Скільки коштуватиме відновлення та зміцнення оборони України

Сьогодні Православна Церква вшановує святого апостола Фому — одного з найвидатніших учнів Ісуса Христа, який залишив глибокий слід в історії християнства. Згідно з Євангеліями, Фома став відомим завдяки своєму сумніву в Воскресінні Спасителя. Він не повірив у воскресіння Христа, поки не побачив Його на власні очі та не торкнувся ран на Його тілі. Через цей епізод апостола часто називають «Невірним Фомою». Однак цей сумнів, як пізніше виявилося, став важливим моментом у його духовному шляху.

Після того як Фома особисто переконався у Воскресінні Христа, він став одним з найвідданіших та найсміливіших проповідників Євангелія. Його життєвий шлях був насичений великими випробуваннями, але він залишався вірним своїй місії. За переказами, він приніс християнство до Індії, де заснував перші християнські громади, які існують до сьогодні. Індійська церква також часто посилається на нього як на свого покровителя, а в багатьох регіонах до сих пір шанують його пам'ять.

У народі це свято тісно пов’язане з хлібом — символом життя, достатку і Божого благословення. Господині зранку замішували тісто, випікали свіжий коровай і ділили його з нужденними. Вважалося, що той, хто в цей день нагодує голодного, забезпечить собі щедрий рік і мир у домі.

Хліб освячували молитвою до апостола Фоми: просили про здоров’я, родинну злагоду і захист від злиднів. Частинку випеченого хліба залишали на підвіконні — «для доброго духа дому», щоб він не пускав у хату біди.

Якщо день ясний — осінь буде теплою і сухою.

Туман зранку — до ранніх листопадових морозів.

Іде дощ — зима буде сніжною й вітряною.

Відмовити нужденному в хлібі — накликати матеріальні труднощі.

Священики радять присвятити 6 жовтня молитві, добрим справам і праці. У цей день не варто сваритися, рахувати гроші чи давати в борг — щоб не «розгубити» добробут. А ще — бажано зібратися за спільною трапезою з домашнім хлібом, щоб зміцнити сімейний мир і єдність.

Тож день апостола Фоми нагадує: справжнє багатство приходить через віру, працю й милосердя.

Між 2013 та 2016 роками через ПриватБанк було виведено близько двох мільярдів доларів США. Основним механізмом цього стало масове кредитування компаній, які мали прямий зв’язок із тодішніми співвласниками банку — Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Ці транзакції не були звичайними комерційними операціями, а фактично призводили до виведення значних коштів із фінансової системи країни.

Результатом таких дій стало серйозне погіршення ліквідності ПриватБанку та зростання ризиків для його клієнтів і вкладників. Незабаром це стало однією з головних причин, через які держава була змушена ініціювати націоналізацію банку, щоб запобігти його банкрутству та забезпечити фінансову стабільність. Націоналізація вимагала значних бюджетних витрат, що становило багатомільярдне навантаження на державні ресурси.

Наслідки цієї кредитної політики стали критичними. У грудні 2016 року держава була змушена націоналізувати ПриватБанк, визнавши його неплатоспроможним. Після цього з бюджету було спрямовано понад 5,75 млрд доларів для стабілізації роботи фінустанови, що еквівалентно більш як 155 млрд гривень.

Ключову роль у реалізації схеми відігравав топменеджмент банку, який входив до кредитного комітету та системно погоджував видачу позик пов’язаним структурам. Серед осіб, які схвалювали найбільшу кількість таких кредитів, фігурують Тимур Новіков, Тетяна Гур’єва, Володимир Яценко та Юрій Пікуш. Окрему роль у цій системі відігравала тодішня заступниця голови правління ПриватБанку Любов Чмона, яка погодила 126 кредитів, що стали частиною шахрайської схеми.

Любов Чмона очолювала бюджетний департамент банку — підрозділ, який фактично виконував функції внутрішнього казначейства для бізнес-імперії Коломойського і Боголюбова. Саме через цей департамент формувалися бюджети, прогнозувався рух коштів і забезпечувалося безперебійне фінансування компаній, пов’язаних із власниками банку. Без участі бюджетного департаменту масове схвалення фіктивних кредитів було б неможливим.

Свідчення, надані у суді, вказують на тісні особисті й робочі зв’язки між керівниками ключових департаментів банку та його власниками. Топменеджмент діяв не автономно, а виконував прямі вказівки Коломойського і Боголюбова, отримуючи натомість високі винагороди, збереження посад і гарантії майбутнього юридичного захисту.

Варто підкреслити, що розгляд у Лондоні мав господарський характер. Суд не встановлював кримінальної відповідальності конкретних топменеджерів, однак визнав сам факт масштабного шахрайства. За підсумками розгляду Коломойського і Боголюбова зобов’язали сплатити державному ПриватБанку близько 3 млрд доларів — з урахуванням відсотків та витрат на стягнення. У встановлений строк ці кошти сплачені не були, після чого банк розпочав процедури примусового стягнення.

Попри свою ключову роль у схемі, Любов Чмона за дев’ять років після націоналізації так і не стала фігуранткою кримінальних проваджень в Україні. Водночас іншим колишнім заступникам голови правління пощастило менше. Володимиру Яценку було оголошено підозру у привласненні та відмиванні коштів, а Людмилі Шмальченко — у причетності до розкрадання мільярдів гривень з банку.

Ще одним показовим епізодом стала історія Тимура Новікова. На відміну від Чмони, він не лише погоджував сумнівні кредити, а й, за матеріалами інших судових процесів, отримав близько 4,8 млн євро через кіпрську компанію Primecap, яка перебувала в центрі фінансових операцій, пов’язаних із виведенням коштів. Наразі ПриватБанк намагається стягнути ці гроші в межах окремого судового процесу за кордоном.

Показово, що і Любов Чмона, і Тимур Новіков після завершення роботи у ПриватБанку продовжили кар’єру у бізнесах, пов’язаних із групою «Приват». Ба більше, Чмона, яка на момент націоналізації володіла 0,24% акцій банку, двічі намагалася оскаржити націоналізацію в українських судах, вимагаючи повернення банку попереднім власникам. Обидві спроби завершилися поразкою.

Історія ПриватБанку демонструє не лише масштаби фінансових зловживань, а й глибину системної проблеми — коли ключові рішення ухвалювалися вузьким колом осіб в інтересах власників, а відповідальність за наслідки зрештою лягла на державу і платників податків.