Рубіо привітав росіян з Днем Росії та обговорив можливості відносин із Москвою

У Києві розпочинається важливий етап – встановлення нових енергетичних об’єктів, які вимагатимуть значних інвестицій у розмірі понад мільярда євро. Планується, що реалізація цього проєкту займе від 12 до 15 років. Володимир Бондаренко, заступник голови міста та секретар міської ради, оголосив про затвердження плану встановлення шести міні-теплоелектроцентралей (міні-ТЕЦ) у спальних районах обох берегів Дніпра. Це стратегічно важливий крок у напрямку забезпечення енергетичної незалежності та підвищення екологічної стійкості міста. Розташування нових енергетичних об’єктів у спальних районах сприятиме покращенню якості життя місцевого населення та зменшенню негативного впливу на довкілля.

План передбачає створення індивідуальних котелень як для кількох будинків, так і для окремих житлових одиниць. Мер міста, Віталій Кличко, вже видав доручення з цього питання, а чиновники працюють над програмою для багатоквартирних житлових комплексів.

План встановлення додаткових ТЕЦ, з потужністю від 20 МВт до 324 МВт, отримав підтримку від 85 депутатів Київради на сесії, що відбулася 16 травня 2024 року. Цей проєкт передбачає витрати до 1,2 млрд євро і очікується його реалізація протягом 12-15 років.

Петро Пантелеєв, заступник мера Києва, обіцяє, що першу партію обладнання встановлять до кінця 2024 року, що сприятиме створенню енергетичних островів або зон, забезпечених теплом, світлом і водою.

Міні-ТЕЦ будуть базуватися на сучасних газових турбінах і газопоршневих установках, що допоможе знизити втрати внаслідок можливих обстрілів з боку Росії об’єктів енергетичної інфраструктури.

У Києві вже існують три ТЕЦ та понад 150 котелень різної потужності, але ці нові ініціативи спрямовані на забезпечення міста найбільш необхідними послугами. Як зазначив Пантелеєв, сьогоднішня мета – не вирішити всі проблеми, а забезпечити місту виживання та основні послуги.

Український ринок пального перебуває у стані затяжної напруги, що безпосередньо відчувають і бізнес, і пересічні громадяни. Вартість бензину, дизельного пального та скрапленого газу демонструє стійку тенденцію до зростання, тоді як можливості споживачів впливати на цінову політику великих мереж автозаправних станцій залишаються вкрай обмеженими. Фактично покупець опиняється в ситуації, коли вибір є формальним, а правила гри диктуються кількома потужними учасниками ринку.

Енергетичні аналітики вказують на комплекс причин, що формують нинішню цінову динаміку. Серед них — коливання світових котирувань на нафту, валютні ризики, логістичні витрати та податкове навантаження. Водночас дедалі частіше звучать застереження щодо впливу внутрішніх факторів: концентрації ринку, узгоджених дій великих мереж і слабкої конкуренції на окремих сегментах. У таких умовах навіть незначні зовнішні потрясіння швидко трансформуються у відчутне подорожчання на заправках.

Вирішальну роль відіграють суб’єктивні чинники. Великі трейдери мають можливість підвищувати ціни значно вище економічно обґрунтованого рівня, оскільки ефективні стримуючі механізми фактично відсутні. Державне регулювання не працює, а конкуренція між великими мережами є обмеженою.

Раніше функцію так званого «цінового якоря» виконувала група «Приват», яка контролювала понад півтори тисячі автозаправних станцій і могла стримувати надмірне зростання цін. Після націоналізації ключових активів у 2022 році цей механізм зник. Нині державна мережа АЗС налічує близько 660 станцій, однак навіть цього недостатньо, щоб реально впливати на ринок.

Малі та середні оператори також не можуть стати альтернативою великим гравцям через обмежені фінансові ресурси та відсутність політичного впливу. У результаті ціни формуються в інтересах кількох великих трейдерів, а споживачі змушені приймати нав’язані умови.

За оцінками експертів, на початку року різниця між реальною собівартістю пального та цінами великих мереж сягала 6–8 гривень на літрі. Ситуація зі скрапленим газом є ще складнішою: у зимовий період у країнах-постачальниках він активно використовується як котельне паливо, що скорочує доступні обсяги для українського ринку.

Така модель ціноутворення створює додаткові інфляційні ризики та безпосередньо б’є по купівельній спроможності населення. Якщо раніше на середню заробітну плату українець міг придбати близько 260–270 літрів бензину, то нині — лише 160–170 літрів. Це означає, що пальне стає не просто дорожчим, а фактично менш доступним для більшості громадян.