегічних партнерств, від яких безпосередньо залежить безпека українських громадян.

Першою з таких подій став робочий візит до Іспанії, де Зеленський проводить перемовини з прем’єр-міністром Педро Санчесом. Українська сторона очікує, що зустріч дасть змогу домовитися про нові формати допомоги, включно з посиленням протиповітряної оборони, підтримкою енергетичної інфраструктури та розширенням програм військової підготовки. Іспанія залишається однією з країн ЄС, які системно підтримують Київ, тому оновлення співпраці вважають важливим кроком у підготовці до майбутніх безпекових викликів.

Зеленський підкреслив, що щоденна співпраця з міжнародними партнерами має приносити конкретні результати для України, особливо в умовах російської агресії.

Уже завтра президент вирушить до Туреччини. Там відбудуться перемовини щодо активізації дипломатичних процесів, а також обговорення низки рішень, напрацьованих українською стороною.

Окремий акцент Зеленський зробив на питанні повернення українських військовополонених. За його словами, зараз готується новий етап переговорів, у межах якого Україна запропонує партнерам конкретні механізми для відновлення обмінів.

Президент наголосив, що повернення полонених та наближення завершення війни залишаються ключовими пріоритетами української влади.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

Скандал навколо Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків продовжує розвиватися, привертаючи увагу не тільки української, а й міжнародної громадськості. Інцидент, що стався через виставку "Скарби самураїв: художні деталі мечів та мініатюрна скульптура Японії", яка проходила у Вільнюсі з весни 2025 року, спричинив обурення та численні суперечки.

14 травня литовські музейники під час звірки ящиків із експонатами зафіксували відсутність 49 предметів — здебільшого цуб (обмежувачів руків’я японських мечів), створених у XVII–XIX століттях. Серед них були унікальні зразки зі сценами з «Сказання про хейке», із соколиним полюванням, мавпою, що тягнеться за плодом, селянськими постатями, човном серед прибережних трав, літераторами в бамбукових гаях, пташками на гіллі, водяними ліліями, якорем серед хвиль.

Більшість цуб виготовлено зі сталі й бронзи з використанням ковки, литва, гравірування, золочення та інкрустації камінням. Страхова оцінка кожного експоната коливається від 600 до 3500 євро, середня — близько 1000 євро. Найдорожчими вважаються цуби школи Сотен, які мають значну мистецьку й історичну цінність.

Після виявлення нестачі уповноважена представниця Музею Ханенків у Литві Юлія Самойлова повідомила головного зберігача фондів у Києві Олену Крамареву. Того ж дня у фондосховищі в Києві знайшли два запаковані ящики зі «зниклими» цубами, які так і не були відправлені. Музей стверджує, що це адміністративна помилка з боку зберігача.

Проте митниця зафіксувала факт невідповідності декларації: через пункт “Київ-центральний” виїхало 512 експонатів, а реально відправлено 463. Тобто 49 предметів були заявлені як вивезені, але фізично залишилися в Києві. Це формально підпадає під ст. 201 ККУ (контрабанда культурних цінностей), де передбачено до 7 років позбавлення волі.

Для вивезення предметів Музейного фонду України за кордон необхідно отримати свідоцтво Мінкульту. Воно видається на 6 місяців і передбачає лише тимчасове вивезення. У випадку Музею Ханенків документи оформлялися як для «наукових досліджень», а не просто для виставкової діяльності. Цим процесом, за свідченнями джерел, керували чиновники Департаменту культури КМДА.

12 вересня директор департаменту Сергій Анжияк звернувся до Мінкульту з листом, у якому приклав звернення директорки музею Юлії Ваганової. У ньому вона просила врегулювати питання митних документів та визнавала, що зберігач фондів уже отримав адміністративне стягнення.

Згідно з інструкцією Мінкульту, митники мали обов’язково звірити кількість і фото всіх експонатів. Цього зроблено не було. Натомість на Київській митниці пояснюють: «Там була тисяча екземплярів, хто буде їх поштучно перевіряти?». Центральний апарат ДМСУ ж наголошує: «У такий час ми зобов’язані перевіряти все. Два ящики із майже 50 предметами — це велика частина колекції. Їх не могли не помітити».

Деякі експерти вважають, що ситуація могла бути використана як прикриття для контрабанди — під виглядом «великих партій» експонатів могли вивозити сторонні культурні цінності чи приватні колекції. Інші ж говорять про банальну халатність, однак і вона свідчить про системні «дірки» у митниці та можливі домовленості між чиновниками культури й митниками.

Формально всі цуби нині на місці — у Києві, але митниця не дає дозвіл на повернення колекції з Литви через підозри у маніпуляціях із документами. В результаті 463 експонати залишаються «заблокованими» і можуть офіційно вважатися незаконно вивезеними після завершення терміну дії свідоцтва.

Народна депутатка VII–VIII скликань Наталя Новак нагадала: «У фондах музеїв повно підробок. Адже було поширеною практикою, коли картини брали в адміністрації чи міністерства, а повертали копії. Потрібна всеосяжна ревізія».

Історія зі зниклими самурайськими цубами з Музею Ханенків оголила одразу кілька проблем:

недосконалість митного контролю,

ручне управління культурними процесами в КМДА,

ризики підміни чи незаконного вивезення культурних цінностей.

Цей скандал може стати каталізатором масштабної перевірки музейних фондів і процедур їхнього вивезення за кордон. Бо головне питання, яке сьогодні турбує і експертів, і суспільство: скільки оригіналів експонатів насправді залишилося у сховищах київських музеїв?